Реформування державної служби в Україні вимагає підвищеної уваги до проблем моралі в діяльності керівників і службовців адміністративного апарату всіх рівнів управління. Саме від цього залежить довіра населення до влади взагалі і участь громадян у вирішенні суспільно-політичних питань.
Сьогодні, як ніколи, на всіх рівнях державного управління: національному, регіональному і місцевому, етичні проблеми стоять дуже гостро. Поряд із традиційними: корупцією, конфліктами інтересів, неетичною поведінкою, дискримінацією прав тощо виникають нові, що зв'язані з приватизацією, реструктуризацією, децентралізацією управління, використанням сучасних інформаційних технологій, інновацій і т.п.
Існує багато визначень поняття адміністративна етика, так як і підходів до її вивчення. Адміністративна етика — це процес, в ході якого державний службовець визначає етичні стандарти до виникаючих в установі проблем, самостійно аналізує ці стандарти і несе особисту професійну відповідальність за прийняті рішення. Тут визначається два стандарти — зміст етичішх стандартів та процес, що дозволяє їх визначити.
Адміністративна етика вивчає всі моральні аспекти діяльності державних службовців і керівників та вміщує чотири компоненти [56]: О цінності — переконання, думки, взаємовідносини
індивідів, ставлення груп і суспільства до таких питань
як свобода, справедливість, відповідальність. О стандарти і норми — принципи, що визначають дії людей
відповідно до законів, кодексів і правил.
О зовнішнє середовище — умови, в яких здійснюється діяльність державних службовців (політичні, соціальні, культурні); О організаційну поведінку — різні форми діяльності службовців, що орієнтовані на цінності конкретного
суспільства або установи, організації в рамках визначених стандартів і норм.
Характерним для сучасного суспільства розвинутих капіталістичних країн є посилений акцент на створення методології наукових досліджень в галузі адміністративної етики. Серед методів — опитувальники, інтерв'ю, збір відомостей, вивчення конкретних випадків, історичні аналогії тощо.
По суті адміністративна етика шукає відповідь на такі питання: що є добро і зло, що є правильним і хибним у поведінці державних службовців, які мотиви і умови сприяють їх етичній поведінці; що треба робити для формування високих моральних принципів. Саме ці питання визначають моральний клімат в органах державного управління будь-якого рівня.
Для того щоб поведінка державних службовців відповідала визначеним стандартам і нормам, необхідний внутрішній і зовнішній контроль, а також такі механізми, що дозволяють застосувати це на практиці. Внутрішній контроль пов'язується з моральними принципами і свідомістю службовців, особливо при прийнятті ними управлінських рішень. Механізмом його впровадження повинні виступати безпосередньо самі державні органи, що відповідають за здійснення конкретних функцій і навчання службовців адміністративній етиці.
У США, приміром, існує досить розвинуте законодавство в галузі адміністративної етики. Відповідні акти з цього питання приймаються Конгресом, законодавчими органами штатів і місцевою владою. Основними напрямками діяльності тут є: введення обмежень зі встановленням відповідних санкцій за їх порушення, отримання інформації про фінансовий стан службовців, гарантування конфіденційності доходів, регулювання функціонування окремих груп службовців. Так, введені обмеження на перехід службовців до приватного сектора економіки, на представлення інтересів в організаціях, де працювали раніше, або за діяльність яких несли відповідальність, заборонено приймати подарунки вартістю більш визначеної суми, приймати на роботу близьких, родичів тощо. Важливим засобом, що дозволить виробити принцип керівництва етичною поведінкою державного службовця повинен стати Кодекс етики, який визначає, що повинен та може робити адміністративний працівник, а що йому робити забороняється. Прийняті в деяких західних країнах кодекси служать також орієнтирами при прийнятті управлінських рішень в конфліктних ситуаціях; їх головна мета — розуміння державними службовцями етичних стандартів, встановлення і довірчих відносин з населенням, дотримання правил і норм організаційної поведінки в адміністративних установах.
Модель етичної поведінки державного службовця
Питання етичного вибору:
що про це говориться в законі?
які філософські основи рішення питання?
що підказує професійний досвід і знання?
чи є сама організація частиною проблем?
що треба знати про себе для прийняття адекватного рішення?

Взаємостосунки представників держави і підприємництва
Щоб точніше зрозуміти взаємостосунки представників держави і підприємництва, повернемось до значення суті останнього. Підприємництво — ініціативна господарсько-фінансова діяльність суб'єктів різних форм власності в рамках діючого законодавства на свій ризик і під власну фінансову та майнову відповідальність для отримання прибутку.
