12.3. Критерії класифікації і порявняльний аналіз напрямків економічної теорії.

Суспільно-економічний розвиток, ті зміни, що сталися в ринковій капіталістичній системі, у світовому господарстві в цілому, поставили перед економічною наукою нові завдання — розроблення нової теоретичної системи, нової наукової парадигми. Настав час, як писав Кейнс, поглянути на світ іншими очима.
Економічна наука мала була винайти методологічний стрижень, котрий уможливив би виявлення взаємозв'язків як між різнорідними економічними процесами, так і між ними та політикою, ідеологією, соціологією, екологією тощо. Формування нової наукової парадигми — процес складний, і відбувається він не на основі якоїсь однієї теорії, а на комплексному, системному аналізі попередніх теорій. У навчальному процесі, зрозуміло, не йдеться про розроблення нової наукової парадигми, але мати це на увазі необхідно. Тому, вивчаючи сучасні економічні теорії, слід не лише глибоко усвідомити їх зміст, а й простежити їхній взаємозв'язок, взаємозалежність. Саме на цьому наголошується в даному розділі.
Вище вже було визначено основні напрями сучасної економічної теорії. Зверніть увагу — мовиться саме про напрями, у рамках яких формуються різні економічні теорії.
Історично першими є неокласичний напрям і інституціоналізм. Кейнсіанство виникло пізніше і, що цікаво, раніше за інші напрями втратило своїх прихильників. Неокласичний напрям сформувався в кінці XIX — на початку XX століття, коли А. Маршалл зробив спробу об'єднати всю післярікардіанську політичну економію. Учення А. Маршалла і його послідовників стали називати «неокласичним», підкреслюючи походження його ідей від теорій класичної школи. Згодом цей термін було поширено на всю маржиналістську теорію.
Суть неокласичного, як і інших напрямів сучасної економічної думки, буде розглянуто в наступних розділах. Тепер зазначимо тільки, що неокласичні ідеї, ідеї економічного лібералізму не залишались незмінними. Відбувалась модифікація неокласичних ідей. Але ті процеси, що сталися в суспільно-економічному житті, а особливо криза 1929—33 pp., спричинили крах неокласичної теорії. Ця теорія не передбачала такої ситуації і не могла запропонувати рецептів виходу з неї. Економісти не були одностайними у визначенні причин кризи та способів її подолання. Почали застосовуватися різні практичні заходи для виведення економіки з тривалої депресії. Саме тоді було опубліковано працю Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936), яка підвела теоретичну базу під практичні рекомендації та дії підприємців. Кейнс, на відміну від неокласиків — палких прихильників ринкового саморегулювання, доводив необхідність державного втручання в процес економічного розвитку. Теорія
Кейнса не лише внесла нові підходи в теоретичне мислення, вона мала прямий вихід на практику, обґрунтовувала такі потрібні тоді практичні рекомендації.
Економічний спад 1968 р., зростання безробіття, посилення інфляції підірвали позиції кейнсіанства. На перший план знову виходить неокласичний напрям з усіма його модифікаціями.
У рамках неокласичного напряму виникають нові теорії так званого неокласичного відродження. Вони, зокрема «монета-ризм» та «економіка пропозиції», справили найбільший вплив на формування економічної політики західних держав.
Проте це не означає, що кейнсіанство пішло у безвість. Наприкінці 70-х pp. між кейнсіанством та неокласицизмом спостерігається певне примирення, зокрема на засадах теорій економічного зростання та концепції «неокласичного синтезу».
Щодо інституціоналізму, то цей досить впливовий напрям економічної думки, який не сприймає «ортодоксальних» (неокласичної і кейнсіанської) теорій, має у своєму доробку багато такого, що є .важливим не лише для формування економічної політики, а й для розроблення стратегії сучасної корпорації. Це передовсім стосується «нової інституціональної економічної теорії».
За сучасного панування неокласичного напряму можна, проте, казати про утворення своєрідного синтезу неокласики і інституціоналізму, «чистої» теорії і прикладних розроблень. Отже, підбиваючи підсумок, можна вважати фактом певну універсалізацію економічної теорії в процесі її розвитку протягом XX століття.