7.2. Теоретичні проблеми "Капіталу" К.Маркса.

Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п'ятнадцять років. її було задумано як критичний огляд поширених тоді економічних теорій. Кілька рукописних варіантів «Капіталу» (1857—1865) («Критика політичної економії», «До критики політичної економії», другий та третій попередні варіанти «Капіталу») у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс не поспішав, намагаючись надати цьому твору характеру вичерпної, логічно завершеної теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса, було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства».
Перший том «Капіталу». Перший том капіталу вийшов з друку 1867 р. і йому Маркс дав підзаголовок — «Процес виробництва капіталу».
Центральною проблемою цього тому є процес виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею.
Дослідження починається з визначення ролі товару та грошей у становленні капіталізму. Маркс доводить, що існування в докапіталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, що обслуговувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу. Капітал він аналізує як об'єкт власності, як основу та рушійну силу економічного розвитку, як мету виробництва, а найголовніше — як сутнісну ознаку економічної формації, першопричину боротьби двох класів.
Маркс досліджує генезу капіталу на шляху від простого товарного виробництва до капіталістичного, беручи за основну його складову — товар, що в ньому, на думку Маркса, як у краплині води, відбиваються всі вади та суперечності товарного виробництва.
Усі категорії політичної економії Маркс трактує з погляду їхньої товарної (матеріальної) природи (тому і він, так само як Сміт та Рікардо, досліджує виробництво, притаманне лише матеріальній сфері).
Економічні категорії капіталізму Маркс аналізує з позиції його основоположної теорії — трудової теорії вартості, згідно з якою всі вартості створено живою працею, а тому вони підлягають вимірюванню затратами цієї праці.
Дуже важливо збагнути логіку Маркса, згідно з якою товар перетворюється на капітал завдяки створенню в процесі його виробництва так званої додаткової вартості — неоплаченої праці найманого робітника, оскільки без цього важко зрозуміти його тезу щодо експлуататорської сутності капіталу.
До речі, логіку обґрунтування Марксом теорії вартості та додаткової вартості його сучасники — економісти-класики — визнали дуже переконливою.
Почавши аналіз капіталістичного виробництва з товару, Маркс розкриває його властивості: споживну вартість і вартість; дає визначення двоїстого характеру втіленої в товарі праці: конкретної й абстрактної. Сам Маркс назвав це визначення «найліпшим», що є в першому томі.
Проаналізувавши форми вартості, Маркс показав, як виникли гроші. Слід звернути увагу на те, що гроші в Маркса мають товарне походження. Він аналізує функції грошей і показує, за яких умов вони перетворюються на капітал. Запровадження нової категорії «товар — робоча сила» дало Марксу можливість логічно розглянути процес обміну праці на капітал і ще раз підтвердити систему доказів щодо створення додаткової вартості. Додаткова вартість — це вартість, створена робітниками у додатковий робочий час (понад вартість робочої сили), що безкоштовно привласнюється капіталістом.
Додаткова вартість підрозділяється на абсолютну, виробництво якої забезпечується за рахунок продовження тривалості робочого дня і підвищення інтенсивності праці, і відносну, що виникає внаслідок зростання продуктивності суспільної праці. Відношення величини додаткової вартості до вартості робочої сили, так звана норма додаткової вартості, указує на рівень експлуатації робочої сили.
Виходячи з учення про додаткову вартість, Маркс дає визначення капіталу як вартості, що самозростає, та наголошує на її класовому змісті. Він запроваджує новий принцип поділу капіталу — на постійний і змінний. Постійний капітал у процесі виробництва не змінює своєї величини, змінний — створює додаткову вартість. Заробітну плату Маркс визначає як перетворену вартість і відповідно ціну робочої сили і наголошує, що на поверхні капіталістичного суспільства вона виступає як ціна праці, тобто як оплата всього робочого часу — необхідного й додаткового.
Спираючись на свої абстракції, категорії вартості та додаткової вартості, Маркс формулює кілька об'єктивних законів капіталістичного виробництва, зокрема закон капіталістичного нагромадження.
Нагромадження капіталу — це перетворення частини додаткової вартості на капітал. Аналізуючи просте й розширене капіталістичне відтворення, Маркс формулює загальний закон капіталістичного нагромадження, відповідно до якого нагромадження капіталу посилює поляризацію суспільства, погіршує становище робітничого класу. Під час вивчення цього питання слід, звернути увагу, що з критикою цього твердження виступило багато сучасників Маркса, критикували його і так звані ревізіоністи. Не підтвердилося воно і на практиці.
