11.3. Революціно-демократична економічна думка.

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розвитку в пореформений період було революційне народництво, а також окремі громадсько-політичні діячі, які не поділяли народницьких поглядів.
Аналізуючи погляди українських революційних народників слід передовсім з'ясувати для себе спільність як теоретичних засад, так і практичної, організаційної діяльності українських і російських народників. Однак мали місце й певні важливі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів — специфічних форм селянського землеволодіння в Україні (тут не було общинної форми землеволодіння, а соціалістичні ідеали селянства українські народники вбачали не в общині, а у зрівняльному подушному переділі землі) і національних устремлінь багатьох українських ідеологів народництва, зокрема пов'язання ними економічних питань з національними, визнання необхідності ведення пропаганди українською мовою тощо.
Усвідомивши загальну сутність революційного народництва в Україні, слід проаналізувати діяльність відповідних гуртків.
Економічна думка в Галичині. До революційно-демократичного напряму можна віднести багатьох суспільних діячів західноукраїнських земель: В. Навроцького, О. Терлецького, М. Павли-ка, І. Франка та інших.
В. Навроцький (1847 — 1882) — видатний економ іст-ста-тистик, талановитий публіцист, етнограф. Його називають першим дослідником економіки Галичини та причин зубожіння народу в період утвердження тут капіталізму.
У своїх економічних працях В. Навроцький розглядає різні сторони суспільно-економічного розвитку краю, але найбільшу увагу приділяє аграрному питанню. Він простежує процес майнової диференціації, що відбувається в галицькому селі, концентрацію землі в руках великих власників, гостро критикує так звану пропінацію (монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв), викриває колонізаторський характер австрійської податкової системи.
Навроцький був добре обізнаний з політичною економією Заходу і широко користувався в своєму аналізі економічними категоріями, передовсім трудовою теорією вартості і земельної ренти. Він чітко розрізняє умови формування диференційної ренти: різна родючість ґрунту і різна відстань від ринків збуту.
Звертаючи певну увагу на становище робітничого класу, Навроцький найбільше співчуває селянству. На підставі значного статистичного матеріалу він аналізує еволюцію земельної власності й аграрних відносин у цілому.
Навроцький критикує залишки кріпосництва, які погіршували становище селянства. Запропонувавши низку економічних заходів для його поліпшення (запровадження прогресивного прибуткового податку тощо), добробут краю і окремої людини він сподівався підвищити через належну освіту.
О. Терлецький (1850 — 1902) — відомий учений і громадський діяч. Його наукова і громадська діяльність була досить активною і багатогранною. У формуванні його економічних поглядів велику роль відіграв В. Навроцький. Він, так само як і Навроцький, основну увагу у своїй науковій діяльності приділяє аграрному питанню. Розв'язати його Терлецький уважав за можливе революційним шляхом, а поки що пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.
Терлецький наголошував на необхідності глибокого дослідження соціально-економічних проблем і сам розглядав їх з демократичних позицій. Друковані праці Терлецького, сповнені гострої критики тогочасних суспільно-економічних відносин і уряду, що «обтяжував народ різними здирствами», часто вилучались із продажу.
М. Павлик (1853—1915) — відомий діяч громадсько-політичного життя в Галичині був виразником інтересів трудового, або, як він писав, «робітного народу».
Головну увагу у своїх працях він приділяє питанням усунення експлуатації та побудови майбутнього суспільства, котре Павлик, як і Терлецький, пов'язує із соціалізмом. Основу соціалістичного суспільства, на його погляд, становитиме колективна власність громадян і колективне господарювання. Як і Драгоманов, він перехід до соціалізму вважав еволюційним процесом, хоч і не виключав революційної боротьби.
І. Франко (1856—1916) — видатний український письменник, мислитель, історик, філософ, літературознавець. Значне місце в його науковій спадщині належить і економічним питанням. Велику увагу він приділяв дослідженню економіки Галичини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земельна власність у Галичині» (1897), «Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині» (1897) та інших він дає глибокий аналіз феодальних відносин у тім краї.
Великого значення надавав Франко політичній економії, підкреслюючи, що вона «безперечно найважливіша з усіх наук», оскільки є наукою про «суспільні зв'язки між людьми». Певний час він викладав політичну економію в робітничих гуртках самоосвіти і навіть підготував, як він сам писав, «невеличкий елементарний підручник економії суспільної по Міллю, Чернишевсько-му і Марксу». Він переклав українською мовою 24-й розділ першого тому «Капіталу», який мав намір опублікувати як додаток до підручника. Але підручник не було надруковано, і Франко почав видавати серію брошур і статей, присвячених окремим питанням політичної економії. Щоправда, він був не теоретиком у галузі політичної економії, а скоріше популяризатором економічної теорії, зокрема економічної теорії К. Маркса. Аналіз категорій політичної економії в нього підпорядковано іншим завданням: намаганням привернути увагу суспільства до економічних проблем і необхідності їх розв'язання. З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників Франко надрукував у газеті «Ргаса» серію статей під назвою «Робітниче питання». У цих статтях він широко використовує категорії політичної економії для аналізу економічних питань.
Аналізуючи категорії політичної економії, Франко звертає особливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента, заробітна плата та інші. Він послідовно стоїть на позиціях трудової теорії вартості.
Франко визнавав неминучість перемоги соціалізму. Розвиток теперішнього суспільства, писав він, прямує «від капіталізму до соціалізму». Проте згодом він розчарувався у революційних теоріях К. Маркса, а шляхи переходу до соціалізму пов'язував тільки з еволюційним поступом.
Даючи загальну оцінку світогляду Франка, слід урахувати його еволюцію і чітко проаналізувати, як змінювався його світогляд, зокрема погляди на проблеми суспільного розвитку.