Тема 16. Економічні концепції соціал-демократії.

Соціал-демократичні ідеї формувалися під впливом різних шкіл та напрямків у політичній економії. Необхідно лише усвідомити, що, у кінцевому рахунку, вони є синтезом різних наукових доктрин, у тім числі таких протилежних за змістом, як марксистська та ліберальна.
Як уже зазначалось, у ході еволюції ліберальної політичної економії все більш настійливо повторювалась теза про те, що для економічного розвитку суспільства велике значення мають ті умови, за яких цей розвиток відбувається, а особливо — соціальні.
Пригадаємо: про необхідність стабілізації соціальної сфери, як чинника економічної рівноваги, писали класики Дж. С. Мілль та Н. Сеніор; як основи сталого ефективного попиту — І. Фішер, А. Пігу, Є. Слуцький, Дж. М. Кейнс, Я. Тінберген та інші. У XX столітті цю тезу не піддавав сумніву жодний економіст, навіть якщо він і не включав до предмета свого дослідження соціальну сферу.
Проте існували школи та напрями, які безпосередньо вивчали проблеми соціальної справедливості: утопісти, соціалісти-утопіс-ти, соціалісти-рікардіанці, марксисти тощо.
Найґрунтовнішим (і найпопулярнішим) з усіх цих учень стало марксистське. По-перше, тому, що воно базувалось на певній економічній доктрині: по-друге, воно виникло на основі аналізу капіталізму, було актуальним, бо визначало причини його суперечностей та їхні соціальні наслідки; по-третє, воно пропонувало способи боротьби з проблемами, породжуваними капіталізмом.
За своєю сутністю марксистська доктрина була надто радикальною. Тому зрозумілим є розкол, що стався всередині марксистського руху наприкінці XIX ст.: частина прихильників марксизму поставила під сумнів найрадикальніші сторони цього вчення, оскільки розуміла, що впровадження його в життя супроводжуватиметься не лише соціальною нестабільністю, а й великим кровопролиттям.
Найчастіше заперечувалися постулати марксизму про:
— усуспільнення власності через примусову націоналізацію;
— революційний спосіб побудови справедливого суспільства як єдино можливий;
— установлення диктатури пролетаріату (тобто тоталітарного державного устрою) як необхідної умови здійснення соціалістичних перетворень.
Отже, усередині марксизму виникають дві течії — ревізіонізм і ортодоксальний марксизм (російський більшовизм).
Крім того, багато хто з науковців, які визнавали потребу в удосконаленні соціальних відносин, почав шукати способів поступової, еволюційної трансформації суспільства через реформування його економічних підвалин. З часом їхні погляди дуже близько підійшли до поглядів ревізіоністів, і на цій підставі на початку XX ст. починається формування соціал-демо-кратичного вчення.