Вселенная:
Результат
Архив

Главная / База конкурсных работ / История / Лінгвістичний аналіз тексту на уроках зв’язного мовлення в середній школі


Лінгвістичний аналіз тексту на уроках зв’язного мовлення в середній школі - История - Скачать


Название работы Лінгвістичний аналіз тексту на уроках зв’язного мовлення в середній школі
Объем работы 63 страницы
Тема Языковедение
Вид работы Диплом
Файл lingvist.rar
Дополнительная информация
ФИО или псевдоним автора saleon
E-Mail saleon@bk.ru
опис відповідає синтаксичній єдності з паралельним зв'язком. Темами описів можуть бути речі, тварини, портрет, інтер'єр, пейзаж, внутрішні переживання людини, відтворення подій. Опис, як правило, – контрастуюче мовлення. Ось окремі приклади різних типів описів, на які багата кіноповість О.П.Довженка "Зачарована Десна".

ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ
Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував. Все своє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом довгих вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидалися вночі, як од грому, коли він вертався часом з рибалки. У нього були великі чоботи і такі важкі ноги, що, здавалося, під ними вгиналася земля. І ходив він трохи ніби присідаючи, як на сіні чи на ступі. Борода в нього була, як і в нашого діда, зовсім сива, тільки посередині, там, де був рот, неначе ткнуло щось рудим квачем.
ОПИС ДІЇ
Погодою у нас на сінокосі щось, казали, років з півтораста завідувала ворона. Це була, так би мовити, наша фамільна ворона. Вона возсідала коло нашого куреня на високій сокорині і звідти бачила всіх нас і все, що ми пили, їли, яку рибу ловили, чи де зарізали деркачика косою чи перепілочку, бачила усіх пташок у нашім лісі, все чула і, найголовніше, віщувала погоду. Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі, і тільки вже після того, як раптом вона крякне тричі спеціальним голосом, дід починав ні з того ні з сього кашляти і позіхати, і ми тоді вже незабаром кидали граблі й вила й теж, позіхаючи, падали як сонні, під копиці.
Одночасність зображуваних у поданих текстах подій виражається засобами мови: в модальності, в особі, в часі. Об'єктивна модальність опису виражається дієсловами дійсного способу, формами 3-ої особи, минулого часу, недоконаного виду. Перелічувальній інтонації зображуваного сприяють однотипні іменні присудки в описі-портреті, дієслівні – в описі дій.
Під розповіддю розуміється текст, у якому речення перебувають у відношеннях послідовності, що виражена співвідносністю модальних планів (предикатів). Наприклад:
Посидівши ще мовчки з півгодини, ми оглянулись - ні висипу, ні лева: подався десь у люди.
До самого ранку горів у нас вогонь на курені над Десною. Мені було страшно і чомусь жалко лева. Ми не знали з батьком, що спав під дубом. Я довго прислухавсь, чи не гукне він ще раз. Не гукнув. Перед сном мені так палко захотілося розвести левів і слонів, щоб було красиво скрізь і не зовсім спокійно. Мені набридли одні телята й коні.
На другий день казали вже, що ненадовго пощастило тому левові звільнитися з клітки.
Повідомлення про лева, що з'явився на березі Десни, подані в послідовному розвитку: звечора до ранку і аж до другого дня (півгодини мовчки чекали лева, до самого ранку горів... вогонь, довго прислухавсь, перед сном ... захотілося ... розвести слонів і левів, на другий день...). Послідовність подій виражена і мовними засобами: використанням обставин і слів обставинного значення: півгодини, до самого ранку, довго, перед сном, на другий день; форм дієслів доконаного виду. Особливість розповіді виявляється в зміні часового плану, використанні відокремлених конструкцій.
РОЗДУМ – це текст, у якому речення перебувають у відношеннях причини і наслідку (чи обґрунтування, пояснення думки, висловленої в іншому реченні). Роздум виражається переважно в приєднувальних конструкціях.
Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини, і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише "помилку", яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнавання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну.
У цьому тексті відбито причиново-наслідкові відношення між описаними діями і авторською оцінкою.
Отже, проблема тексту у зв'язку з навчанням зв'язного мовлення – важлива і принципова, оскільки текст є основною одиницею висловлення. Тому знання структури тексту, його теми, зв'язків для написання переказів різних жанрів є закономірною потребою.