Особливо слід наголосити на підсумках першого тому «Капіталу», зокрема на так званій історичній тенденції капіталістичного нагромадження. Суть її, за Марксом, полягає в тому, що в надрах капіталізму визрівають об*єктивні й суб'єктивні передумови соціалістичної революції. З розвитком капіталізму посилюється процес усуспільнення виробництва, а привласнення лишається приватнокапіталістичним. Водночас міцніє нова соціальна сила— пролетаріат, яка здатна розв'язати цю суперечність революційним шляхом.
Другий том «Капіталу». Вивчаючи теоретичні проблеми другого тому «Капіталу», необхідно зосередитись на тій його частині, яка стосується проблем функціонування капіталу, його обігових форм. Необхідно простежити логіку доказів, які Маркс висуває на користь своєї доктрини додаткової вартості, виходячи на цей раз не з процесу безпосереднього виробництва, а з процесу обігу. Тут він, як і його попередники, намагається довести (усупереч меркантилістам), що зростання вартості не відбувається в обігу. Проте поза обігом, за Марксом, цього також не відбувається.
Будь-який капітал у своєму русі проходить три стадії. На першій гроші перетворюються на елементи продуктивного капіталу (засоби виробництва і робочу силу), на другій — у процесі виробництва створюється новий товар, що містить і додаткову вартість, на третій — відбувається його реалізація, перетворення на гроші. Відповідно до цих трьох стадій капітал набуває різних функціональних форм: грошової, виробничої і товарної.
Досліджуючи рух капіталу з погляду часу цього процесу і його значення для капіталістичного виробництва, Маркс розвиває вчення про основний і оборотний капітал. Ми пам'ятаємо, що ці категорії не нові. Проте на відміну від своїх попередників Маркс за основу визначення основного й оборотного капіталу бере двоїстий характер праці, що дає змогу зрозуміти, як відбувається процес перенесення вартості із засобів виробництва на готовий продукт.
Великого значення надає Маркс проблемі відтворення й обігу всього суспільного капіталу. Нагадаємо, що в першому томі йшлося про відтворення індивідуального капіталу, але між відтворенням індивідуального й суспільного капіталу існують певні відмінності.
У процесі аналізу руху індивідуального капіталу досліджувалась зміна його форм, проблема реалізації залишалась поза дослідженням. За дослідження руху суспільного капіталу ця проблема стає основною. В основу аналізу відтворення всього суспільного капіталу Маркс покладає поділ суспільного виробництва (і суспільного продукту) на два підрозділи — виробництво засобів виробництва і виробництво засобів споживання. Він аналізує рух суспільного продукту і в кожному підрозділі, і між ними, формулюючи ті умови, що необхідні для безперешкодного процесу відтворення, для реалізації суспільного продукту.
Третій том «Капіталу». У цій книжці Маркс знову повертається до проблем, поставлених у першому томі, зосереджуючись на аналізі всіх тих форм, яких набирає капітал-вартість на стадії розподілу. Маркс фактично розв"язує завдання, які свого часу ставив Рікардо та його послідовники, намагаючись визначити не лише форми, яких набирає вартість, а й чинники, які обумовлюють розміри цих форм.
Тим самим Маркс переводить теоретичний аналіз на інший рівень, надаючи політекономічній науці нових рис, які згодом стануть провідними для неокласичного напрямку.
Необхідно розглянути характеристики основних форм доходів у капіталістичному суспільстві, простежити, як Маркс, із вартісних позицій, пояснює відхилення їхніх параметрів від сутнісного змісту, визначеного ним у першому томі «Капіталу». Адже не випадково, усі ці форми Маркс називав «перетвореними».
Маркс аналізує перетворення додаткової вартості на прибуток і норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток. Це перетворення є одночасно і перетворенням вартості на ціну виробництва. Маркс досліджує також процес розподілу прибутку між різними групами капіталістів і ті конкретні форми, яких прибуток у результаті цього процесу набирає, а саме: дохід підприємця, процент і ренту.
Четвертий том «Капіталу» був написаний автором ще до того, як було написано перші три томи «Капіталу». Його присвячено аналізу відомих теорій політичної економії. Тому, добре знаючи теорії попередників Маркса, не важко, порівнюючи їх з узагальненнями, сформульованими в перших трьох томах, з'ясувати ставлення Маркса до цих теорій.
Підбиваючи підсумок, ще раз слід наголосити на тій обставині, що загальне уявлення про суть марксистської економічної теорії, безперечно досить ґрунтовної та логічної, має базуватися на розумінні намірів Маркса:
— довести, що несправедливість капіталістичного суспільства Пояснюється експлуатацією чужої праці;
— показати, що додаткова вартість, яка має матеріальний вираз і трудове походження, є результатом експлуатації праці.
Це два дуже важливі моменти, які визначають належність теорії Маркса до старої класичної школи, і водночас пояснюють ставлення пізніших авторів до неї як до обмеженої.