Дипломна (кваліфікаційна) робота
З декоративно-ужиткового мистецтва
Гобелен в сучасному інтер’єрі
Зміст
Вступ
Розділ 1
1.1 Історія розвитку ткацтва.
1.2 Таригеріальні особливості ткацтва.
Розділ 2
2.1 Матеріал, приспособлення та інструмент для виготовлення гобелену
2.2 Технологічні особливості виготовлення гобеленів.
Розділ 3
3.1 Методика і послідовність виготовлення виробу.
Розділ 4
4.1 Конспект уроку з ДБМ. На тему : “Ткацтво та його техніка ”.Для 9 класу.
Висновки
Список використаної літератури .
Додатки
Вступ
У житті нашого суспільства проблеми розвитку матеріальної і духовної культури займають основне місце в тематиці
досліджень відчутної етнографічної науки. Особливо актуальні вони в сучасний період, коли зростання добробуту
забезпечує розвиток усіх сфер культури .
Ткацтво – один з традиційних видів народної творчості, невід’ємною частиною сучасності культури українського народу.
Художнє ткацтво населення Українських Карпат як традиційне так і сучасне – представляє собою яскраве самобутнє
явище. В ньому отримали найбільш повне втілення традиції багатовікового досвіду виготовлення тканин, регіональна
специфіка яких в даний час створює етнографічну своєрідність тканих виробів окремих центрів, виявляється в творчій
практиці народних майстрів і професійних художників. В зв’язку з цим дослідження багатьох традицій народного ткацтва
має не лише наукове , а й народногосподарське значення. Задовольняючи практичні та естетичні потреби, художньо
оформлюючи побут людей, вироби художнього ткацтва, разом з іншими видами декоративно – прикладного мистецтва
виступають важливою складовою частиною комплексу ідейно – емоційних засобів формування предметно –
просторового середовища, в якому живе , працює, відпочиває людина.
На кожному етапі суспільного розвитку художній рівень народного ткацтва значною мірою визначався конкретними
історичними умовами життя народу, його культурними та побутовими потребами. Технологічні та художні прийоми
ткацтва складались та удосконалювались століттями, частково зберігаючись до наших днів відгомін різних історичних
епох. Традиційна культура будь – якого народу таїть у собі зрізи його довгої історії, його родинних і культурних зв’язків
з іншими народами.
Потреба творчого засвоєння, використання та розвитку прогресивних надбань народного мистецтва попередніх епох,
осмислення шляхів його розвитку набула в наш час особливої значимості. В цих умовах зростає народно – господарське
значення традиційних видів художньої творчості, типи побудування і характерні особливості яких нерозривно пов’язані з
багатовіковим виробничим досвідом і багатьма культурними традиціями народів нашої каїни.
Розвиток цього виду народної творчості на кожному етапі визначається конкретно – історичними умовами життя народу,
його культурно побутовим укладом, відображає генетичні , етнокультурні зв’язки з культурою та мистецтвом інших
народів, виявляючи національну, регіональну та локальну специфіку.
Художнє ткацтво українського населення поряд з фольклором та багатьма видами народного декоративно прикладного
мистецтва і досі становить важливу складову частину культури українського народу. Разом з тим як галузь народного
декоративного мистецтва художнє ткацтво до цього часу вивчене недостатньо, воно ще не стало об’єктом спеціального
наукового дослідження. Різноманітні за характером декоративного рішення тканини українців є життєдайним джерелом
творчих пошуків народних майстрів та художників народних художніх промислів і промислових виробництв при розробці
та мало серійного випуску, а також авторських виставочних робіт. Вони є цінною базою створення спеціальних одягових
тканин для фольклорних ансамблів, хорових і танцювальних колективів тканин виробів для громадян громадських інтер’
єрів.
Проведений аналіз міжнародних джерел вказує на їх численність , свідчить про наукове зацікавлення спеціалістів різних
галузей науки цим традиційним видом народної творчості. Водночас слід визнати, що значна кількість даних з ткацтва ,
часто орнаментальних, які містяться в багатьох джерелах, стосується технологічних аспектів обробки сировини і
практичних питань використання тканин. Декоративні особливості , естетична значимість і міжетнічний аспект
художнього змісту які висувають тканини Карпатського регіону в ряд визначальних джерел етнічної своєрідності
української культури, ще не стали предметом наукового дослідження. Дослідження є першою спробою етнографічного
аналізу комплексного вивчення перспективних напрямів його розвитку в двох історичних аспектах – ретро і
перспективному , традиційно – побутовому та сучасному громадському житті.
Колективне дослідження проблеми проводилось на базі аналізу систематизації узагальнених архівних, музичних і
літературних матеріалів, вивчення досвіду роботи народних майстрів і художників – професіоналів.
