На міжбанківському ринку банки задовольняють свої потреби в ресурсах за допомогою позичок:
1) в інших комерційних банках
2) у центральному банку.
Міжбанківський кредит посідає особливе місце в структурі джерел залучених кредитних ресурсів банку. Він є оперативним способом одержання коштів; має в основному короткостроковий характер. Надається при встановленні кореспондентських відносин, але разом з тим міжбанківський кредит дорожчий за інші джерела. Філії комерційного банку можуть працювати на міжбанківському ринку тільки в межах своєї системи.
Призначення міжбанківських кредитів:
1) надають можливість виконувати вимоги з обов'язкового резервування;
2) задовольняють потреби клієнтів у коштах;
3) забезпечують ліквідність банку;
4) банки, в яких є надлишок ресурсів, можуть розміщувати тимчасово вільні кошти в банках, де існує їх нестача.
Перевага Міжбанківського кредиту порівняно з депозитом:
1) оперативність;
2) не потребує резервування в центральному банку, оскільки не є вкладом;
3) не потребує витрат на маркетинг та інфраструктуру. Необхідно враховувати специфічні особливості Міжбанківських кредитів, одержаних від інших комерційних банків та НБУ.
Міжбанківські кредити бувають таких видів:
1) добові (овернайт);
2) строкові;
3) безстрокові (онкольні).
Добові Міжбанківські кредити — це, як правило, незабезпечені позички, які надаються банкам з доброю репутацією. В окремих випадках за наявності сумніву щодо платоспроможності позичальника кредитор може вимагати заставу (наприклад, у вигляді державних цінних паперів).
Кредитна угода укладається за телефоном, телеграфом, часто без документарної фіксації.
Строкові кредити видаються на строк від кількох днів до кількох місяців (тиждень, місяць, три місяці, шість місяців, рік; на євроринку зустрічаються Міжбанківські кредити строком до 5 років).
Кредитна угода на видачу таких кредитів укладається в письмовій формі після оцінки кредитоспроможності банку-позичальника.
Безстрокові кредити. При цьому виду кредиту строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна із сторін не прийме рішення про розірвання такої угоди.
Комерційні банки можуть також отримувати кредити від НБУ.
Однією з особливих рис кредиту, що надається НБУ, є те, що у Нацбанку існують специфічні джерела надання Міжбанківських кредитів:
1) гроші в обігу;
2) гроші в Міжбанківських розрахунках.
Розмір цих ресурсів залежить від того, яку грошово-кредитну політику проводить НБУ. Такі кредити видаються в особливих випадках, наприклад, при кризі ліквідності, санації банку.
Національний банк надає кредити за допомогою:
1) операцій РЕПО;
2) ломбардного кредитування;
3) проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;
4) операції НБУ на відкритому ринку.
До середини 1994 р. НБУ здійснював селективну політику адресного фінансування комерційних банків, надалі — проводились кредитні аукціони. Метою подібних аукціонів було забезпечення широкого доступу комерційних банків до кредитів НБУ. При цьому до комерційних банків висувалися такі вимоги: дотримання норм обов'язкового резервування; дотримання економічних нормативів; відсутність простроченої заборгованості по кредитах Національного банку; своєчасне подання звітності в НБУ. Філії комерційних банків, а також комерційні банки, діяльність яких триває менше 1 року, до участі в кредитних аукціонах не допускалися.
Умовою допуску комерційних банків до кредитного аукціону є дотримання певних умов:
1) один банк не може одержати більше ніж 50 % кредитів, запропонованих на кредитному аукціоні;
2) сума заборгованості комерційного банку по кредитах НБУ не повинна перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку.
Комерційним банкам, чиї заявки на аукціоні задоволені, видається свідоцтво про купівлю кредитів. Це свідоцтво та інші документи, необхідні для оформлення кредитного договору, комерційний банк надає територіальному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору територіальне управління НБУ перераховує суму кредиту на кореспондентський рахунок комерційного банку.
На перших етапах Національний банк видавав такі кредити без забезпечення, але починаючи з 1996 р. став вимагати від комерційних банків забезпечення у вигляді державних цінних паперів, які блокувались на окремому рахунку в депозитарії Національного банку. В 1995 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони, на яких кредити продавались комерційним банкам, що брали участь у реалізації програми державної підтримки підприємств.
У 1996 р. Нацбанк почав надавати комерційним банкам ломбардні кредити. Ломбардний кредит — це надання центральним банком комерційним банкам кредиту під забезпечення цінних паперів, які входять до ломбардного списку центрального банку. Ломбардний кредит не повинен перевищувати 75 % вартості цінних паперів комерційного банку, які надані в забезпечення. Може надаватися під забезпечення всіх видів державних цінних паперів та Інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів НБУ. Цінні папери перераховуються на депо-рахунок у НБУ, де вони блокуються і перебувають до погашення кредиту. У разі зниження вартості цінних паперів НБУ вимагає додаткового забезпечення.
Починаючи з 1997 р. рефінансування комерційних банків здійснюється ще й за допомогою проведення операцій РЕПО. Це так звані позички під заставу цінних паперів на умовах угоди про зворотну купівлю. При цьому НБУ на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. Національний банк може здійснювати операції РЕПО як шляхом безпосередньої домовленості із комерційними банками, так і через проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО.
Об'єктом операцій центрального банку на відкритому ринку є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом. їх суть полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком, що приводить до зміни резервів комерційних банків. Традиційно центральні банки країн Європи проводять політику відритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. У США та Японії операції на відкритому ринку є найефективнішим і найважливішим знаряддям впливу на величину ресурсів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому.