Особливості надання та погашення окремих видів кредиту

а) Кредит, пов'язаний з вексельним обігом.
Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємство може виконувати роботи, відвантажувати продукцію, надавати послуги в кредит зі сплатою покупцем (споживачем) відсотків за користування цим кредитом. Верховна Рада України у 1992 р. прийняла постанову «Про застосування векселів в господарському обігу України», згідно з якою впроваджується вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів. З введенням вексельного обігу комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при отриманні платежів і виплаті заборгованості по векселях.
Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, по якому одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя являє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індосованим векселем стає банк. Внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується у банківський.
Умовою прийняття векселів до обліку в комерційних банках є їх висока ліквідність, яка визначається надійністю платника за векселем, строком погашення боргового зобов'язання. Оскільки векселі, як правило, виставляються на строк не більше 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим.
Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем. Векселі, які обліковуються банком, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця та першого векселедержателя. Кількість передавальних написів свідчить про надійність векселя (чим більше, тим краще).
За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується, зі знижкою, яка називається дисконтом. Сума дисконту розраховується за формулою:
С = K∙Т∙П / 360∙100%
де С -- сума дисконту; К— номінальна сума векселя; Т — строк у днях (від дня обліку до дня платежу); П— облікова ставка.
Сума дисконту утримується банком одночасно з обліком векселя. За векселями з платежем не у місці врахування стягуються також поштово-телеграфні витрати і комісія.
Якщо платіж за векселем надходить достроково, то платнику повертається відповідна сума дисконту за ті дні, які залишились до строку, виходячи зі ставки банківського відсотка, який сплачується за вкладами до запитання. У разі сплати за векселем після строку платежу платник, окрім вексельної суми, сплачує банку за прострочені дні, а також відшкодовує витрати, пов'язані з опротестуванням, відправкою повідомлень тощо.
Кредит під заставу векселів є найвигіднішим для тих підприємств, які активно використовують векселі як засіб платежу. Цей кредит характеризується тим, що, по-перше, власником векселя залишається векселедержатель, який лише передає вексель у заставу на визначений строк з наступним викупом після погашення кредиту. По-друге, векселі приймаються як забезпечення кредиту не на їх повну номінальну вартість, а на 60—90 % від неї (залежно від розміру, визначеного банком кожному конкретному клієнтові, виходячи з його кредитоспроможності і надійності пред'явлених векселів). Видача кредитів під заставу може мати як разовий, так і постійний характер. В останньому випадку банки відкривають клієнту спеціальні позичкові рахунки і відображають І на них суми наданих і погашених кредитів. Спеціальний позичковий рахунок є формою обліку кредитів до запитання, що надає банку право в будь-який момент вимагати від клієнта повного І або часткового погашення позички, або внесення додаткового І забезпечення векселями. Умови надання та погашення кредитів І обумовлюються у кредитному договорі:
1) ліміт кредитування (кредитна лінія);
2) граничне співвідношення між забезпеченням і можливою заборгованістю;
3) розмір відсотка за кредит і комісії на користь банку;
4) право банку самостійно підвищувати розмір відсотків і комісії;
5) право банку обертати на погашення боргу суми, що надходять для оплати прийнятих у заставу векселів, або необхідну частину із сум, що належать клієнту і знаходяться у банку на інших рахунках клієнта;
6) право банку закрити рахунок і вимагати погашення заборгованості чи додаткового забезпечення;
7) ініціатива клієнта і згода банку на заміну одних векселів іншими до строку їх оплати.
Приклад розрахунку розміру кредиту під забезпечення векселів (цифри умовні):
1. Встановлене банком співвідношення заборгованості до забезпечення — 75 %.
2. Встановлений ліміт заборгованості за кредитом — 120 тис. грн.
3. Сума векселів, прийнятих у заставу, — 80 тис. грн.
4. Фактична заборгованість за позичкою — 50 тис. грн.
5. Фактичне співвідношення між заборгованістю та забезпеченням (р. 4/р. 3) — 62,5 %.
6. Можлива заборгованість за кредитом, виходячи з фактичного забезпечення і прийнятого співвідношення заборгованості до забезпечення (р. З -р. 1/100%), —60тис.грн.
7. Вільний ліміт заборгованості (р. 2—р. 4) — 70 тис. грн.