Розділ 1
1.1 Історія розвитку ткацтва.
На Україні льон, коноплі, а також вовну здавна використовували як ткацьку сировину. Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ
століть домашнє ткацтво українців незважаючи на розвиток фабричної промисловості, явило собою установлений
комплекс технічних прийомів та знарядь праці, які склалися протягом століть. На поч. ХХ ст. Стали застосовувати й
нетрадиційні види сировини: бавовну та паперову пряжу – сухозлітку. Вирощування тих чи інших прядильних культур
залежно від природно – кліматичних умов. Так , на півночі (Волинське Полісся , а також у Карпатах сіяли переважно
льон, але в цілому конопель. В деяких районах Поділля, Подніпров’я) вирощували обидві культури.
Терміном сівби волокнистих рослин рідко у народних календарях вважався досить тривалий період – від Благовіщення
(25 березня за старим стилем) до середини червня. Сіяти бажано було в повний місяць, після теплого рясного дощу.
Льон та чоловічі стебла конопель ( плоскінь) збирали у серпні, жіночі стебла залишали дозрівати на насіння. Достиглі
рослини в’язали у горстки та сушили на сонці. Насіння з головок льону та жіночих стебел коноплі били на терлиці , льон
частіше ціпом . Після биття рослини вимочували у воді, м’яли і тіпали щоб позбавити волокно від терміття Остання
процедура була биття на битниці щоб надати м’якості волокну, інколи били об дерево чи стовп а на завершення
розчісували кожний жмут волокон (минання мичок). Для цього призначалися дерев’яний гребінь , що встромлявся у
спеціальний отвір в ослоні чи припічку , або кругла загірна щітка з набитими в ній цвяхами (дряпалка), котру прив’
язували до лави. Остаточно очищення волокна робили за допомогою чесальної щітки (пасічної) зі свинячої щетини за
якістю. Для ткання високоякісного полотна призначалося найтонше й найдовше волокно – лукла, для скування хнови,
ткання буденних тканин – микання тобто залишки які вибирали з чесальної щітки – йшов на виготовлення мішків,
тканин суто господарського призначення.
Готове до прядіння повісмо волокна знову накладали на гребінь або навивали на кужіль ( кужелю) . при прядінні вживали
повселюдно веретено, а також механічну прядильну машину.
Для перемотування ниток використовували махорило стрижень 1,5 м завдовжки з ріжками на одному кінці та
перпендикулярно встановленим бруском – на другому. Одночасно з перемотуванням рахували одне число – 10 чисниць
– 30 ниток ( нитка – одиниця міри, що означає довжину нитки при обведенні її кругом мотовила). Після просушування
пряжу – так званий мішок – знімали з мотовила і добре відзолювали у дерев’яній колоді без дна. За необхідністю
частину ниток фарбували рослинними, тваринними та мінеральними барвниками. Потім нитки перемотували у клубки за
допомогою витушки. Намагалися не мотати вночі бо вважали, що біля хати буде мотатися нечисть.
Від снування основи, для чого слугували різні конструкції залежала правильність розділення ниток на верхній та нижній
ряди, тобто утворення зіву. Тому й забобонні уявлення, що стосуються цього виду робіт, досить розвинуті. Зокрема
закінчити роботу було необхідно до заходу сонця, щоб не залишати роботу на стільниці на ніч. У західних регіонах не
залишати основу не витканою до Благовіщення або після Паски , оскільки це могло викликати посуху. Звідси й один із
способів викликання дощу – обливання основи водою. На кінець ХІХ – початку ХХ для ткання застосовували
горизонтальний ткацький верстат. Аби нитки були міцними і не кошлатились.
Проте полотно виготовляли технікою полотняного переплетення – перемінним натискуванням на дві підніжки тобто у дві
решітки. Залежно від призначення тканин кількість решіток на верстаті збільшувалася від чотирьох до восьми дня
техніки стосовно переплетення ( винувате, прущасте, посичасте полотно), але могла досягати 20 і більше – для
хлакардових тканин. Існувало велике розмаїття орнаментальних мотивів – на вікна на кружки, на мамки, на пасочки, у
сосонку, кісткою та ін. При виготовленні декоративних тканин, а також деяких елементів одягу, наволочок , рушників,
скатерок тощо використовувалась техніка перебірного переплетення ( забирання , вибором).У таких тканин візерунок
завжди рельєфно виступав над фоном. У західних регіонах було поширено так зване закладне ткацтво (килимове , у
вічко, на носику), а на Батьківщині та Лемківщині – ворсове (клочками, кучерями).