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ НАД ТЕКСТОМ ПЕРЕКАЗУ НА УРОКАХ ЗВ'ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

2.1 Переказ як підготовча ланка до самостійного письма
Сьогодні переказові як виду роботи з розвитку зв'язного мовлення приділяється досить значна увага. Про це свідчить хоча б той факт, що саме переказ винесено на випускний письмовий екзамен з української мови. І це не випадково, бо переказ дозволяє перевірити розвиток у школярів усіх чотирьох видів комунікативних умінь – слухати, читати, говорити і писати. З погляду психології мовлення, переказ включає два взаємозв'язані процеси, які відповідають чотирьом основним видам мовленнєвої діяльності – слуханню, читанню, говорінню і письму. Це унікальний вид роботи, бо одночасно формує всі чотири види комунікативних умінь. Учні навчаються осмислено слухати та читати текст, а потім репродукувати його в усній і писемній формах мовлення. За допомогою переказів здійснюється навчання школярів сприйняття та відтворення текстів різних типів і стилів мовлення [4, 32].
За правильної організації роботи, переказ навчає школярів цілеспрямовано сприймати мовлення на слух, запам'ятовуючи не тільки зміст висловлення. Але і його мовну форму. Він чи не найбільше порівняно з іншими видами робіт навчає слухання як діяльності, а без цього вміння неможливе успішне навчання у будь-якому навчальному закладі. Зауважимо, що в практиці роботи школи не приділяється достатньої уваги як навчанню слухати, так і розвиткові усного мовлення. Окрім того, ми всього навчаємо ізольовано, про це свідчить хоча б те, що в початковій школі окремо існують уроки читання і письма. Спеціальні психолого-педагогічні дослідження показують, що найефективнішим є комплексний підхід до організації навчальної діяльності, за якою вміння сприймати усне й писемне мовлення (вміння слухати й читати) формується в комплексі з умінням будувати усне й писемне висловлювання (говорити й писати). Цінність переказу в тому й полягає, що це одна з небагатьох вправ, які створюють ідеальні умови для тренування мовленнєвих і мисленнєвих механізмів в умовах взаємопов'язаного навчання всіх основних видів комунікативної діяльності. Значення переказів полягає у тому, що вони розвивають пам'ять дітей. Необхідність запам'ятати текст, мовні засоби в ньому активізує і зміцнює механізм пам'яті.
Переказ – це підготовча ланка до самостійного письма, до написання творів, створення власних аналогічних висловлювань. Працюючи над переказами різних текстів, учні збагачуються прекрасними зразками висловлювань, засвоюють правила побудови текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення. У процесі роботи над переказом збагачується мовний запас учнів, розвивається вміння вживати слова в точному їх значенні й користуватися різноманітними засобами мови для вираження певного змісту [28, 316]. Але досягнення цієї мети можливий за відповідної організації роботи над переказом. Навчити дитину розповідати зміст на речення й слова – а це одне з важливих завдань методики розвитку зв'язного мовлення – простіше, якщо спочатку дати їй можливість сприймати його в розчленованому вигляді. Тобто йти від тексту, аналізу його структури та добору мовних засобів до змісту, а потім вже від осмисленого привласненого змісту до репродукування тексту. У первинному тексі і школярі знаходять опору і діють, наслідуючи його.
Зауважимо, що в методиці досить поширений погляд на переказ, як на практичний метод навчання, що розрахований на довільне засвоєння фактів мови й мислення, на засвоєння зразкової української мови.
За поставленою метою перекази бувають навчальні та контрольні. Цей поділ умовний. Загальновідомо, що під час виконання контрольної роботи школяр теж учиться. Принципова різниця між ними полягає у тому, що перед навчальними переказами ведемо певну підготовчу роботу, зв'язану з виробленням відповідних мовних умінь і навичок, повторенням пройденої чи повідомленням нової інформації з лінгвістики тексту. Контрольний переказ базується на виконанні контрольного завдання. Підготовчим станом для цього служить система вправ між двома контрольними переказами. Та й частотність їх неоднакова. Якщо навчальні перекази проводимо в кожному класі 3 – 6 разів на чверть, то контрольні відповідно – лише один раз.
За типом мовлення перекази можуть виступати у вигляді описів, роздумів, розповідей. Або з різним виявом згаданих ознак.
За докладністю передачі змісту перекази діляться на повні (докладні) і короткі (стислі), близькі до тексту і "вільні", вибіркові, з перебудовою тексту та творчими домислами, перекази-переклади. За місцем виконання перекази бувають класні й домашні. Причому перевага надається класним переказам, які виконуються під контролем і керівництвом учителя [17, 52].
Ефективність різних видів переказів забезпечується неухильним дотриманням відповідних вимог.
Перш за все треба подбати, щоб тексти для переказів були високоідейними, змістовними. Різноманітними щодо тематичного спрямування і стильових особливостей, доступними і цікавими для дітей, взірцевими щодо мовного оформлення. Учні з особливою охотою переказують тексти про життя дітей, героїчні вчинки видатних людей, школу, сім'ю, пам'ятні події, трудові звершення, про тварин тощо.
Текстами для переказів можуть бути твори фольклору (казка, легенда, оповідання, гумореска), тексти з художньої літератури, газет, журналів, кінофільмів, радіопередача [4, 32].
Всі перекази виконуємо у відповідній системі, яка органічно вплітається в загальну систему роботи над зв'язним текстом.
Успіхів у розвитку зв'язного мовлення на основі переказу доможеться той учитель, який уміє забезпечити поступовість у наростання труднощів, посилення ролі самостійності учнів, а також урізноманітнення видів перекладів.
Обсяг тексту для переказу орієнтовно охоплює таку кількість слів:
Клас
 Для шкіл з українською мовою викладання