8. Можлива додаткова сума позички (р. 6—р. 4 або (р. 1—р. 5) • 3/100 %), але не більше суми за р. 7 — 10 тис. грн.
Кредит, наданий під заставу векселів зі спеціального позичкового рахунку, погашається, як правило, шляхом перерахування коштів за розпорядженням позичальника з його розрахункового рахунку на спеціальний позичковий рахунок або шляхом зарахування платежів, які надходять від векселедавців по векселях, прийнятих у забезпечення кредиту безпосередньо на спецпозичковий рахунок.
При проведенні операцій з векселями комерційні банки накопичують значну їх кількість. При правильному веденні цих операцій вексельний портфель є для банку надійною статтею активів, стабільнішою, ніж такі цінні папери, як акції.
Акцептний кредит надається векселедавцеві і виступає як гарантійна послуга. Векселедавець, виставляючи вексель, вказує Платника, який повинен акцептувати його. Клієнт виставляє тратту на банк, котрий її акцептує за умови, що до настання строку платежу по векселю клієнт внесе в банк необхідну для погашення векселя суму. Позичальник (векселедавець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів або облікувати його в іншому банку. Облік векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. У такому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосереднім кредитором клієнта. За здійснення акцептної операції банк стягує комісію.
Якщо позичальник до настання строку платежу по векселю не вніс до банку суму коштів, необхідних для погашення векселя, вексель у такому разі оплачується за рахунок банку. Таким чином, гарантійна послуга перетворюється на кредитну і згідно з вексельним правом банк виставляє зворотну вимогу до векселедавця з подальшим примусовим стягненням боргу з позичальника.
Авальний кредит застосовується банками як гарантійна послуга. Він призначений покрити зобов'язання клієнта, якщо останній не зможе виконати їх самостійно. Аваль може бути здійснено при видачі векселя або на будь-якому наступному етапі його обігу. У разі несплати платником пред'явленого йому векселя векселедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов'язаних за векселем осіб (акцептант, векселедавець, індосант). Авальний кредит існує у вигляді різноманітних форм гарантій або доручень:
* доручень по кредиту;
* гарантій платежу;
* гарантій постачання і т. п.
По авальному кредиту нараховується комісія, а також сплачується відсоток відповідно до діючих ставок.
б) Кредит під заставу цінних паперів.
В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути використані І для забезпечення банківських кредитів. Кредити під заставу цінних паперів -- зручна форма кредитних відносин, оскільки вони ґрунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка зазвичай визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки повинні враховувати:
1) якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі І не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;
2) ліквідність цінних паперів;
3) характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані;
4) ризики, характерні для цінних паперів.
Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у відсотках до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей відсоток визначається по кожному виду цінних паперів. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності цінних паперів: чим ліквідність вища, тим і відсоток кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Погашення кредиту під цінні папери здійснюється з регресією платежів: за бажанням позичальника — достроково; за вимогою кредитора — з попереднім повідомленням позичальника.
в) Споживчий кредит.
Споживчий кредит — це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Залежно від цільового спрямування споживчі кредити поділяються на кредити, що надаються на:
1) поточні потреби (придбання товарів тривалого користування та послуг);
2) витрати капітального характеру.
Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточні потреби у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.
Для одержання кредиту позичальник подає банку:
* паспорт;
* заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;
*документи, що підтверджують платоспроможність позичальника (довідка з місця роботи про суму заробітку та суму утримань, за наявності інших доходів — документи, що підтверджують їх одержання).
При видачі кредиту на придбання товарів тривалого користування жодних звітів про цільове використання коштів позичальник банку не надає.
Споживчий кредит надається тим громадянам, які мають постійне джерело доходів. Максимальний розмір позички на придбання товарів тривалого користування встановлюється залежно від середньомісячної заробітної плати позичальника, але сума кредиту не повинна перевищувати розмір, встановлений правлінням банку. Строк користування кредитом визначається залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності клієнта.
Щодо споживчого кредиту на витрати капітального характеру, то він потребує від населення надання банкам звітів про цільове використання одержаних коштів.
Банки можуть надавати споживчий кредит під такі об'єкти:
1) на капремонт садових будиночків, будинків у сільській місцевості, на будівництво гаражів, покупку квартир, господарче улаштування;
2) на будівництво індивідуальних будинків;
3) на купівлю у громадян індивідуальних жилих будинків, реконструкцію і капремонт таких будинків;
4) інше.