Щоб стати підприємцем необхідно бути здатним зважитися виконувати якусь нову справу, пристосуватися до здійснення чогось значного і, головне, реалізувати свої мрії. Не кожен з нас в змозі самовизначитись у конкретній справі і дати знати про себе». Відомий класик И.Шумпетер писав: «Бути підприємцем — означає, роблячи те, що роблять інші, виконувати все не так, як виконують інші».
Досліджуючи культуру генезу «духу капіталізму», Макс Вебер у роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» вдало показав типи характеру і особливо тип людини, яка має азарт і талант керівника, пройнята духом підприємництва та здатна протистояти бюрократичній організації держави.
Офіційна державна політика радянських часів виховувала у населення негативне ставлення до підприємництва. Усіма засобами втлумачувалися переваги соціалізму та неспроможність капіталістичних країн організовувати своє господарство. Не можна було робити щось не так як всі, щоб не стати «білою вороною». Господарська ініціатива і самостійність керівників усіх рівнів у прийнятті рішень розглядались як відступ від генеральної лінії комуністичної партії і як прецедент до серйозного розгляду справи чи судового процесу.
Становлення в Україні ринкових відносин та необхідність стійкого соціально-економічного розвитку нашої держави стало вимагати нових механізмів координації і узгодження інтересів представників підприємства і влади. За 10 років розбудови нашої державності принципи взаємовідносин представників цих раніше двох полярних інститутів сприймались як одна із багатьох важливих, але все ж таки другорядних проблем, що знаходяться осторонь від взаємостосунків двох гілок влади, держави та партій і т. п.
Разом з тим саме в процесі становлення капіталотворення від етики ділових взаємостосунків представників влади і підприємництва залежить тип держави, що утвердиться в Україні в новому тисячолітті. А це насамперед має бути цивілізоване партнерство, яке дозволить нашій країні зайняти гідне місце в європейському і світовому співтоваристві.

Зрощення інтересів представників влади і підприємництва
Фактичне усунення держави від стратегічного управління економікою на перших етапах економічної трансформації, економічний розвал значної частки державних підприємств і організацій, зменшення їх долі в економіці України сприяло підвищенню громадської активності підприємців. Зріс попит на неї і в політичних сферах. Сталось так, що, прагнучи зберегти свої власні капітали, через відсутність дієздатних ринкових регуляторів представники українського підприємництва взяли на себе завдання стратегічного управління та регулювання від районного до загальнодержавного рівня, роблячи це, зрозуміло, виходячи насамперед із інтересів свого бізнесу.
Минули часи, коли підприємці задовольнялися пошуком покровителів або довірених осіб в уряді чи правлячих партіях, вони безпосередньо самі стали прагнути зайняти місце у владі. Справді, статус будь-якого підприємця на відміну від статусу високопоставленого державного службовця або народного депутата через незахищеність капіталу від некомерційних ризиків носить в Україні досить невизначений характер. А ось «новостворений» державний службовець, або «новообраний» народний депутат здатен реально контролювати очолюваний, хоч і дещо «відокремлений», бізнес та відстоювати лобістські інтереси підвласної комерційної структури.
Отримання групою підприємців — власників великих капіталів — прямого виходу на політичну систему дозволило їм політизувати економіку і створити особливу олігархічну форму соціальної організації. При цьому консолідація нової економічної еліти набагато випередила самоорганізацію групових галузевих підприємницьких інтересів, створилась нова економічна верхівка, яка не потребувала корпоративних форм самоорганізації праці чи створення партії за інтересами. Влада, до якої вона отримала прямий доступ, стала для неї і партією і корпорацією. Новим національним олігархічним угрупуванням стали необхідні:
стабільність у вигляді стабілізації наявного становища;
збереження своїх відвойованих привілеїв в системі влади;
недопущення будь-яких економічних і політичних змін;
можливість втручання бізнесу у суто політичну сферу шляхом безпосередньої участі у прийнятті рішень в економіці країни.