Із розвитком легкої промисловості потреба в домашньому ткацтві відпала, але традиції народного художнього ткацтва й
до сьогодні не занедбані.
Виготовлення килимових виробів.
Для виготовлення текстильних виробів потрібно наснувати одно чи двоколірну основу. Трьохкольорову основу готують
за рахунок так званих “просновок” (чергують шляхи різних кольорів). Три бруньки з чотирма кілками закріплюються на
сколі за допомогою затискачок. Далі кінець нитки прив’язують до кілочка , ведуть її до кілочків обвивають ниткою і
ведуть ї до кілочка . При цьому кілочок обвивають так , щоб нитки перехрещувались між кілочками. Далі нитку ведуть до
кілочка знову до кілочка повторюючи всі рухи. Відстань між кілочками становить 185 см. Після снування нитку в місці
перехрещення зв’язують шнурком. Для виготовлення основи спеціальну дошку розміром 90х45 см з кілочками. Після
підготовки основу знімають і заплітають у косу , щоб не заплутались нитки. Потім її натягують на планку верстата,
прокладають через дерев’яне бедро, закріплюють верхню планку бедра і основу на робочий вал.
Основу для ручних верстатів складнішої конструкції направляють так (обити це краще вдвох); до основного вала
прокладають пасма ниток основи і закріплюють їх на валу. Два пасма основних ниток пропускають над валом, кінці
пропускають під низ і виводять їх знизу вверх по боках. Обов’язково націльним вузлом. Так закріплюють усі нитки основи
на вал. Можна їх прикріпити до вала розмістивши на ньому за допомогою тонких дощечок, або натягом на металевий
прут. Закріплені нитки затягують через вічка решіток – парні в одну, непарні – в другу або за рисунком переплетення .
Потім ці ж нитки проводять через рубці бедра за допомогою спеціальних плоских крючків. Нитки в зубці бедра затягують
по черзі 1,2,3,4 і т.д. Коли розміри сходяться , утворюється зів перший – в разі піднімання парних ниток, “другий”
непарних. Протягнувши нитки через бедро їх натягують кріплять до валок. Потім приступають до ткання за допомогою
човника чи іглиці.
На Україні була поширена техніка ткацтва “під дошку”. Вона полягає в тому , що крім основного ткацького мотиву за
ремірками, що набирають на прутик чи планки (дошки) основні нитки де мотиви рисунка. Прутик просувають між нитками
основи тих, які перекрили кольоровими нитками утку і під ті нитки основи , де кольорових ниток утка не видно на звороті
вироби. Кількість притипів повинна відповідати кількості “уступів” рапорта утка, тому що орнамент ступінчастий контуз.
Розглянемо виконання рисунка перебірного ткацтва, яке має різноманітні техніки виконання, після чого , як виткано
потрібну смугу фонового полотна підіймають перший прутик і між роз’єднаними нитками основи поруч з прутиками
просувають гладеньку дошку (планку) завширшки 12 см. Просунувши дошку плазом на всю ширину основи її повертають
на ребро. Перед бедром утворюється рів, в який приготувала кольорові нитки уткою. Потім дошку відсувають плазом ,
відсувають на назад, далі від решіток і просувають кольорові нитки уткою. Знову ставлять дошку на ребро і просувають
кольорові нитки уткою. Ці рухи повторюють стільки разів, скільки потрібно для утворення ступінчатого контуру. Процес
повторюється для кожного прутика. На ручному верстаті виготовляють тканини з перебірним двобічним чи однобічним
рисунком. Перебірну кияку закладають на необхідну кількість ниток основи (за рисунком) у той самий полотняний рів,
що й аронову нитку утка. Незважаючи на те , що нитки для перебору товстіші й м’які , перебірний візерунок лежить в
одній площині основного полотна, опукло вимальовуючись на фоні.
В усіх видах ткацтва слід забезпечити м’який еластичний настил утка. Щоб досягти цього ефекти , треба натягувати
нитки основи без провисання, але й не дуже сильно , пам’ятати, що слабкий натяг основи призведе до ріпчастої
структури килима, а надто сильний утруднить прокладання ниток утка. Для створення рівного міцного краю виробу
обов’язково використовують дві бавовняні чи льняні нитки. Щоб утворився рів , беруть дві рейки розміром 60х3х2 см і
прокладають їх через основи (першу; чергуючи парну і непарну нитки, другу – непарну й парну). Спочатку роблять
кілька прокладок по утку бавовняною чи льняною ниткою, а потім тчуть кольоровою шерстю рисунок.