У
 100-150

УІ
 150-200

УІІ
 200-250

УІІІ
 250-350

IX
 350-450

2.2. Організація роботи над текстом переказів різних типів
У У-ІХ класах застосовуємо різні види усних і письмових переказів.
Покажемо роботу над переказом на прикладі художньої розповіді з елементами опису предмета, а також невеликого роздуму на уроках рідної мови у п'ятому класі.
Соня
Цього літа дуб був страшенно здивований: у гущавині його гілля з'явилося небачена досі істота – дуже схожий на білочку звірок, тільки надто маленький. Мордочка гостренька, на щоках чорні плями, вуха великі, круглі. Хвіст довгий, ще й з китичкою на кінці. Звірок довго нишпорив по дубу в пошуках маленького дупельця, але не знайшов його. Тоді спустився на землю, набрав сухої трави і звив собі кубельце. Перепочив і почав полювати на слимаків, гусінь, комах різних. Виходить, ще один захисник з'явився, зрадів дуб. Пізніше всюдисуща сороко розповіло йому, що цього звірка сонею звуть. Що жила вона, соня, донедавна в саду, там у неї дупельце було у старій груші, тепер її спиляли, от соня й помандрувала в пошуках схову. Дуб здивувався тоді незвичайній назві звірка, бо той спав дуже мало, все нишпорив у гіллі, ото й на землю спускався в пошуках їжі. І тепер, коли холоди настали, зрозумів, що соня справді любить спати, із свого благенького житла ще рано восени перебралося в міцне гніздо вивільги, вкрилася, немовби ковдрою, кількома дубовими листочками й міцно заснула. Нічого, до прильоту птахів проснеться.
(А. Давидов.)
Перед прочитанням тексту проводиться підготовна робота для його сприйняття.
– Текст, який ми зараз прочитаємо, – каже вчитель, – це уривок з книги Анатолія. Давидова "Таємниці старого дуба”. – Письменник народився на Сумщині, в сім'ї службовця. Після закінчення природничого факультету Ніжинського педагогічного інституту вчителював. Згодом в журналі "Знання та праця" завідував відділом природознавство. Саме ця робота й спонукала його до творчості в тій царині, яку він найбільше знав: розповісти юним читачам про таємниці живого світу.
Після прочитання тексту з'ясовуються та записуються в словнички незнайомі або маловідомі дітям слова. Завдання учням формулюються таким чином:
— Які слова вам незнайомі? Поясніть значення слів: соня, звірок, всюдисуща, нишпорити, істота.
— Сонею називають того, хто дуже любить спати (сонько), звірок — зменшувально-пестливе до слова звір;
істота — це живий організм, а письменник вживає його для назви маленької, невідомої тваринки; нишпорити — означає шукати, заглядаючи скрізь; всюдисуща — та, яка скрізь буває.
Далі в процесі бесіди визначається тип мовлення, тема, основна думка, добирається заголовок. Наводимо у відредагованому вигляді зміст бесіди.
— До якого типу мовлення належить цей текст? — Це розповідь (уривок з оповідання). В тексті розповідається про звірка соню. Спочатку ми дізнаємось, що в гущавині гілля дуба з'явилась якась істота, дуже схожа на білочку, тільки надто маленька. Цей звірок довго шукав собі дупельце, а потім зробив кубельце з трави і почав полювати на слимаків, гусінь, комах різних. Пізніше сорока розповіла, що цього звірка звуть сонею. Дуб спершу здивувався назві звірка, бо він був дуже працьовитий, діяльний, але потім виявилось, що соня справді любить спати: всю зиму вона спить, але навесні вона прокинеться і знову почне працювати.
