4.3. Економічна теорія у США

До економістів «нової хвилі» належить Г. Ч. Кері (1793— 1879). У політичній економії Кері поєднувалася обґрунтована критика тогочасних економічних теорій із його власними науковими поглядами. Він не сприймав Мальтуса та Рікардо, системи яких він уважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу.
Кері опублікував багато праць. Найвідомішими з них є «Нариси про норму заробітної плати» (1835) у трьох томах, тритомник «Принципи політичної економії» (1837—1840), «Минуле сучасне й майбутнє» (1843), «Гармонія інтересів» (1850), «Основи соціальної науки» (1858—1859), «Принципи соціальної науки» (1865) та ін. Однією з основних проблем у працях Кері є проблема вартості в досить своєрідному трактуванні. Кері пише про ідею вартості, що існує в людському розумі як оцінка опору, котрий потрібно подолати, щоб мати бажану річ. Він визнає також ідею корисності, але тільки як корисну властивість, міру «людської влади над природою». Вартість речей є мірою влади природи над людиною.
Визначення розмірів вартості Кері узалежнює від двох факторів: природи та праці людини. Але робить це він не з погляду врахування витрат, а з позицій праці, що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найнаочніше цю думку виражає його теорія земельної ренти, яку він протиставляє рікарді-анській. На думку Кері, родючіші землі потребують більших зусиль для обробітку. Тому, посилаючись на досвід землеробства в Америці, він, усупереч класичній теорії, стверджує, що з розвитком суспільства відбувається перехід в обробітку землі від гірших її ділянок до ліпших, а не навпаки.
Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, продуктивність праці й доходи зростають. Багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Виявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво. З розвитком суспільства частка робітника в сукупному продукті зростає і абсолютно, і відносно, а капіталіста — лише абсолютно. Це пояснюється зміною внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Теорія «гармонії інтересів» Кері подібна до теорії Бастіа.
Але його не можна беззастережно відносити до економістів-класиків, оскільки він використовував дещо інакший метод дослідження — історико-соціологічний, розширюючи в такий спосіб предмет дослідження, виводячи його далеко за межі суто економічної сфери.
Вивчення цього розділу підручника та рекомендованих літературних джерел дає підстави для висновку, що вже економісти-класики «нової хвилі» сформулювали основи (хоча б тільки у вигляді окремих постулатів), нової маржинальної теорії, що згодом еволюціонувала до неокласичної.