Дипломна робота
на тему:
“Стан податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності”
Зміст
ст..
Вступ 3
Розділ 1. Становлення податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності
5
1.1.Еволюція податкового регулювання в контексті розвитку економічних систем 5
1.2.Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності 14
Розділ 2. Стан податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності 25
2.1.Податкове регулювання зовнішньоекономічної діяльності 25
2.2Вплив внутрішнього оподаткування на зовнішньоекономічні відносини 36
Розділ 3. Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин України в умовах
розбудови ринкової економіки 42
3.1. Перспективи створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій
42
3.2. Гармонізація регулювання зовнішньоекономічної діяльності непрямим
оподаткуванням в Україні 58
3.3. Напрямки вдосконалення прямого оподаткування в Україні 73
Висновки 83
Література 86
Вступ
Сучасний стан розвитку інтеграції національних господарських систем вимагає постійного
пошуку механізмів регулювання зовнішньоекономічної стратегії країни для збереження її
конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Важливим засобом такого регулювання
постає податкова система.
В цьому контексті важливим є питання проведення виваженої податкової політики,
спрямованої на збільшення та покращення зовнішньоторговельного обороту країни,
залучення іноземного капіталу в національну економіку, забезпечення виконання
фіскальних функцій без значних потрясінь для національної господарської системи.
Тенденція до посилення інтеграційних процесів у світовій економіці, які ставлять
конкретні вимоги до розвитку та функціонування національної господарської системи
сфері оподаткування. Крім цього, об’єктивною рисою глобалізації є існування різних за
розвитком національних економік, що визначає і різні підходи в застосування тих чи інших
механізмів здійснення зовнішньоекономічної співпраці. Для України нагальною потребою
виступає вдосконалення податкової системи та податкового регулювання які сприяють
стабілізації конкурентоспроможності її економіки при входження в світове господарство.
Розвиток економічних процесів трансформаційного періоду в країнах з перехідною
економікою, до яких належить Україна, засвідчив різну міру податкового регулювання і
ролі, яка йому надавалася. Цей механізм знаходиться в залежності від стану та тенденції
розвитку економічних процесів.
Тому доцільним є дослідження досвіду економічно розвинутих країн на різних етапах
становлення господарських систем. Та систематизація сучасних підходів до
оподаткування. Це має бути корисним для України при розробці податкових підходів,
наближених до класичних уяв, вироблених шляхом теоретичного та емпіричного розвитку
світових економічних систем.
Податкова система України проходить серйозну перевірку часом у тій економічній
ситуації, яка склалася сьогодні як у державі так і за її межами. Головним її недоліком є
нерівномірність розподілу податкового навантаження між суб’єктами оподаткування,
необґрунтовані ставки податку, постійні зміни в податковому законодавстві, а в кінцевому
підсумку, відсутність науково-бгрунтованої концепції доходів держави.
Вимагає наукового обґрунтування питання співвідношення прямих і непрямих податків,
упорядкування і приведення у відповідність з пріоритетами соціально-економічного
розвитку України системи пільг з оподаткування, забезпечення справедливості
оподаткування і рівномірності податкового навантаження.
Актуальність питання посилюється ще й тим, що економіка будь-якої держави знаходиться
в постійному взаємозв’язку з економіками інших країн, де особливе місце відводиться
податковому регулюванню та системі оподаткування, оскільки вони суттєво впливають на
розвиток зовнішньоекономічної діяльності та участі держави в міжнародному поділі праці.
Предметом дослідження є податкова система України в цілому та податкове регулювання
зокрема, а також податкові системи зарубіжних країн.
Об’єктом дослідження є податкове регулювання, як інструмент впливу на соціально-
економічний розвиток держави.
РОЗДІЛ 1.
СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Еволюція становлення податкового регулювання в контексті розвитку
зовнішньоекономічної діяльності
В контексті даного дослідження доцільно розглянути теоретичний аспект розвитку
економічної думки та практичного підходу до побудови податкової системи як засобу
економічного добробуту країни та її економічного існування поряд з іншими державами.
Це необхідно для вибору концептуальних підходів до функціонування податкової системи
національної економіки при різних історично-соціальних умовах її розвитку та розвитку
загальної інфраструктури світового господарства.
Для України як для країни з перехідною економікою, яка намагається бути залученою до
глобального господарського механізму і при цьому не бути економічним «жебраком»,
споживачем низькоякісних товарів та застарілих технологій, очевидним є необхідність його
детального аналізу та використання окремих напрацювань теоретичного та практичного
характеру при моделюванні національно вигідної та зовнішньо сприйнятливої податкової
системи.