Для одержання кредиту в установі банку позичальник подає банку:
* паспорт;
* заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;
*документи, що підтверджують платоспроможність позичальника;
*договір застави майна чи поручительства;
*витяг з рішення органу місцевої влади про виділення земельної ділянки під забудову;
*дані проектно-кошторисної документації про вартість будинку, завірені архітектором відповідного рівня.
Розмір кредиту на зазначені заходи обмежується вартістю забезпечення, що може бути надана позичальником (іншою особою) банку, та сумою поточних доходів позичальника, які він може спрямувати на погашення боргу.
Строк користування кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника.
Однією з умов надання кредиту на будівництво жилих і садових будинків, купівлю житла повинно бути обов'язкове страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом.
Кредити на будівництво, купівлю, капремонт жилих будинків, квартир, садових будинків надаються, як правило, в розмірі від 70 до 90 % вартості об'єкта кредитування, але в межах, визначених правлінням банку.
При одержанні кредиту на купівлю квартири чи будинку позичальник надає банку копію договору про купівлю-продаж.
При одержанні кредиту на будівництво надвірних будівель, капремонт квартири, будинку чи його реконструкцію позичальник подає копію документа, що засвідчує право власності на квартиру чи будинок та перелік робіт із зазначенням їх вартості.
Видача кредиту на будівництво жилих будинків здійснюється в міру виконання робіт і має компенсаційний характер. Позичальник повинен використати спочатку власні кошти, а потім кредит. Для придбання будівельних матеріалів чи побутового обладнання для облаштування будинку позичальник може одержати аванс у рахунок відкритого кредиту в розмірі до 15 % суми кредиту за договором. Кожна наступна видача кредиту здійснюється на підставі звіту про обсяг виконаних робіт і розрахунку розміру коштів, що належать до видачі з урахуванням раніше одержаних коштів.
Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі, у виняткових випадках — готівкою.
Позичальники погашають кредити і сплачують відсотки шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою. Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором і графіком. При незабезпеченні повернення кредиту у визначений термін сума непогашеного платежу відноситься на рахунок прострочених кредитів.
До споживчого кредиту належить і кредит ломбардів, тобто кредитних установ, які надають грошові позички під заставу предметів особистого та домашнього споживання. Розмір кредиту залежить від виду речей, що надаються у заставу, їх ринкової вартості та встановленої ломбардом межі забезпечення.
Однією з форм споживчого кредиту є кредитна картка, яка являє собою платівку з ідентифікатором власника. Умовою її отримання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування. Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:
* комісії, що стягується з торговельних організацій при оплаті рахунків за надані власнику кредитної картки товари;
* щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо така встановлена);
* відсотка за кредит, що надається власникам кредитних карток у межах ліміту кредитування.
У закордонній банківській практиці набули поширення позички по кредитних картках з окремих позичкових рахунків у банках; позички у формі овердрафту по поточному рахунку клієнта; кредити на індивідуальних умовах; позички на освіту дітей, студентам і т. д.
Кредит повинен періодично погашатися клієнтом, оскільки у разі непогашення боргу вичерпується ліміт кредитування.
До кредитів на споживчі цілі належить і чековий кредит. В його основі лежить відкриття чекового рахунку. Існує два різновиди рахунків — овердрафтні і спеціальні чекові. При використанні овердрафтних рахунків оплата чеків проводиться з рахунку клієнта. У разі відсутності грошей на рахунку банк покриває від'ємне сальдо кредитом у межах установленого ліміту. Погашення позички відбувається за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків клієнтів. Спеціальні чекові рахунки використовуються банками, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певного номіналу.
Одним з видів споживчого кредиту є продаж товарів тривалого користування населенню в кредит. Правила продажу таких товарів регламентуються вимогами постанови Кабінету Міністрів України, яких повинні дотримуватись господарюючі суб'єкти всіх форм власності, однак рішення про продаж товарів у кредит приймається господарюючим суб'єктом самостійно. Кабінет Міністрів України також рекомендує перелік товарів, які можуть реалізовуватися в кредит.