— Для чого автор розповідає про соню?
— Щоб познайомити читача з цим звірком і показати, що маленька соня дуже корисна. Вона захисник лісу.
— Доберіть заголовок до тексту.
—Соня.
— Що відображає цей заголовок, тему чи основну думку?
— Тему, тому що в тексті розповідається про звірка соню.
— А який заголовок відобразив би основну думку?
— Корисний звірок.
Наступний етап роботи — поділ тексту на змістові частини та їх типологічна характеристика. Учитель нагадує учням, що текст рідко буває однорідним, в тексті певного типу часто зустрічаються елементи інших типів мовлення. Тому потрібно поділити текст на частини за змістом і за типами мовлення. Вчитель пропонує учням поділити сторінку в зошиті та дошку на дві частини, на першій записати назву кожної частини, на другій – до якого типу мовлення вона належить. Текст перечитується частинами, і учні добирають назву до кожної та визначають її тип мовлення. Отже, складається план тексту й вибудовується його типологічна структура. Робота організовується таким чином:
— Як починається текст. Прочитайте зачин тексту. — Автор повідомляє, що "цього літа дуб був страшенно здивований: у гущавині його гілля з'явилася не бачена досі істота". Записуємо:
1. Не бачена досі істота.
Розповідь.
— Про що розповідає автор далі?
— Автор повідомляє, що тією істотою був "дуже схожий на білочку звірок, тільки надто маленький. Мордочка гостренька, на щоках чорні плями, вуха великі, круглі. Хвіст довгий, ще й з китичкою на кінці". Це опис звірка соні.
 Записуємо:
2. Дуже схожий на білочку звірок.
Опис.
— Як звірок поводився?
— "Він довго нишпорив по дубу в пошуках маленького дупельця, але не знайшов його. Тоді спустився на землю, набрав сухої трави і звив собі кубельце. Перепочив і почав полювати на слимаків, гусінь, комах різних". Записуємо:
3. Поведінка звірка. Розповідь.
— Як відреагував дуб на поведінку звірка? "Виходить, ще один захисник з'явився, зрадів дуб". Записуємо:
3. Зрадів дуб захисникові.
Оцінка (елемент роздуму).
— Що розповіла дубові всюдисуща сорока?
– "Пізніше всюдисуща сорока розповіла йому, що цього звірка сонею звуть. Що жила вона, соня, донедавна в саду, там у неї дупельце було у старій груші, тепер її спиляли, от соня й помандрувала в пошуках схову".
Записуємо:
5. Що розповіла всюдисуща сорока. Розповідь.
— Чому здивувався дуб і що потім зрозумів?
— "Дуб здивувався тоді незвичайній назві звірка, бо той спав дуже мало, все нишпорив у гіллі, а то й на землю спускався в пошуках їжі. А тепер, коли холоди настали, зрозумів, що соня справді любить спати і зі свого благенького житла ще рано восени перебралася в міцне гніздо вивільги, вкрилася, немовби ковдрою, кількома дубовими листочками й міцно заснула. Нічого, до прильоту птахів проснеться".
Записуємо:
6. Чому звірка називають сонею. Роздум з елементами розповіді.
— Як завершується текст? Як цей кінець пов'язаний з назвою тексту?
— "Нічого, до прильоту птахів проснеться". Автор підкреслює, що саме за цей довгий зимовий сон звірок і отримав свою назву, але він зовсім не схожий на тих, кого називають сонями (соньками), бо вона дуже діяльна і працьовита.
Записуємо:
7. До прильоту птахів проснеться. Роздум.
В результаті змістової і структурно типологічної характеристики тексту на дошці вибудовується такий запис.
 