Перш за все слід зупинитись на такій формі економічних відносин в державі, як "відкрита
економіка". Експортно-імпортні відносини притаманні будь-якій країні, і сам факт їх
наявності ще не дає підстав для яких-небудь значущих висновків. Тому їх визначення має
базуватися на врахуванні якісних наслідків економічної відкритості, тому що навіть
абсолютні показники зовнішньої торгівлі можуть бути недостатньо репрезентованими,
якщо вони наводяться без врахування розмірів держави (перш за все це обсяги валового
внутрішнього продукту та кількості населення).
Термін "відкрита економіка" визначає такий стан національного господарства, коли
наявні зовнішньоекономічні відносини зумовлюють реальний та відчутний вплив на
характер та динаміку економічних процесів в державі, позначаються на макроекономічних
показниках (фіскально-монетарній рівновазі, платіжному балансі зокрема) і ті, в свою
чергу, зумовлюють подальший розвиток відкритих економічних процесів.
Окрім цього, слід відмітити таку характерну рису економічної взаємодії країн, як інтеграція
до різних економічних угруповань. Реальний стан розвитку світових господарських зв'язків
доводить, що країна будує зовнішньоекономічні відносини з різними контрагентами по-
різному, надаючи певні пільги і преференції одним та обмежуючи співробітництво з
іншими. На даний стан взаємовідносин впливають такі різні за походженням причини, як
географічне місцезнаходження, стан розвитку національної економіки, спільні напрями
соціально-політичного та економічного розвитку, суто політичні мотиви та інше. Дані
фактори впливають на те, що країна входить до складу того чи іншого інтеграційного
об'єднання (наприклад ЄС, НАФТА, АСЕАН).
Необхідно зазначити наступне: економічна інтеграція, найвищим рівнем якої є
економічний союз (розуміємо економічне угруповання, члени якого запроваджують
економічну політику, при чому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та
соціальні аспекти), веде до статичних та динамічних наслідків економічного розвитку. Це
насамперед такі ефекти, як розширення торгівлі окремої країни з країнами-членами
економічного інтеграційного блоку та згортання торгівлі з третіми країнами; економія на
адміністративних видатках при усуненні різного роду бар'єрів, спрощення процедури
митного оформлення вантажів; поліпшення торгівлі взагалі економічного блоку з третіми
країнами в порівнянні з умовами торгівлі окремих країн; посилення ринкових позицій у
світовому господарстві окремого учасника інтеграційного блоку, в тому числі у відносинах
з третіми країнами.
Для розуміння тенденцій розвитку податкового регулювання в зовнішньоекономічній
кооперації, необхідно розглянути наукові та практичні підходи до даної проблематики з
урахуванням історичного розвитку економічних систем.
Перехід від натурального господарства до грошового, зародження та формування держави
вважаються головними чинниками виникнення податків. Однак і на ранніх стадіях
державної організації можливо визначити первісну форму оподаткування -
жертвопринесення. Відома і перша ставка податку, що була визначена в П'ятикнижжі
Мойсея як десятина з врожаю, яка належить Господу .
Відомим письмовим джерелом, яке дає достовірні знання щодо економічних уявлень у
минулому, є господарські документи Древньої Вавілонії, де швидкий розвиток товарно-
грошових відносин супроводжувався різким скороченням надходжень податків до казни
і відповідно послабленням державних структур.
Однак більш детальний підхід до формування податкової системи та податкового
регулювання починає виявлятись у Стародавньому Єгипті, Стародавній Греції та Римі .
Податкових тягар у Древньому Єгипті приходився на землеробів, які сплачували податок в
основному у натуральному вигляді (при існуванні кризи неплатежів, в сучасних
розрахунках платників податків з державою також виявляється можливість застосування
даного підходу в інтерпретованій формі - наприклад, застосовується механізм податкової
застави, який передбачає реалізацію майна, виробленої продукції боржників з метою
погашення податкової заборгованості). У Древній Греції доходи держави поділялись на
звичайні (монополії, регалії, виручка від конфіскованого майна, мита та добровільні
приношення) та незвичайні (податі та займи). Подать розповсюджувалось на все майно
платника, яке поділялось на класи, визначаючи частину, що підпадала оподаткуванню.
Тобто в даному випадку визначається диференційований підхід до податкової бази. В
Древньому Римі вперше з'являється така форма документального оформлення податкових
зобов'язань, як декларація, яку громадяни повинні були надавати раз на п'ять років.
Одночасно з прямими податками в Римі існували такі непрямі податки, як податок з
обороту, транзитні мита з товарів, що провозились через державу, митні збори.