Наткавши смугу завдовжки не менше як 1-2 см. полотняним переплетенням пришивають до неї нижню частину картону (
рисунок гобелена в натуральну величину). Потім тчуть гобелен , чергуючи нитки основи через одну , тобто виводять
нижні нитки вперед правою рукою і прокладають нитку утка , та уток прокладають між верхніми і нижніми нитками
основи. Дві крайні нитки основи двічі обвивають ниткою для утворення міцного пруга. Наткавши 5-10 см виробу,
прошивають краї міцною льняною ниткою і добре притягують до рами, щоб не утворились затяжки на основі в процесі
ткання. Якщо цього не робити, верхня частина виробу буде вужча.
Нитку утка проводять у рів, утворений парними й непарними ниткам основи: перший у них утворюється парними нитками
основи, другий висуванням непарних ниток основи уперед.
Щоб не перебирати кожного ряду всі нитки, розділяючи їх на парні й непарні , можна користуватися пристроєм для
піднімання непарних ниток основи. Для цього 10-15 непарних ниток підв’язують шнурком і збирають у невеликі пасма.
Віднімати непарні нитки можна й іншим способом. За допомогою струбцин розкріплюють планку , до якої підв’язують
одну з горизонтальних планок з перебраними і виведеними вперед нитками основи. Коли піднімати цю ланку,
утворюється зів.
Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка закладають у рів по високій дузі, далі її прибивають молоточком по
центру дуги так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної . Тільки при такому
прокладанні утка структура виробу буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок.
1.2. Територіальні особливості ткацтва.
Ткацтво належить до найдавніших ремесел. Ткацтво – це виготовлення різноманітних килимових тканин , виробів, що
сполучають в собі всілякі техніки , виконання, як і багатство художніх форм. Килими і килимові вироби широко
застосовуються для побутових потреб і прикрашення житлових і громадських інтер’єрів .
Про їх стародавнє походження можна судити за зразками знайденими при археологічних розкопках в районі Алтаю був
знайдений килим, що добре зберігся і який відноситься до 5 століття до нашої ери. Зараз він знаходиться в Ермітажі.
Єгипетські килими, виготовлені в Олександрії експортувалися до Італії та Греції в 2 і 3 сторіччях до нашої ери. Широку
світову популярність отримали персидські килими , а в 15-16 століттях стали ручної виробки.
З 1607 року в Москві існували штапельні майстерні . По указу Петра І створювалися придворні майстерні , в яких
виготовлялись шовкові килими з золотими і срібними нитками.
В 19 столітті ручним і напівмеханічним способом виготовлялись килими в Курську, Воронежі та інших містах . і сьогодні
ще спрощені ткацькі верстати служать народам Африки й Південної Америки. Вони дозволяють задовольняти конкретні
матеріальні потреби, виразитися у власний художній творчості.
Мета цього розділу допомогти засвоїти техніку ручного килимарства в домашніх умовах. Сучасні художники, що
займаються ткацтвом, працюють на спрощених рамках і верстатах. Вони використовують у своїх виробах гру світла і тіні.
Сплітаючи нитки мимовільно, створюють їх різноманітну товщину, а також прокладають уток через основу не тільки
горизонтально, але й в різних напрямках. Відмовляючись від жорстких правил традиційного килимарства, художники об’
єднують в одній роботі різні техніки , використовують нетипову сировину – ворс овець і кіз, кінський волос та інакше. Це
дає нові фактури колористичні ефекти.
Відмітимо однак, що початкуючим не варто одразу братися за виконання дуже складних виробів, потрібно прості
поступово ускладнювати . Кожна почата робота повинна бути доведена до того моменту, коли у вас з’явиться натхнення
або багато вільного часу, може призвести до того, що ви швидко забудете про неї. Забута може втратити свою
чарівність, те що раніше так надихало, перестане цікавити.
Гучне килимарство є заняттям людей посидючих і терпеливих або закоханих у рукоділля. Цей вид рукоділля вимагає не
лише високої дисципліни праці, терпіння, наполегливості, витримки й уваги , але й здатності передбачення просторової
уяви, потрібної для утворення узору і його поступової реабілітації.
Вправи у килимарстві мають і велике виховне значення. Використання їх у вихованні дітей гідне рекомендацій. При
залучені дітей до занять ткацтвом обов’язків принцип поступового нарощування складності роботи. Цьому слід
приділяти дуже багато уваги, тактично пропонувати допомогу, підтримувати зацікавленість , заохочувати. Коли ж
заняття виявляється надто складним для дитини – потрібно працювати разом з нею до закінчення виготовлення виробу.