Сума кредиту, що надається, не повинна перевищувати 3-місячної заробітної плати, пенсії, стипендії при продажу товарів з розстрочкового платежу на 6 місяців; 6-місячної -- при розстрочці платежу на 12 місяців, 12-місячної — на 24 місяці.
У випадках, коли вартість товару перевищує граничну суму кредиту, різниця повинна бути сплачена покупцем при отриманні товару готівкою або у безготівковому порядку. Передача товарів покупцеві здійснюється при оплаті не менше як 25 % їх вартості, а товарів за ціною понад 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 %. Решта вартості товарів сплачується покупцем у строк від 6 до 12 місяців, а товарів, ціна яких перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів, - у строк до 2 років.
г) Консорціальні кредити.
За ринкової економіки виникає необхідність об'єднання діяльності банків у різних секторах ринку, особливо в сфері кредитних відносин. У межах такого об'єднання ризик, пов'язаний з довгостроковим кредитуванням, розподіляється між учасниками, що дозволяє банкам підтримувати свої ліквідні резерви на більш низькому рівні. Особливе місце в таких об'єднаннях належить банківським консорціумам. Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику при кредитуванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень.
Банківський консорціум - - це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.
Банківський консорціум утворюється банками на паритетних засадах. На постійній основі консорціуми можуть створюватись для проведення операцій на валютних ринках або великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів. Банківські консорціуми можуть формуватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.
Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Координує дії учасників головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім відсотків і комісійних, що покривають його витрати.
Надання консорціального кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, що й інші види банківського кредиту, з дотриманням банками-учасниками економічних нормативів, що регулюють їх діяльність.
Кожний член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант здійснення кредитування проекту. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Взаємовідносини між учасниками консорціуму та позичальниками регулюються кредитним договором, який підписується всіма Учасниками консорціуму та позичальником. Цей договір має містити такі основні статті:
*перелік учасників консорціумної угоди;
*сума та термін кредиту;
*періодичність і порядок надання кредитів;
*відсоткова ставка, порядок нарахування та сплати відсотків;
* умови дострокового погашення;
* порядок компенсації позичальником можливого збільшення вартості проекту;
* санкції за порушення умов договору;
*підписи та печатки всіх учасників угоди;
* інше.
Після укладання кредитної угоди головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальника. Кредит може надаватись таким чином:
* за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;
* шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру виникнення потреби у позичці;
* шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.
У разі настання строків погашення зобов'язань позичальник повертає кредиторам не тільки суму позички та відсотки за кредит, але й відшкодовує всі витрати по організації та здійсненню кредитних операцій. Повернення кредиту, сплата відсотків і комісійних, які покривають витрати банків-учасників, здійснюються пропорційно їх ролі та частці участі, передбачених консорціумною угодою.
Деяку схожість з консорціальним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кожний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб врешті укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. Повернення кредиту і сплата відсотків здійснюються позичальником кожному банку-кредитору окремо.
Формами консорціального кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительства банків за зобов'язанням сплатити борг. При цьому оформляється угода зі стягненням плати залежно від виду вимоги, строку та суми кредиту.
ґ) Іпотечний кредит.
Іпотека — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Позичальниками тут можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: жилі будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки і т. ін.. що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.
Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, що передані у заставу. Іпотека дає право кредитору переважного задоволення своїх вимог до боржника в межах суми зареєстрованої застави. Також у процесі дії кредитної угоди кредитор має право і повинен перевіряти наявність, розмір, умови експлуатації об'єкта застави і т. д.
До іпотеки банки вдаються, як правило, при великих розмірах кредиту, але частіше іпотечний кредит надається спеціалізованими іпотечними банками, фінансовими компаніями, земельними банками і т. д. Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел:
*залучені ресурси комерційних банків;
* кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи).
Іпотечні облігації — це довгострокові цінні папери, які емітуються фінансовими і нефінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий відсоток. У багатьох країнах іпотечні облігації є значною частиною ринку цінних паперів.
Механізм надання іпотечного кредиту такий: позичальник звертається до банку за кредитом під забезпечення нерухомості, землі. Банк вимагає від клієнта виписку з реєстру для того, щоб дізнатись про вартість застави і наявність чи відсутність інших заставних прав на неї. Такий реєстр, в якому фіксується інформація про власників майна, землі, зміни у власності, про видані та погашені іпотечні кредити, ведеться державними органами. Задоволення вимог кредиторів відбувається у порядку черговості запису їх номерів у реєстрі. Тому банки заінтересовані бути першими в списку кредиторів. Також важливо правильно оцінити вартість застави, щоб за рахунок реалізації майна можна було б погасити заборгованість.