План.
1. Досі не бачена істота.
2. Дуже схожий на білочку звірок.
3. Поведінка звірка.
4. Зрадів дуб захисникові.
5. Що розповіла всюдисуща сорока.
6. Чому звірка називають сонею.
7. До прильоту птахів проснеться.
Типи мовлення.
1. Розповідь.
2. Опис.
3. Розповідь.
4. Оцінка (елемент роздуму).
5. Розповідь.
6. Роздум з елементами розповіді.
7. Оцінка. 

Текст публіцистичного стилю
П'ята заповідь
Пам'ятаєте, як звучить П'ята Господня заповідь? "Шануй батька свого та матір свою". Що ж у цій короткій Біблійній фразі стоїть за словами "батько твій" і "матір твоя"?
Заповідь наказує шанувати власних батьків і батьків цих батьків. А ще всіх, хто ніс вогонь вашого життя ще раніше. Шанувати створене багатьма поколіннями. І було б непрощенним хамство заволодіти матеріальною спадщиною попередніх поколінь, знехтувавши спадщиною духовною. Хто не пристає на таке розширене тлумачення П'ятої заповіді, нехай запише собі окремо Одинадцяту заповідь. Могла б звучати вона приблизно так: "Не робися перевертнем, а тим паче - яничаром. Плекай свої національні права, додержуй традицій та звичаїв, борони їх із завзяттям."
Аби вислизнути з-під цієї ймовірної заповіді, дехто говорить так:
"а що, як батько мій чи там дід спокусився на блага, куплені ціною національного приниження, знехтував своє, рідне? То ж мені належить тепер шанобливо наслідувати батька рідного".
Так, гіркою, кривавою, трагічною є наша історія. По-різному складалися людські долі Проте шанування батька рідного зовсім не зобов'язує закріплювати й розвивати наслідки некращих його вчинків. Чесна людина, шануючи батька, скоєне ним чесно виправляє.
Дай Боже, щоб наш народ навчився поважати себе. Щоб не лише для українців, а й для всіх земляків наших патріотизм став природним почуттям. Щоб володіння мовою наших предків стало предметом необхідності й особистого престижу (За Л.Кіпнісом).
Детально переказати (усно) текст.
Пояснити пряме й переносне значення слів перевертень, яничар, пояснити значення слова престиж (громадська оцінка суспільної вагомості когось чи чогось). Дібрати синоніми до слів відкинутися, нехтувати, плекати.
Орієнтовний план переказу
І. Чого навчає П'ята заповідь:
1. Шанувати всіх, хто ніс вогонь вашого життя.
2. Берегти створене поколіннями.
3. Не зневажати спадщину духовну.
II. Як могла б звучати Одинадцята заповідь.
III. Якщо рідне знехтував батько:
1. Гірка й трагічна наша історія.
2. Шануючи батька, виправляти ним скоєне.
IV. Дай Боже, щоб ми навчилися поважати себе.
Контрольний переказ
Ознайомлення з твором живопису варто починати з визначення його жанру (портрет, пейзаж, інтер'єр, натюрморт). Для жанрових картин характерне зображення людського побуту.
Карина статична, вона зображує один момент, мить, вихоплену художником із життя.. Проте цей момент - найвиразніший для характеристики зображеної на картині людини. Дивлячись на картину, ми можемо здогадатися, що було до моменту, зображеного митцем, і що могло відбутися після нього. Таким чином, картини побутового жанру можна назвати застиглими оповіданнями.
Подаємо матеріал для роботи над оповіданням за картиною Фотія Красицького "Гість із Запоріжжя".
Вступне слово вчителя.
Картина "Гість із Запоріжжя" написана близьким родичем Тараса Шевченка Фотієм Красицьким у 1901 році. Цього року художник закінчував Петербурзьку Академію мистецтв, і полотно було виконане ним під керівництвом І.Ю.Рєпіна для конкурсу.
Ф.Красицький зобразив сцену повернення козака-запорожця до рідного села після тривалого перебування на Січі. Дія відбувається на пасіці погожого літнього дня. Біля куреня вмостились на траві сивоусий пасічник та могутній козарлюга. Розмову між ними перервала поява молодиці з двома дітками. Хлопчик соромливо мне в руках шапчину.
Словникова робота.
Пояснити значення слів Січ, корінь, пасіка, оселедець, кобза, макітра, молодиця, очіпок. Колективне складання плану твору-оповідання за картиною із зазначенням елементів сюжету.
Орієнтовний план оповідання
(записується на дошці та в зошитах)
Зав'язка
 Запорожець приїхав навідати родичів у рідне село. Розповідав багато цікавого про Січ, про козацькі походи. Хлопчик захоплено слухав.

Кульмінація
 Уночі з сусіднього села прилетів вершник із звісткою: недалеко татари. Козак та усі чоловіки скочили на коней, щоб дати нападникам відсіч. Селяни кинулись ховатися до лісу. Тут виявилось, що зник онук пасічника: у схованці його ніхто не бачив.

Розв'язка
 Хлопчик вирішив тікати на Січ, щоб стати козацьким джурою. У степу наткнувся на татарву і ледве встиг сховатися на могилі. Відбивши від села ворожий напад, селяни разом із запорожцем знайшли його ледь живого від страху.

Переказ-роздум
Прочитати казку, звернути увагу: кожен з її героїв непросто висловлює свою думку, а й доводить її, тобто пояснює, чому він вважає саме так. Дати відповіді на питання: чому пташиним царем обрали Орла? Чому не обрали сову й Лелеку?
Засумували якось птиці, що не мають вони царя.
- Нашою царицею повинна бути Сова! - оголосила ворона. -Чому? Та тому, що в неї голова найбільша! Отже, вибрати царицею потрібно саме її. - Ніяк Сова царицею бути не може, — занепокоївся горобець, - бо вона малих пташок поїдає. Ось чому цариця з неї не вийде. Гарний цар був би з Журавля, тому що їсть він лише жаб із болота. Отже, вибирати на царювання слід саме його.
- Ще кращим царем буде Лелека! — втрутилася Синичка. - Він теж самими жабами харчується. До того ж має гніздо на самій верхівці дерева, йому видно далеко. Ось чому царя кращого за лелеку годі шукати.
Та Лелека не схотів.
- Бути царем я не маю права, - пояснив він, - через те, що літаю у вирій. Царювати мусить птиця, котра живе тут цілий рік.
Царем вибрали Орла, тому що він найвище літає. Отже, владарює над пернатим царством цей могутній та гордий птах.
(За мотивами народної казки)
До роздуму можна поставити загальне питання чому?
Роздум буває розгорнутий та стягнений. Розгорнутий роздум складається з трьох частин. У першій міститься основна думка, яку потрібно довести, - теза. У другій наводиться доказ на підтвердження тези. У третій частині міститься висновок.
Схема розгорнутого роздуму
чому?      що з цього?
ТЕЗА   ДОКАЗ    ВИСНОВОК
тому що,...     отже,...
через те що...    таким чином
Стягнений роздум складається з двох частин: тези та доказу.
Схема стягненого роздуму
чому
ТЕЗА      ДОКАЗ
тому що,...
через те що...
Теза та доказ, як правило, поєднується словами тому що; через те що. Висновок може приєднуватися словами отже, таким чином.
Для 11-го класу пропонуємо творчий переказ із продовженням.
Перший ректор
Після закриття Києво-Могилянської академії у місті не лишилося жодного вищого навчального закладу. Передова громадськість Києва клопоталася про організацію університету. Нарешті дозвіл на його відкриття було отримано.
Офіційне відкриття університету було приурочене до дня Святого Володимира 15 липня 1834 року. Усього за день до цієї події ректором нового закладу було призначено двадцятидев’ятилітнього професора ботаніки Михайла Максимовича,
В історії вітчизняної культури Максимович є постаттю неординарною. Він був біологом, археологом, мовознавцем, літератором, видавцем, першим істориком Києва. В усіх науках Максимович був не популяризатором, а справжнім ученим. Як мовознавець він дослідив важливі ознаки розвитку східнослов'янських мов, розробив ряд важливих питань з теорії літератури й історії. Як біолог Максимович був попередником еволюційної теорії Дарвіна.
Родом Михайло Максимович із Золотоноші на Черкащині. Закінчивши гімназію, юнак вступив на природничий відділ філософського факультету Московського університету. Захистив двадцятидвохрічний дисертацію на ступінь магістра. Розпочавши читати в Московському університеті лекції з ботаніки, молодий науковець невдовзі одержав звання ад'юнкта, а згодом і професора.
Водночас Михайло Максимович займався літературною та видавничою діяльністю. Упорядкував та видав збірник українських народних пісень, долучивши до них ґрунтовну передмову і досить повний словник. Невдовзі друком вийшли ще два пісенних збірники Максимовича.
Отже, кожний етап навчання мовлення в школі має свої завдання і передбачає використання різних видів робіт, зокрема переказів. Таких етапів можна виділити три: підготовчий (1-4 класи ), систематичний (5-9 класи ) і завершальний (10-11 класи ). Під час роботи над переказами провідними є поняття про текст, його тематичну, смислову, стилістичну, структурну цілісність.
 
РОЗДІЛ ІІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ НАД ТЕКСТОМ ТВОРУ НА УРОКАХ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ

Опанування усного мовлення не веде за собою механічно володіння мовленням писемним. Своєрідність і складність останнього дослідив психолог Л.Виготський. Учителеві слід врахувати такі відмінності писемного мовлення від усного, визначені науковцем: писемне мовлення вимагає високого ступеня абстракції, це – мовлення подумки, позбавлене матеріального звука, це мовлення без співрозмовника. Психолога хвилює відсутність партнера по діалогу мовця, який пише. Він виходить із суперечливого становища таким чином: “Той, до кого звернуте мовлення, або відсутній зовсім, або не перебуває в контакті з тим, хто пише. Це – мовлення – монологічна розмова з білим аркушем паперу, з уявлюваним чи лише умовним співрозмовником” [23, 5]. Учитель літератури має навчити школяра розмовляти з білим аркушем паперу щиро, розумно, вільно. Дитині зробити це нелегко, бо вона звикла до ситуації усного мовлення і перехід до писемного вимагає від неї „подвійної абстракції: від звукового боку мовлення та від співрозмовника” [23, 9]. Коли ми даємо дитині письмове завдання, то враховуємо структуру мислительної діяльності, яку вона мусить виконати, а саме: „вона має усвідомити звукову структуру слова, розчленити його і вольовим зусиллям відтворити його в письмових знаках” [23, 9]. Психолог акцентує вольовий характер писемного мовлення, яке більшою мірою, ніж усне, залежить від волі людини. Він пише: „Її [дитини] синтаксис таким самим чином залежить від волі мовця в писемному мовленні, як і її фонетика. Нарешті, семантичний лад писемного мовлення так само вимагає вольової роботи над значеннями слів та їхнім розгортанням у певній послідовності, як і синтаксис та фонетика [23, 9]. Плануючи систему письмових творчих робіт з літератури, усвідомлюємо, що писемне мовлення є найважчим для дитини і розвивати його – найважче завдання вчителя, адже, за Л.Виготським, „писемне мовлення примушує діяти дитину більш інтелектуально. Воно є алгебра мовлення, найбільш важка й складна форма цілеспрямованої та усвідомленої мовленнєвої діяльності” [23, 11].
Розвиток мовлення учнів на уроці літератури має специфіку: діти вчаться не тільки володіти літературною нормою, а й творити словесні образи – тропи і стилістичні фігури, писати в різних літературних жанрах. Треба прагнути, щоб з-під пера учня з’являвся текст, тобто зв’язне поширене висловлювання на певну тему. Градація письмових робіт така: переказ твору письменника; розгорнута письмова відповідь на запитання; твір-мініатюра; твір. У письмових роботах з літератури, як правило, використовуються цитати, тож передусім вчимо дітей двом способам цитування. Перший: за правилами прямої мови, як нове речення в тексті. Наприклад: Тарас Шевченко заповідав: „Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій…” Другий: застосовуємо цитату як взяту в лапки частину власного речення, граматично пов’язану з вашими словами. Наприклад: Тарас Шевченко заповідав поховати його „на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. Добре, коли учні навіть у творах на вільну тему звертаються до влучного й образного висловлювання митця.
Питання учнівського твору розглядали такі українські методисти, як О.Тесля, В.Цимбалюк, Б.Степанишин, Є.Пасічник та інші. Дискусії точаться навколо проблем: „Як навчити писати твори? Як класифікувати твори? Які висунуті вимоги до творів? Наведемо дві позиції щодо „як навчити”. О.Тесля пише: „Найкраще, я вважаю, вчити на зразках, а не на розмірковуваннях, про різні види письмових творів”, методист радить ознайомлювати учнів „з письмовими роботами колишніх випускників своєї та інших шкіл” [7, 3]. Б.Степанишин заперечує: „Гарні твори повинні наче самі виникнути під впливом певних умов, заздалегідь продуманих і підготовлених, а не з’явитися внаслідок вимог чи суто організаційних заходів. Типовий недолік творів – це масове списування та мізерна питома вага власної учнівської творчості. Твір учня – це най складніший вид його діяльності з літератури” [7, 3].
Російський науковець С.Леонов акцентує особливості розвитку писемного мовлення учнів [13, 80]. Писемне мовлення – монологічне, йому властиві логічна впорядкованість, строгість побудови фраз, наявність не тільки сурядних, а й підрядних конструкцій, широке використання сполучників, багатство синонімів. Писемне мовлення не має конкретного адресата, тут відсутня допомога ситуації – неповне речення, еліпс, повтор, інверсія, просторіччя. Найбільш повно писемне мовлення школяра розвивається у час написання ним переказу і твору. Переказ – це письмова оповідь прочитаного чи прослуханого й проаналізованого тексту. Класифіковано перекази таким чином:
Репродуктивні – детальний, стислий, вибірковий, із заміною особи оповідача, ускладнений граматичним завданням.
Репродуктивно-оцінкові – переказ з елементами твору, тобто такий, що містить власні аналітичні міркування над текстом на кшталт невеликого коментарю, з елементом творчості – домислювання, продовження, завершення історії.
У переказі учень відтворює готовий текст чи уривок з нього, у творі складає власний текст. Твір – це власні роздуми учня з приводу прочитаного і проаналізованого художнього твору чи власний художній твір.
Написанню твору повинні передувати цікаві змістовні уроки з глибоким аналізом художнього тексту і емоційним донесенням до учнів його ідейно-естетичного багатства. Коментар вчителя до програмових творів має бути оригінальним. Якщо в учителя є своя власна думка і він не байдужий до того, про що розповідає, якщо він художньо читає напам’ять, особистісно подає життєписи письменників уважний до свого мовлення і повсякчас дбає про розвиток мовлення учнів, то й вони захочуть викласти власні думки й почуття. Підготовка до написання твору починається з першого уроку нової теми, хоча учні про це й не здогадуються. Особливо велика роль учнівського робочого зошита, бо в круговерті різних предметів сказане на уроці може забутися. Матеріал, який знадобиться при наступному написанні твору, має відбиватися в зошиті – і на уроці, і в домашній роботі. Під час праці над своїм твором учень буде осмислювати, літературно обробляти зібране ним протягом вивчення всієї теми.