Під час занять ткацтвом виявляється зацікавленість естетичною стороною виробу. Аматор може зацікавитися технікою
виконання і проблемами композиції. З’являється бажання побачити , як це роблять інші, відвідати виставку текстильних
виробів. Стає цікавим порівняти текстильних виробів. Стає цікавим порівняти орнаменту і вузли виставочних експонатів з
своїми виробами. Звернути увагу на їх художню цінність. Дуже захоплюючою здається можливість виготовлення вдома
ткацьких виробів з неповторним переплетенням або узором.
Розділ 2
2.1. Матеріал, пристрої та інструмент для виготовлення гобелену
Килими здавна виготовляли в основному на горизонтальних верстатах, які були майже в кожній сільській хаті. Для
виготовлення килимів та гобеленів потрібні такі інструменти та матеріали: верстат (горизонтальний чи вертикальний) ,
або рама , дерев’яний мосточок або велика вилка для прибивання настилів та пряжі.
Ручне виготовлення килима базується на переплетенні пряжі ниток основи (поздовжні нитки) та утки (поперечна пряжа
ниток). Для основи беруть бавовняну чи льняну сировину не пофарбовану пряжу ( основа не бере участі в
колористичній композиції килима). Для утка використовують найрізноманітнішу пряжу (вовна , шовк, льон, сизаль (
волокно кубинської рослини сизаль), різноманітні синтетичні нитки. Кольорові переплетення утка немов розстилає ,
повністю закриває ниток основи. Кольорові нитки уток , які тчуть за певною схемою фізичних перетворень та
переплетень, утворюють рисунок. Перш ніж приступити до роботи , необхідно визначити яких саме кольорів потрібно
пряжі і скільки саме потрібно її для кожного кольору. Орієнтовно на один метр квадратний без ворсового килима чи
гобелена потрібно 1200 г пряжі. Потім готують верстат чи раму для виготовлення килима чи гобелена.
Великі за розмірами вироби – килими , гобелени, доріжки доцільно ткати на вертикальному чи горизонтальному
верстаті, невеликі (міні гобелени) на рамі.
Рама виготовляється із сухої деревини твердих порід спочатку виготовляють чотири бруски розміром 60х5х3 см і два
розміром 100х5х3 см. Для горизонтальних (верхньої і нижньої ) поперечок рами використовують по два бруски завдовжки
60 см. Для більшої жорсткості між ними по центру ставлять на шкантах брусок розміром 5х5х3 см і з’єднують усі бруски
двома шкантами в кожному, або як показано на ілюстрації . На верхній і нижній планці набивають цвяхи у два ряди в
шаховому порядку. Якщо умовно на кожній планці внизу й угорі пронумерувати цвяхи то в першому ряду будують парні ,
а в другому непарні. Парні нитки основи треба натягувати на парі цвяхи, а непарні нитки на непарні цвяхи.
Вертикальні верстати дають змогу застосовувати різноманітні складні техніки, застосовуючи різноманітні види сировини,
створювати високохудожні вироби. Принципово вертикальний верстат не відрізняється від рами, проте основу тут
звичайно снують так щоб її можна було в разі потреби пересунути зверху вниз залежно від ступеня виконання вироби.
Кінець нитки основи закріплюють на початку вільної горизонтальної планки , переказують нитку ризи назад , піднімають
вгору, перекладають нитку через верхню горизонталь верстата, опускають униз, охоплюють вузьку горизонталь верстата
, опускають униз , охоплюють вузьку горизонтальну планку, перекидають вниз ,знову протягають у гору і охоплюють
вільну планку , піднімають угору і знову вниз. Далі процес повторюється. У вертикальних верстатах часто застосовують
пристрій для піднімання частини ниток (зайвих) основи для зручнішого утворення рва.
Горизонтальний верстат набагато складніші за конструкцією. Рисунки виробів, виготовлених на горизонтальних
верстатах, завжди мають спрощений геометричний характер. В ньому поєднуються кольоровий уток з багатобарвною
основою, яку створюють скуванням полягає в тому , що в горизонтальному положенні на такому станку можна виготовити
широкий асортимент виробів – килими, покривала, скатертини, доріжки.
Основних навичок ткання можна набути на невеликих настільних ткацьких верстатах для ручного ткацтва 9їх
використовують у Прибалтійських республіках). Настільний ткацький верстат має просту конструкцію і його неважко
виготовити самому. Для цього потрібно добре висушити деревину твердих порід. Складається ткацький верстат з двох
бокових прикріплених на шкантах до рами з бедром та робочих валів. Робочі вали можна прокручувати за допомогою
гвинтів. Нитки основи протягують через бедро . Парні і непарні нитки розділяють за допомогою планки.