Проблемами розвитку іпотечного кредитування українськими банками є: недостатня ресурсна база банків, що має в основі низький платоспроможний попит на нерухомість; відсутність у банків досвіду розміщення коштів на строки понад один рік; наявність інфляції. За оцінками спеціалістів банків, що займаються іпотечним кредитуванням, переважним кредитним періодом для клієнтів є термін до трьох років. Для банків великою проблемою ліквідності є розрив між строками залучення короткострокових ресурсів і довгими строками розміщення ресурсів при іпотечному кредитуванні.
д) Сільськогосподарський кредит.
Банківські кредити сільськогосподарським підприємствам на поточні потреби включають кредити на покриття сезонних витрат, а саме: заготівлю кормів, добрив, робочу силу та пальне, а також на купівлю тварин. Кредитами на сезонні витрати найчастіше користуються сільськогосподарські підприємства, оскільки в них зростання витрат відбувається в один період року, а надходження доходів — в інший.
Особливістю кредитування сільськогосподарських підприємств є те, що банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника. Лише у такому разі може бути впевненість, що банківські кошти не будуть «заморожені» на якійсь стадії виробництва.
Забезпеченням позичок можуть слугувати (крім звичайних видів майна) врожай та сільськогосподарська техніка.
Потреба в кредиті визначається як різниця між запасами матеріальних цінностей та виробничими витратами, які не перекриті виходом продукції, з одного боку, та власними обіговими коштами сільськогосподарського підприємства та кредиторською заборгованістю, з іншого.
Короткострокове кредитування сільськогосподарських підприємств здійснюється, як правило, з використанням кредитної лінії, що відкривається на тривалий період (до одного року). Надання сільськогосподарського кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності і послуги, що купують сільськогосподарські підприємства. Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку сільськогосподарського підприємства в розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Строки погашення позичок встановлюються на ті квартали, в яких вихід продукції за планом перевищує планові витрати та приріст залишків матеріальних цінностей. Ці квартали визначаються на основі розрахунку сільськогосподарського підприємства, в якому відображається потреба в короткострокових кредитах. Сільськогосподарським підприємствам, що мають фінансові ускладнення в результаті загибелі сільськогосподарських культур і тварин, а також недобору продукції через стихійні лиха, може надаватися відстрочка погашення заборгованості.
Сільськогосподарським підприємствам, які, крім виробничої діяльності, займаються ще й заготівельною, може надаватись авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з громадянами за куплену у них сільськогосподарську продукцію, а також для покриття заготівельних витрат.
Розмір авансового кредиту розраховується на кожний місяць або квартал, виходячи з одноденної потреби в готівкових грошах для розрахунків з громадянами, господарських витрат у готівковій формі, пов'язаних з веденням цих закупок та потреби в готівкових грошах у днях. Ця потреба залежить від умов ведення заготівель, віддаленості заготівників від банку. Її розмір установлюється, як правило, в межах 1—7 днів.

Розглянемо розрахунок авансового кредиту на жовтень (дані наведені в тис. грн).
1. Прогнозований обсяг закупівель сільськогосподарської продукції у населення, розрахунки за яку проводяться у готівковій формі, — 27.
2. Витрати, пов'язані з веденням заготівель, оплачувані у готівковій формі, — 3.
3. Потреба в готівкових грошах у днях — 5.
4. Розмір авансового кредиту:
(27 + 3)∙5
------------ = 5 тис. грн.
30
Авансовий кредит надається у формі готівкових грошей на підставі грошового чека. По мірі використання отриманих у банку грошей для розрахунків з громадянами авансовий кредит може відновлюватись. Для цього в банк подається реєстр квитанцій, виданих громадянам за здану сільськогосподарську продукцію, заява і грошовий чек. Відновлення авансового кредиту проводиться в межах установленого розміру авансового кредиту.
Крім того, сільськогосподарським підприємствам може надаватися кредит на оплату худоби та птиці, які вирощені в приватних господарствах на договірних умовах. Ці кредити також можуть видаватися в готівковій формі або шляхом перерахування грошей на поточні рахунки майбутніх здавачів сільськогосподарської продукції. Розмір кредиту визначається у відсотках (як правило, це 50 % від суми укладених договорів).
Надається цей кредит у вигляді грошових авансів на придбання інвентарю, матеріалів, засобів малої механізації, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції на договірній основі. Погашається кредит у міру здачі громадянами сільськогосподарської продукції.
е) Контокорентний кредит.
Комерційні банки західних держав використовують таку форму взаємовідносин з клієнтами, як контокорентний кредит. У СРСР ця форма кредитування застосовувалась у 30-х роках, проте під час проведення кредитної реформи контокорентний кредит було відмінено. За ринкової економіки з'явилася можливість застосовувати цю форму кредиту комерційними банками України.
Контокорентний кредит — це кредит банку, що надається в національній чи іноземній валюті відповідно до потреб клієнтів. Може використовуватися в різних обсягах, які не повинні перевищувати встановлений ліміт, що визначається, як правило, в межах 75 % середньомісячного обігу коштів по поточному рахунку позичальника за останні 6 місяців. Для отримання кредиту відкривається контокорентний рахунок, на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта та надходження коштів на його адресу. Оскільки платежі та надходження, як правило, не збігаються у сумі, на рахунку виникає або дебетове, або кредитове сальдо. Дебетове сальдо свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, тому він повинен домовитися з банком про надання йому контокорентного кредиту.
Контокорентний позичальник використовує контокорентний кредит у різному обсязі залежно від свого фінансового стану. Він має застосовуватися тільки для фінансування обігових коштів або для підтримки поточного платіжного обороту. Він не повинен використовуватись для фінансування інвестицій, це — функція довгострокового кредиту.
Кредит може надаватися в різних формах: готівкою, переказами, сплатою векселів, купівлею цінних паперів і т. д. Процес кредитування оформлюється кредитним договором. За користування контокорентним кредитом стягується плата, яка складається з відсотків, що нараховуються на дебетові залишки контокорентного рахунку, та комісійних платежів. Відсотки за контокорентний кредит належать до найвищих у банківській практиці, оскільки цей кредит пов'язаний з підвищеним ризиком для банку. Контокорентний кредит, як правило, надається під забезпечення, проте клієнтам, що мають гарну репутацію, такий кредит може надаватися і без забезпечення. Розрахунки по контокорентному кредиту здійснюються через певні проміжки часу. При цьому розраховується сума використаного за певний період кредиту за існуючою у банку методикою. Наприклад:
k1 k2 kn 360
Zn = (------ ∙ t1 + -------- ∙ t2 + ∙∙∙ + --------- ∙ tn ) + ------- ,
100 100 100 p
де Zn — відсотки за розрахунковий період (n); k — сума кредиту; f — строк користування кредитом; р— розмір відсоткових виплат.
Деяку схожість з контокорентним рахунком має поточний рахунок з овердрафтом. Зазначений рахунок допускає тимчасове перевищення суми списання коштів над їх залишком на рахунку, що свідчить про залучення в оборот кредиту. Таке від'ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, а його розмір визначається в договорі між банком і клієнтом. Наявність поточного рахунку з овердрафтом не виключає можливості відкриття клієнтом для проведення окремих операцій додаткових позичкових рахунків. Тимчасове розширення контокорентного кредиту пов'язано для клієнта з більш високими комісійними платежами. Такі кредити надаються юридичним та фізичним особам з метою забезпечення їх обіговими коштами в окремі напружені періоди господарсько-фінансової діяльності, зумовлені різними строками реалізації продукції, сезонністю виробництва тощо. До таких позичальників належать кредитоспроможні клієнти, які рентабельно працюють, додержуються платіжної дисципліни, не мають заборгованості по платежах до бюджету і виконують свої зобов'язання перед банком. Погашення даного кредиту здійснюється автоматично шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника і закриття дебетового залишку.
є) Лізинговий кредит.
Лізинговий кредит — це вид економічних відносин між юридичними особами при оренді майна, що супроводжуються укладанням лізингової угоди.
Лізинг є формою майнового кредиту.
Об'єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо) майно. Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодавець (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодавцем щодо оренди про набуття права володіння та користування об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).