Твір – це оригінальний зв’язний текст, самостійно складений учнем усно чи письмово за певною темою. Вміння писати твір – це вміння переконливо, логічно, образно викласти свої думки. Мета написання твору:
• виявити рівень обізнаності учнів з певною темою (проблемою);
• з’ясувати ставлення учнів до певної проблеми;
• навчити учнів логічно, стисло, образно, грамотно будувати висловлювання, дотримуючись певного стилю мовлення;
• поглиблювати грамотність і культуру мовлення учнів через вироблення навичок застосування у творі знань з орфографії, морфології, синтаксису, лексики тощо;
• розвивати навички використання у творі прямої та непрямої мови, цитат, діалогу;
• розвивати спостережливість, пам’ять, свідоме ставлення до роботи, вміння користуватися додатковими джерелами;
• закріплювати навички організації праці під час написання твору.
Щоби вибрати тему, учень повинен прислухатися до таких порад учителя:
• подумати, з якої теми є більше знань;
• яка з тем для учня є найбільш цікавою;
• з’ясувати, яка з тем найбільш зрозуміла;
• згадати, чи писав учень колись твір на таку тему, чи є попередній досвід у написанні твору на таку тему;
• чи є в учня можливість (домашня, шкільна, районна бібліотека тощо) мати додаткові джерела для написання твору за обраною темою (сам текст літературного твору, довідкова та критична література тощо).
Наступним після обрання теми твору є визначення ключового слова в темі, аналіз усього заголовка. Учневі варто це пояснити, скажімо, на прикладі рослинного світу:
Уяви: перед тобою – насіння рослини. Воно таке маленьке, але ховає у собі всю рослину – з корінням, стовбуром, віттям, запашними квітами, листочками, що облітатимуть щоосені і щовесни розпускатимуться, – і все це таїть у собі оце маленьке зернятко.
Так і тема твору – вона, по суті, є сконцентрованою інформацією про весь твір. Тому важливо знайти у заголовку найголовніше – ключове – слово і зв’язати логічний ланцюжок зі слів назви теми (тобто словами теми твору відповісти собі на запитання: „Про ЩО я писатиму?”). Зваж, проаналізуй кожне слово у формулюванні теми. Це допоможе тобі вийти на правильний шлях у написанні твору, не збитися на інші теми.
Після обрання теми і визначення основних орієнтирів написання майбутнього твору слід подумати над тим, з чого почати сам твір.
Для успішного написання твору треба чітко уявляти його структуру.
Пам’ятаєш, як у дитинстві тобі було цікаво, з чого зроблено машинку чи ляльку, і ти намагався розібрати все це на запчастини?
Як відомо, дитина підсвідомо знає, що будь-яка річ стає зрозумілою, якщо розібрати її на складові. Тому варто скористатися досвідом недалекого дитинства учня і з’ясувати, з чого будується твір.
Як відомо, традиційно твір поділяється на три частини: вступ (1/4 всього обсягу), основна частина (1/2 всього обсягу) і закінчення, або висновки (1/4 всього обсягу) [23, 21].
Написання вступу – дуже важливий і цікавий етап. Треба дати учневі уявити, що насправді він бере за руку читача свого твору (вчитель – теж читач) і веде його у невідомий світ своїх думок. Читач – гість внутрішнього світу учня. Якщо учень починає писати твір, то повинен подбати, щоб цей світ не видався нудним, примітивним, нецікавим. Перш за все, слід звернути увагу: вступ повинен відповідати темі твору, загальному його стилеві. Треба уникати трафаретного вступу на зразок: „Тарас Шевченко – видатний український поет”, „Наталка Полтавка” – це перлина української драматургії”. Оскільки написання твору певною мірою сприяє формуванню особистості людини, то використовувати у творі такі шаблони – це, фактично, виховувати у собі байдужість, лицемірство, пасивність.
У вступі зазвичай подається розгорнута сутність ключового слова – інформація, пов’язана з ним через літературознавчі, ліричні, історичні асоціації. Логічний ланцюжок, як гілочка листям,



Назад
 

Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.


Український Зелений Портал Рефератик, створений з метою популяризації української культури і полегшення пошуку учбових матеріалів для українських школярів, а також студентів і аспірантів українських Вузів. Всі матеріали, опубліковані на сайті взяті з відкритих джерел. Проте, слід пам'ятати, що тексти, опублікованих робіт в першу чергу належать їх авторам. Використовуючи матеріали, розміщені на сайті, будь ласка, давайте заслання на назву публікації і її автора.

написать нам ©  referatik.com.ua, 2007-г.
Карта сайта


  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов