Етична проблематика марксистської філософи

У рамках становлення марксистської філософсько-методологічної позиції етична проблема знайшла своє вирішення у контексті ширшого філософсько-соціального аналізу, ніж в усіх попередніх філософських системах. Фактично вона була переведена К. Марксом та Ф. Енгельсом із власне теоретичної площини розгляду в площину соціальної практики та її революційного перетворення.
Починаючи з критичної, в певному розумінні підсумкової точки зору класичної буржуазної філософії на моральність, її сутність і роль у життєдіяльності людини, марксизм, розвиваючи багато продуктивних позицій своїх філософських попередників, все ж досить радикально повернув саму моральну проблему. Від морального розв'язання соціальних проблем як єдиного підсумку новоєвропейської етичної традиції (відвернення людей із брудно-гендлярської, дисгармонійної дійсності в захмарні високості мхэра-лі, в чисту сферу внутрішніх переживань) марксизм переходить до їх соціального вирішення. Така можливість закладена у вихідних філософських підвалинах — новому розумінні буття, людської сутності, шляхів зміни ставлення людини до реального життя. Ці підвалини стали базою об'єктивного аналізу та створення в подальшому наукової теорії моралі. Зауважимо, що ця теорія невіддільна від нової гуманістичної спрямованості на історичну перспективу розв'язання моральної проблеми. В основі цієї спрямованості лежить радикальна критика капіталістичної цивілізації, а також теоретична модель ідеалу комуністичного майбутнього як заперечення «теперішнього стану» (Маркс).
Насамперед, це тлумачення дійсності як людської чуттєвої діяльності, суспільної практики. Для неї характерна незавершеність у принциповому, якісному розумінні, яка долається через становлення, розвиток і добудову її суспільною людиною. Буття, ставши суспільним, творить саме себе через свідому діяльність людей. Отже, можливість критики обмеженості нелюдяного буття випливає з природничо-історичної закономірності його самооновлення, яке несе в собі можливість гармонійного піднесення. Це диктує необхідність світоперетворюючого, активного, діяльного ставлення до світу.
В свою чергу природа й сутність людини не є чимось незмінним. Історичний процес є також процесом становлення справжньої людської сутності, виявом того, «...наскільки стала для людини природою людська сутність... якою мірою людина стала для себе... людиною... в якій мірі природна поведінка людини стала людською, або в якій мірі людська сутність стала для неї природною сутністю...» '.
Таким чином, марксистська етична позиція формується в процесі конкретизації поняття буття як буття суспільного, суспільно-історичної практики, її об'єктивно-закономірного, характеру, безконечного процесу становлення. Тут теоретично обґрунтовується перспектива гуманістичного, відповідного людським цілям і прагненням перетворення цього буття.
Конкретні морально-гуманістичні орієнтири виробляються марксизмом у ході перегляду і зняття в собі моральних понять та ідеалів, продукованих передовою етичною думкою попередніх епох, через критичний аналіз буржуазної цивілізації, яка найповніше проявила своє неприйняття культури як такої. Тобто марксизм солідарний у своєму моральному ідеалі з тими течіями філософської та соціальної думки, котрі проголошують як необхідність виправлення того суспільного стану, за якого наявне розузгодження між моральною свідомістю та поведінкою, ідеалами та дійсністю, пр-агненням до щастя й дотриманням морального обов'язку.
Характерному для капіталістичної цивілізації об'єднанню людей як окремих, або абстрактних індивідів, пов'язаних між собою узами, що не мають прямого відношення до їхньої особистості й індивідуальності, марксизм протиставляє об'єднання на базі міжіндивідуальної, міжособи-стісної комунікації, принципом якої є неповторна, унікальна самобутня особистість, індивідуальність ксжної людини, її індивідуальна свобода. Останнє пов'язується з комуністичною альтернативою капіталістичному способові соціальної життєдіяльності. Комунізм, на думку К- Маркса, «...є справжнє розв'язання суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнє розв'язання спору між
існуванням і сутністю, між опредмечуванням і самоутвердженням, між свободою і необхідністю, між індивідом і родом» '.
Продовжуючи традицію етичної думки в плані критики глибинних суперечностей цивілізації, її негативних-еколо-гічних, соціальних, духовних, культурних наслідків для людини, марксизм розглядає етичну проблему в новій проекції — проекції практичного здійснення, відкриваючи тим самим новий ступінь у розвитку етичної теорії.
Етична думка XIX ст., виражена, з одного боку, німецькою класичною філософією, з іншого — марксизмом, є в певному розумінні підсумком основних етапів її розвитку. Дальша її доля пов'язується або з марксистською методологічною традицією, або з традиціями класичного раціоналізму, або з новими неокласичними підходами до етичних проблем (ірраціоналізм, персоналізм, позитивізм і т. д.) буржуазної філософії XX ст.