Під час роботи на горизонтальному ткацькому верстаті всі нитки основи натягнуті у горизонтальній площині з невеликим
нахилом до виконавця ткача. Кожна нитка основи забрана в своє вічко ремізки, їх по груповано так , що в разі піднімання
однієї підпорки парні нитки основи , другої – непарні (якщо основа заправлена у дві решітки ремізок. Завдяки їм є
можливість створити складні мотиви ткання (один на вкладці).
Горизонтальний ткацький верстат для ручного ткацтва в чотири решітки складається з ткацького вала на який
намотується виготовлений виріб(ткання) і в місцях якого закріплюються звішені в пучки кінці основи, фіксаторів
ткацького верстата, за допомогою якого відпускають основу і намотують ткання поперечної рами батана, в яку
вставляють бедро, бедро через яке проходять усі нитки основи (чим густіше бедро, тим густіше буде тканина)Ж решіток
пристрою є для піднімання решіток ; верхньої каркасної дошки, основного валу, на якому закрплено основу . У вічка
решіток проводять парні 9 в одну) й непарні (в другу) нитки. Складніший ткацький рисунок потребує більшої кількості
решіток, в які за схемою цього рисунка заправляють нитки основи. За допомогою решіток піднімають потрібні нитки
основи для переплетення з нитками сукна, а також створюють ткацький рисунок.
2.2 Технологічні особливості виготовлення гобеленів.
В процесі роботи на межі двох різних кольорів нитки ткання перевиваються на спільній нитці основи і дають щільне з’
єднання двох кольорів , при цьому не потрібно постійно рахувати нитки основи. Цей спосіб найпростіший. Краса виробу
часто – густо залежить від кольорів використаних у процесі ткання, тому фарбуванню пряжі подавали особливу увагу в
килимарстві. Найпоширеніший в Польських килимах колір: червоний, зелений, білий, жовтий, чорний ,синій. Фарби
вимовляли за рецептами які часто зберігали в таємниці й передавали з роду в рід. Існували й загально – відомі способи .
Різні відтінки жовтої добували з лушпиння цибулі, коріння кінського щавлю, гречаної луски, соняшникового цвіту.
Крушина давала чотири різні фарби: червону, зелену, жовту і коричневу. Використовували дубову кору вільхові бруньки
для чорного і коричневого кольорів. Червону фарбу добували з материнки а також чебрецю. З гарбузового листя та
споришу одержували зелену та іншу фарби.
Кольори , що оточують нас помітно впливають саме своїм забарвленням. Одні викликають радісні почуття, інші
залишають байдужими, а є й такі відбивають тільки негативні емоції.
З давніх – давен у багатьох народів урочистим кольором є, символом життя , відради та кохання був хвилюючий
червоний колір. Йому слов’яни надавали ще значення оберега. Заспокійливий зелений колір, символ весни, надії ,
зростання і розквіту. Синій вважали кольором богів, що відводять від морів лихо. Жовтий колір та білий у різних
історичних і національних культурах дістали семантичну священство святості, верховенства, тобто причетності до
божественного. І у тварин білим кольором наділені лише кінь, півень, собака. Поряд з символікою кольору важливе місце
належить символіці орнаменту. Протягом тисячоліть у різних народів формувалися власні знакові системи, характерні
тільки для них самих. Поліський килим доносить зашифровану систему язичеських символів та світогляду деревлян,
нащадками якого є поліщуки. Для оздоблення виробу використовували метричні, рослинні , зооморфні мотиви, які були
пов’язані із стародавньою символікою антів. Різноманітні лінії оберігали від різноманітного зла , восьмикутні зірки,
квадрати – знаки щастя, квіти – символ родючості і т.д. Поширеними на Поліссі були килими з кулями, кругами, а також
вазонні композиції Козаком майстри ткачі називали фігурку з ромбовидною головою і опущеними руками, яка ніби сидить
верхи. Назва козак з’явилась значно пізніше ніж сам оригінальний орнамент. Можливо козак виступає як жіноче
божество котре зараз називають берегинею – матір’ю всього живого , богинею родючості , природи і добра . берегиню
найчастіше зображають із піднятими руками (знак захисту), іноді як у поліських килимах з прибогами конями по обидва
боки. Антропоморфна фігура в полісян завжди червоного кольору на тлі білих коней . Дикий кінь став символом святості
ще в палеологічну епоху. Вершник на коні – персонаж із символікою верховенства, первинності , царственості,
повновладдя. Слов’яни вважали вершниками і богом сонця Даждьбога , також це міг бути бог скотарства Велес. Отже
козак виступає як уособлення божества слов’ян. Елемент бачимо й у квіткових композиціях як землеробський символ
родючості.
Окрім образу Берегині до українських орнаментів увійшли й інші тотемічні знаки часів язичництва. Різноманітність
орнаментальних форм їх зміст глибокого життя , їх зміст глибоко сягає корінням у дух буття українського народу, його
потяг до прекрасного.
Гобелени Центральної частини Гуцульщини відзначаються великою різноманітністю кольорових поєднань – від
насичених гарячих до теплих , холодних іноді контрастних кольорів. Для килимових виробів Гуцульщини поч.. ХХ ст..
кольори є поперечно – смугастим розташуванням орнаменту – ромбовидних фігур із ступінчастими та зубчатими
контурами, а іноді гачкоподібним відгалуженням, які чергуються з групами гладких або дрібноузорних смуг, утворених
мотивами “клинці”, “рачків” та ін. Таким орнаментам властива поліхромність – поєднання яскравих кольорових смуг на
чорному тлі.
В суміжних з західною частиною Гуцульщини районах Закарпаття поряд з поперечно – смугастими поширені замкнуті з
каймою та суцільним узорним полем композиції. Основи орнаменту в них – ромби у ракоподібних відгалуженнях, форма
ромбів дещо видовжена, контури мотивів дещо плавніші, ніж в гуцульських килимках. Кольорова гама будується на
контрастних співставленнях основних холодних з невеликою кількістю гарячих кольорів. Фон переважно вишневий різної
тональності. Килими почали вимовляти і в домашніх умовах для власних потреб і на підприємствах народних художніх
промислів , в таких традиційних центрах килимарства як Косів, Кути, Пістинь, Яблунів, Коломиї, Путилі, Галичі, Велики
бичків.
Одним з основних центрів виготовлення килимів є м. Косів , де на виробничо – художньому об’єднанні “Гуцульщина”
виробляється біля 70% килимових виробів України. Основні напрями художньо – синтетичного рішення виробів
визачились тут у післявоєнні роки. Типовий для гуцульських килимів 50 –х – 60 –х років є членування всієї площини
виробу на непарну кількість (3-5-7) широких горизонтальних смуг, побудованих за схемою закритого рядка. В центрі
кожної з них розташовується велика фігура ромба з східчастими , зубчастими контурами або виступаючими на зовнішній
стороні гачкоподібними відгалуженнями, ромб оброблено іноді в складніші за конфігурацією шестигранні медальйони.
Бічні краї замикаються здебільшого спареними мотивами ромбів концентричної будови, кількома зигзагоподібними
“кривими” суміжних кольорів з східчастим контуром, або іншими спорідненими мотивами. Ці площини чергуються з
групами гладких різнокольорових і дрібноузорих смуг утворених мотивами сколиків, клинців, ромбиків тощо. В залежності
від контуру провідного мотиву і способу розробки внутрішнього поля широких смуг килими мають різні назви. Найбільш
поширеною композицією гуцульських килимів є гуцул , довгий ромбовидний мотив із східчастим контуром і чітким
образом, гачкоподібних елементів , обрамлений шестигранною фігурою. По обидві сторони від неї на тлі цієї смуги
симетрично розташовують поодинокі дрібні ромбики. Бокові горизонтальні краї замикаються трьома з’єднаннями
фігурами східчастих пів ромбів , ромбів або інших, споріднених за формою мотивів.
У підпорядкованих їм вужчих смугах часто чергуються два – три різних за художнім рішенням візерунки, що симетрично
розташовуються відносно центральної площини композицій. В них на суцільному фоні найчастіше виступають вільно
укладені ромбики із зубчастим або східчастим контуром, різнокольорові клинці до центричного розташування та сколики
які розчленовують ці вузькі смуги рівновеликі дрібніші поліхромні площини.
Загалом композиції килимів побудовані за законами симетрії рівноваги та співмірності мирних і вужчих орнаментальних
по відношенню теж спостерігається зміна ритмів – однакові візерунки широких смуг розташовуються на контрастних за
тоном різнокольорових смугах , що сприймаються як негативні і погані.
Кольорову гаму визначають контрасти співставлення насичення теплих і холодних кольорів різної тональності.
За аналогічною схемою побудована композиція килимів “кучер”, “оучер”, “скрипка” Дещо відрізняється від них
декорування килима “гранишник” – композиція без фону. Основний мотив – вся довжина восьмигранна фігура з
частими прямокутними виступами, оточена по боках різнотональними контурами.
Ці домінуючи фігури з тотальними градаціями розробки основних узорних площин створюють ефект зростаючого
напруження кольорів до їх гармонійної злагодженості. Кольорова гама дзвінка, з переважанням насичених – червоної,
оранжевої, жовтої барв. Їм підпорядковані вишневий і коричневий кольори, а червоний і білий підкреслюють виразність
форм орнаментальних мотивів, акцентують ритм їх чергування.