Взаємостосунки представників підприємництва та держави перемістились у вузький соціальний простір, вільніш від інституційних обмежень, де головне місце зайняли ненормальні зв'язки на найвищому рівні. Зрощення елітних економічних структур з державою, поєднання влади і бізнесу в Україні призвело до:
О отримання «олігархами» істотних переваг у боротьбі за ринки збуту;
О лобіювання вузькогрупових інтересів комерційних угрупувань;
О перерозподілу наявних, а не створення нових ресурсів і робочих місць;
О погіршення інвестиційного клімату в державі;
О зменшення динаміки руху капіталу;
О створення перешкод ринковій оцінці ефективності бізнесу;
О зниження конкурентоспроможності національної економіки
Вплив олігархічних угрупувань на владні структури почав здійснюватись без створення якоїсь офіційної системи представництва. На відміну від інших силових структур, що спроможні впливати на механізми прийняття рішень державними управлінськими структурами, олігархічні угрупування створили «внутрішнє» лобі, залишившись їх складовою частиною.
В порівнянні з системою бюрократичних узгоджень радянських часів це, однак, був крок уперед, оскільки різновиди олігархічних форм діють все ж в економіці, а не в адміністративному управлінні. Зазначене дозволило партнерам влади бути більш незалежними, а саму владу наділило реальною, хоча й не зовсім досконалою, системою зворотних зв'язків з агентами ринку. Олігархічний тип стосунків представників влади і підприємців, завдяки впровадженню адміністративно-політичних важелів, став підставою отримання останніми «рентних доходів», а основні економічні і громадсько-політичні події розцінювати як результат безкорисної особистої діяльності на благо суспільства.

Експортно-сировинна модель економіки
Яскравим прикладом вищезазначеного може слугувати живучість експортно-сировинної моделі економіки, що склалась в Україні невдовзі після проголошення незалежності, її стійкість пояснюється ще й тим, що за рахунок валютних надходжень від експорту сировинної продукції формулювалась, значною мірою, прибуткова частина бюджету та інвестиційні можливості держави. Підтримувалась відповідно певна соціальна стабільність в умовах постійного падіння вітчизняного виробництва, що найбільше відповідало меркантильним поточним інтересам владних та комерційних структур.
Нафтогазовий комплекс, вугле- та гірничовидобувна промисловість, електроенергетична галузь, що безпосередньо забезпечували роботу підприємств сировинного експорту, стали, зокрема й за рахунок державного тиску, перетворюватись на нетто-кредиторів. Результатом нього стало зростання негативних економічних результатів, втрата здатності до саморозвитку та залежність від потужних трейдерів та фінансово-адміністративних холдингів.
Залежність від коньюктури світового ринку сировини, низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції, міжнародна фінансова криза, падіння цін на основні товарні групи українського сировинного експорту та російська криза 1998 р. все ж таки змусили політичне керівництво України відмовитись від сировинно-експортної моделі розвитку [31]. Олігархічний тип взаємостосунків представників влади та підприємництва, як показала українська дійсність, вже не спроможний забезпечити необхідний рух капіталу, є постійним джерелом політичної напруженості і нестійкості, не може стати основою для стратегії економічного росту. Подолання олігархічного типу узгодження інтересів повинне відбуватись не шляхом повного «відокремлення» підприємництва від держави, а за рахунок впровадження сучасних демократичних форм їхньої співпраці.
З становлення інституту рійного типу взаємовідносин представників держави і підприємництва
Рівень організації підприємництва в Україні на порозі третього тисячоліття став підвищуватись. Крах сировинно-експортної моделі підштовхнув становлення нової групи економічних інтересів — це виробничі структури, що вижили в умовах економічної кризи і вийшли на внутрішній ринок з новим асортиментом продукції товарів народного споживання. Саме ці сектори виробництва вели і зараз ведуть «партизанську боротьбу» з імпортом на внутрішньому ринку. Сьогодні, як ніколи, вітчизняним товаровиробникам необхідні захист внутрішнього ринку, підтримка платоспроможного попиту населення, забезпечення доступності кредиторів, злам адміністративних бар'єрів з боку місцевої бюрократії, яка пов'язана з орієнтованим на імпорт торговельним капіталом, фінансування розвитку торгівельної інфраструктури, формування доступних послуг з боку існуючих фінансово-кредитних установ.
Особливістю економічних інтересів виробників товарів народного споживання є залежність, з одного боку, від становлення вітчизняного машинобудівного комплексу, з другого — від розвитку українського агро-промислового комплексу. Забезпечення широкої зайнятості та залучення до сфери цієї діяльності великого числа підприємців малого та середнього бізнесу дозволить створити потужну соціальну базу і підвищить купівельну спроможність населення України.
Цьому повною мірою повинен сприяти інституціальний тип взаємостосунків влади і підприємництва, за якого центральним посередником стають громадянські об'єднання — спілки і асоціації підприємців. Такий тип практикується в усіх розвинутих країнах. В Україні — це Український союз промисловців та підприємців. Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємців, Координаційно експертний центр об'єднань підприємців України, Рада об'єднань підприємців України при Кабінеті Міністрів України, які разом з Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва ведуть роботу щодо захисту прав та інтересів підприємців, вивчають і доопрацьовують проекти законодавчих актів, діючих законів та нормативних документів.
Для узгодження інтересів влади і підприємців зазначені об'єднання застосовують два види взаємодії «режим консультації» і режим «делегування». Прикладом першого є входження представників Українського союзу промисловців і підприємців до колегій міністерств і відомств, другим делегування Кабінетом Міністрів України Конференції роботодавців участі в розробці Генеральної угоди між урядом, профспілками і роботодавцями. Цікавим є також створення УСПП та Європейським університетом фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу спільного Українського Інституту системних досліджень, стабілізації та розвитку економіки.
Перехід від олігархічного до інституційного типу взаємовідносин представників влади і підприємництва в нашій країні є необхідною умовою переходу до впровадження стратегії економічного відродження, затвердження гуманізаційних основ ділової етики.
Безперечно, Україна сьогодні переживає не кращі часи. Декотрих найчутливіших і найталановитіших наших сучасників скрутність моменту нерідко провокує на те, щоб відмовитись від себе, від власного покликання, поринути з головою в давнину або якусь чужинну екзотику, перекладаючи на
інших тягар власної відповідальності. Проте нам не знайти нашої правди, краси і щастя, повертаючись або вперто спозираючи на пройдені шляхи. Тільки йдучи вперед, перетоплюючи досвід знання минулого в нові скрижалі мислі, образу, життєвої постави, можна ввійти в достойне майбутнє.
Усвідомлення своєї відповідальності за взаємостосунки як підприємця, так і державного службовця, встановлення розумних обмежень їх співпраці — то є завдання власне етичне, що передбачає здатність до саморозвитку і самовдосконалення. Наші діти повинні зрозуміти, що вони мусять стати кращими від нас.
Питання для самоконтролю:
Звідки походить термін «етика»?
Перерахуйте основні етичні установки, які ви використовуєте у своєму бізнесі.
Які на вашу думку повинні бути вимоги до сучасного керівника?
Що являє собою діловий протокол?
Дайте визначення поняття «ділова етика»
Перерахуйте основні компоненти адміністративної етики.




Домовленість про ділову зустріч
Будь-яка зустріч, а тим більше ділова, проводиться з певною метою. Саме спілкування у діловій практиці, як правило, підтримується взаємною зацікавленістю. Щоб задовольнити зацікавленість сторін і організується зустріч.
Критеріями оцінки результатів взаємодії, окрім досягнення бажаної мети, виступають фактори, що відображають ресурсні витрати учасників; час, ступінь напруженості і характер відносин між ними.
Щоб ефективно провести ділову зустріч, до неї необхідно серйозно підготуватись і продумати все до дрібниць.
Про ділову зустріч прийнято домовлятися заздалегідь, при цьому відрізок часу між домовленістю і самою зустріччю залежить від конкретних обставин та її програми.
У межах одного регіону найбільш доцільно домовлятися за 2—3 дні. Запланована за десяток днів ділова зустріч часто буває підготовлена гірше лише через психологічні причини. Спочатку неначе є час для вирішення організаційних питань у наступні дні, а потім, з огляду на можливі непередбачені обставини, часу може просто не залишитись.
Особливої ретельності вимагає організація зустрічі з іноземцями. До такої зустрічі потрібно, безперечно, готуватися завчасно, передбачивши всі елементи програми їх перебування:
О порядок зустрічі;
О персональний склад учасників;
О участь представників преси;
О вручення квітів;
О вітальні промови;
О розміщення у готелі;
О лілова частина;
О відвідування культурних об'єктів;
О поїздки по країні;
О неофіційні прийоми;
О проводи.
Про організацію ділової зустрічі можна домовлятися за допомогою електронної пошти, по телексу чи, найпростіше,— по телефону. Перед тим, як взяти в руки телефонну трубку, пропонується намітити всі важливі організаційні моменти зустрічі, бо якщо щось забути, виходити повторно на зв'язок буде не зовсім зручно.
Протоколом передбачаються такі основні моменти домовленості:
Предмет ділової зустрічі.
Місце проведення.
Часові межі.
Кількість учасників.
Матеріали для обговорення та підсумкові документи зустрічі.
Розглянемо кожний із вищезазначених моментів.

Предмет ділової зустрічі

назад |  1  2 3 | вперед