Вивчення декоративних особливостей килимів українців Карпат показано, що для них характерні значна
різноманітність композиційних схем, застосування геометричних або стилізовано-рослинних мотивів орнаменту,
поєднання насичених кольорів.
Так, для гуцульських килимів типовим є поперечно-смугасте розташування геометричних мотивів,
побудованих за схемою закритого рядка. Вся площина композиції ділиться на непарну кількість узорних площин. В центрі
кожної з них виступають провідні мотиви ромбів, що чергуються з групами гладко-тканих дрібно узорних смуг.
На пограниччі Гуцульщини і Бойківщини поряд із смугастими схемами декору типова і медальонно-замкнута
композиція з каймою та центральним повторенням однакових за схемою скісної або прямої сітки.
Розділ 3
Методика і послідовність виготовлення виробу.
У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення, які створюють красиву гру фактури. Перше й
основне переплетення – полотняне, коли нитка утка через одну нитку основи перекриває її то зверху то знизу,
утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється, якщо основу перекривати через кожні дві нитки. Використання
кольорового утка створює гру двох кольорів у шаховому порядку. Якщо одну нитку уток темного кольору чергувати із
світлою ниткою утка, то утворюються вертикальні смуги у вигляді стовпчиків.
Шерстяну нитку утка певного кольору повертають справа наліво і навпаки в межах її ділянки. При цьому вона може
вкладатися перпендикулярно до основи і навпаки, але тоді обов’язково під кутом в 450, бо інакше нитка стягне основу і
готовий килим деформується.
Кольорові площини рисунка, які підіймаються вгору крутіше, ніж під кутом 300, треба виконувати прямолінійним
ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть “на межову нитку”, обвиваючи нитки утка двох суміжних
кольорів на одну й ту саму нитку основи. Це роблять двома способами: повторюючи нитку за ниткою, тоді контур матиме
вигляд легко окресленого, або після обвивають нитку основи стількома ж нитками іншого кольору. Це створює контур у
вигляді дрібних рубчиків. В разі виконання крупного косого контуру ступінчата лінія утворюється з окремих ділянок.
У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію – пряму, криву, коло, овал тощо. За допомогою цих ліній можна
ткати складні композиції: архітектурні, пейзажі, людські фігури. Для цього потрібно точно по контуру виконувати
переплетення, обов’язково враховуючи з’єднання і переходи ниток двох кольорів. Так, пряма вигнута лінія утворюються
полотняним переплетенням, а довгі пастили утка в окремих місцях не з’єднується між собою, між ними утворюються
прогалини. Тоді наступні прокиди перекривають основу там, де не сполучились між собою дві попередні прокиди утка.
Аналогічно тчуть і округлі площини. Місця, в яких не з’єднувались різноколірні нитки, можуть бути в 2-3 прокиди. Тоді на
межі різних кольорів утворюються наскрізні щілини – вікна, які нададуть додаткової гри світла й тіні по контуру рисунка.
Цю техніку використовували у старовинних гобеленах.
Найскладніша, найпоширеніша на Україні (особливо у Полтавській області) техніка ткацтва – “круглення”. Полягає вона
в тому, що кольорові нитки утка укладають по колу, неначе наносячи пензлем. Схеми “круглення” ниток утка залежно
від крутизни кольорових площин показано на.
Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка. Це зручно виконувати контурним шнуром.
Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу кожної нитки. Довші стібки утворюють
перевивання знизу по дві нитки основи, а зверху – по чотири. Змінюючи напрям настилання (спочатку зліва направо, а
потім зворотнім рухом справа наліво), з уточних настилів утворюють красиву рельєфну початку. Різні техніки ткацтва
показано також.
У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джгутів. Поєднання гладенької поверхні з кількома
обвитими джгутами на площені килима дає красиву сітку. Можна виділити окремі ділянки рисунка кольором. Працюючи в
цій техніці, треба міцно й щільно обвивати стержньові нитки основи. Нещільне обвивання дасть дірчасту структуру
виробу.
Техніка виконання тканих смуг близька до техніки обвивання джгутів. Дві нитки основи переплітають по черзі нитками
утка, утворюючи плоскі вузькі стрічки. Якщо, перейшовши до дальших ниток основи, у деяких місцях з’єднати їх з
першими смугами, то вийде красивий ажур, утворений вертикальними смугами. Цей спосіб тканих смуг застосовують як в
основній композиції килима, так і в завершальній частині його. Ткані стрічки створять гарну картину (облямівку) виробу.
Особливо важливе в цій техніці кольорове вирішення. Домінуючу гаму кольорів гобеленя можна продовжити в
завершальній частині – каймі; можливий варіант і