Отже, як свідчить історичний досвід першим податком, який було встановлено при
оподаткуванні зовнішньоекономічних відносин в давні часи, було мито.
Слід відмітити доволі уважне ставлення до податкової системи в Стародавньому Світі як
до джерела державності та забезпечення потреб у становленні і функціонуванні
національного господарства.
В епоху Середньовіччя економічні погляди та ідеї знаходять свій розвиток у світових
релігіях, а фінансовий устрій виходить з пріоритету місцевого господарства над
центральним. У Франції спочатку превалювали в основному мита та збори на право
здійснення промислів. В Англії також мали розповсюдження різного роду податі (податок
по графствам, міський податок, приходський податок, податок для бідних, дорожній
податок). Непрямі податки складали мита, а також мали місце такі збори як корабельний.
В кінцевому рахунку, розширення системи непрямого оподаткування призвело до
зростання їх долі в загальних доходах держави та збільшення її в порівнянні з прямими
податками. В Німеччині систему зборів можливо класифікувати на збори, що надходили від
землеробства; поголовні збори;судові збори; військові збори; торгові мита та мита за
провіз; службові збори;надзвичайні збори. Епоха Великих географічних відкриттів сприяла
розширенню розвитку митної політики при здійсненні зовнішньоторговельних відносин.
Основною ціллю в економічній течії даного періоду - меркантилізмі, стало знаходження
засобів, за допомогою яких держава може добути собі золото та срібло, які вважалися
основним багатством. Так, Франція прагнула розвинути національну промисловість з тим,
щоб як можна більше продавати за кордон і як можна менше там купувати. Для цього А.
де Монкретьен запропонував чітку систему митного захисту національного виробника за
допомогою митних платежів. Він же пропонує використовувати податки не тільки як
джерело поповнення державної казни, а і як елемент державного регулювання економіки
(характерним стає державне втручання у справи промисловості та митний протекціонізм).
У Великобританії торгівля та мореплавство стали надійними джерелами багатства.
Відомо, що для боротьби з конкуренцією французьких товарів, в Англії був введений на них
заборонний митний тариф.
Отже, слід зазначити, що концепція меркантилізму спиралась головним чином на політику
протекціонізму, в тому числі у сфері оподаткування. Податковий механізм суцільно
спрямовувався на забезпечення оптимального використання ресурсів для перевищення
експорту над імпортом. При цьому меркантилісти залишали поза увагою притягнення в
національну економіку іноземних інвестицій.
В подальшому розклад меркантилізму зумовив тенденцію обмеження прямого державного
контролю над економічною діяльністю. Саме в цей період формується теорія
оподаткування, положення та принципи якої лежать в основі сучасної податкової науки.
Так, наприклад, У. Петті в своїх працях проводив думку про неприйняття
протекціоністських ідей меркантилістів. Податки, за його висловом, можуть і повинні
застосовуватись для того, щоб забирати гроші у тих, хто витрачає їх на зайве споживання,
і віддавати їх тим, хто здатен спрямовувати їх на корисні для держави цілі. В питанні про
форми оподаткування, Петті віддавав перевагу непрямим податкам, які стягуються в ціні
при придбанні споживчих товарів, перед у сим з предметів розкоші і не є, за його думкою,
життєво необхідними. Одним з меркантилістичних було спостереження Петті про те, що
Голландія мало використовувала для оподаткування ввізні та вивізні мита, а використовує
їх скоріше для обліку своєї зовнішньої торгівлі та в якості відплати сусіднім країнам за
шкоду, яка спричинена Голландії шляхом різних заборон та оподаткувань [ ].
Фізіократ Анн Робер Жак Тюрго, як генеральний контролер фінансів Франції, встановлює
вільний ввіз і безмитний вивіз борошна з королівства, грошову поземельну подать замість
натуральної дорожньої податі та ін. Він мав довгострокову програму, яка охоплювала такі
радикальні міри, як ліквідація системи податкових відкупів і оподаткування доходів від
земельної власності [ ].
Розвиток лібералізації підходів відбувається завдяки поглядам А.Сміта. Саме англійська
класична школа дала початок дослідженню основних принципів організації податків і
податкової системи що існують і понині. Класики політекономії розглядали державу як
небажаного конкурента приватному підприємництву. З цих теоретичних позицій
формувались гасла ідеологів економіки вільної конкуренції - "дешевий уряд", "податки -
неминуче зло". Саме Сміт формулює чотири принципи оподаткування.
Аналізуючи податки, що стягувались в Англії та країнах Західної Європи, в контексті
відкритих економічних відносин та вільної торгівлі, Сміт найбільший критиці піддає
податки на капітал, оскільки власник капіталу може перевести капітал в іншу країну, якщо
зазнає надмірного оподаткування, обтяжливого контролю та ін. А капітал створює умови
для праці. Тому якщо податок веде до відтоку капіталу з країни, він тим самим лишає
доходів державну казну. Непрямі податки, за Смітом, негативно впливають на заробітну
плату - спричинюють її зростання, а отже збільшують витрати виробництва і зменшують
прибуток. До цього ж призводять податки на заробітну плату. Найпридатнішим об'єктом
оподаткування Сміт вважав ренту, яка не перетворюється у самозростаючу вартість і тому
скорочення ренти не завдасть збитків розвиткові продуктивних сил [ ].
Ще однією з сторін, де втручання держави мало свої негативні наслідки, відмічалась
торгівля. Критикуючи меркантилістів за протекціоністські теорії, які зводились до
принципу "багато продавати і мало купляти", Сміт пропонує вільну торгівлю, яка
розглядається як необхідна умова розвитку розподілу праці. Тому він виключає втручання
держави у сферу торгівлі (митне, податкове та ін.) [ ].
В свою чергу, Д. Рікардо, як і А.Сміт, виступав за звільнення від оподаткування капіталу,
але відмічав, що коли не збільшиться виробництво, тягар податків обов'язково буде
припадати на капітал. .Державна податкова політика повинна заохочувати
нагромадження та розширювати виробництво.
Одним з секторів, де не відбувалась лібералізація економіки в Англії, була зовнішня
торгівля. Аграрний протекціонізм ("хлібні закони") був спрямований на захист британських
виробників пшениці - законодавство відміняло вивізні мита на хліб, а імпорт хліба
дозволявся лише при встановленні на внутрішньому ринку високих цін.
В свою чергу, А.Сміт вважав можливим використання компенсаційних податків на іноземні
товари і тимчасових протекціоністських дій, коли мова йде про те, щоб не допускати
переповнення раніше захищеного ринку іноземними товарами .
Основними в варіантах податкового тиску німецьких авторів, а також американських (
А.Гамільтон, Ч.Кері та ін.) вважались митно-тарифні засоби. Свої погляди вони базували
на необхідності та корисності протекціонізму за допомогою митно-тарифних та інших
засобів (дана направленість була зумовлена необхідністю обмеження домінування Англії
на національних ринках США, Німеччини). Слід зауважити, що більшість їх рецептів
заздалегідь розглядались як тимчасові міри для підтримання галузей, які народжуються;
теоретично, по крайній мірі, передбачався відхід від них і повернення до вільної торгівлі,
як тільки молода промисловість буде ставати конкурентноздатною.
Проте доцільно повернутись до досвіду "іншого" державного регулювання в умовах
ринкової економіки та до відповідних наукових думок і розробок. Однак необхідно
зазначити, що досвід помірного протекціонізму взагалі може виявитись корисним в
сучасних умовах перехідної економіки, в яких перебуває Україна.
Тобто податкові надходження дозволяють регулювати попит, і тоді зниження податків
може посилити економічну кризу. Кейнс розглядає податки як "вбудовані механізми
гнучкості" і стверджує, що надходження майже за всіма видами податків залежать не
тільки від розміру ставок, а й величини доходів. Найбільші коливання стосуються
прибуткового податку, який стягується за прогресивними ставками. Таким чином Кейнс
розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на регулювання економіки в
умовах функціонування ринкового господарства.
Згідно податкової концепції А.Лаффера, яка обґрунтовує пряму залежність прогресивного
оподаткування, доходів бюджету і оподатковуваної частини національного виробництва,
доводиться, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету (
"крива Лаффера" ). За цим рівнем збільшення податкових відрахувань призводить до
значного падіння бюджетних надходжень (пригнічується підприємницька ініціатива,
нагромадження та інвестиції скорочуються, знижується виробництво продукції) [ ].
На сучасному етапі розвитку концепцій економічного втручання держави в господарські
стосунки та ролі і механізмів податкової політики спостерігається поєднання ідей
кейнсианства та неокласицизму. Постає потреба критичного аналізу економічною
науковою думкою, зокрема в Україні, принципових положень провідних західних шкіл щодо
проблематики створення та функціонування в окремій країні податкової моделі відкритої
економіки. Досить актуальним є це положення зважаючи на сучасний етап розвитку
економіки України, його складні соціально-політичні умови, а також той дисбаланс у
розвитку економічних відносин (на внутрішньому і зовнішньому ринках), який існує в нашій
країні на відміну від провідних розвинених країн світу. Такі умови знаходяться за межами
традиційних уявлень та запропонованих схем. Причому, комплексна реалізація
довгострокових завдань, які стоять перед зовнішньоекономічною політикою України,
значною своєю мірою стосується потенційних сприятливих умов, які повинні розглядатись
в динамічному ракурсі та постати результатом цілеспрямованої, централізовано-
стимульованої стратегії розвитку.
Під податком розуміють обов'язковий платіж, який встановлений вищим органом
державної влади та сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету в
розмірах і в строки, передбачені законом.
Загальний підхід до податків на сучасному етапі можна визначити класифікацією їх на
групи: за об'єктом оподаткування прийнято поділяти податки на прямі та непрямі; в
залежності від органу, який стягує податок - на державні та місцеві; в залежності від
використання - на загальні та цільові. Саме прямі та непрямі податки доцільно
охарактеризувати в контексті їх впливу на зовнішньоекономічну діяльність. Хоча якщо
характеризувати зовнішньоекономічний аспект оподаткування, необхідно зазначити, що в
останні роки з'явився новий вид наднаціональних податків - міждержавні податки. Йдеться
про існуючий в країнах Європейського Союзу (ЄС) податок на імпортну
сільськогосподарську продукцію, кошти від сплати якого надходять в бюджет ЄС.
В цілому, якщо характеризувати країни з ринковою економікою, структура податкових
надходжень має такий вигляд : 37,4% складають податки на доходи і прибуток; 31,3% -
непрямі податки; 22,2% - платежі в фонд соціального страхування; 9,1% - інші податки. У
більшості країн (США, Великобританія, Японія, Канада та інші) переважають прямі
податки. Класична вимога до системи прямого та непрямого оподаткування, взагалі,
полягає в тому, що фіскальну функцію виконують переважно непрямі податки, а регулюючу
-прямі. З точки зору впливу на зовнішньоекономічну діяльність необхідно ще відмітити
такі податкові платежі, як митні збори [ ].
Відмітимо, що найзначущим елементом податку є податкова ставка. Застосування її
базується на різних підходах до суб'єкту та об'єкту оподаткування. Так базові ставки
мають узагальнений підхід до стягнення податків. Наприклад в Україні базова ставка
податку на прибуток складає 30%, податку на додану вартість - 20%. Базові ставки
оподаткування, щодо акцизного збору та мита, встановлюються в залежності від виду
продукції, товару. Знижена ставка є по своїй суті пільгою і встановлюється по відношенню
до платників з врахуванням особливостей господарської діяльності (наприклад, в Україні
застосовується нульова ставка ПДВ до експортерів). Підвищені ставки також враховують
специфіку діяльності платника. Формування податкових ставок є найбільш проблемною
стороною у підходах до їх застосування. На даний час застосування того чи іншого підходу
залежить від виду податку, податкової політики та її принципів, конкретної економічної та
соціально-політичної ситуації в країні та інших чинників. Загальний підхід
характеризується поділом податкових ставок при формуванні на слідуючи типи:
пропорційне оподаткування - характеризується стабільною податковою ставкою
незалежно від збільшення (зменшення) об'єкту оподаткування (наприклад, при
нарахуванні ПДВ). Прогресивне оподаткування передбачає збільшення податкової ставки
в зв'язку із збільшенням суми доходу, або вартості. Регресивне оподаткування
передбачає, відповідно, зниження податкової ставки при зростанні розміру доходу, або
майна. Змішане оподаткування передбачає застосування для однієї частини доходу
прогресивне оподаткування, а для іншої - пропорційне майна (наприклад, при нарахуванні
прибуткового податку з громадян).
Не менш суттєвою щодо обсягу сплачуваних платежів є і система податкових пільг, яка
будується окремо для кожного податку в залежності від пріоритетів національної
фіскальної політики.
В цілому система побудови окремих видів податків формується, як правило, з урахуванням
уникнення подвійного оподаткування на різних рівнях адміністративного управління,
заохочення до розвитку пріоритетних для держави напрямків економічної діяльності.
Особливо важливим дане питання постає з огляду на все більшу "відкритість" економіки
України, а отже і необхідність врахування зовнішньоекономічного чинника при здійсненні
своєї податкової політики.
Беручи до уваги нерівномірність в економічному розвитку, виникає необхідність наукового
пошуку теоретичних моделей побудови податкової системи та податкового регулювання
в умовах розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема України, які б дала змогу
вважати їх ефективним стимулом розвитку національного господарства та розширення
інтеграції національної економіки в світове господарство.
1.2. Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності
Сучасний підхід до організації зовнішньоекономічної діяльності все більше уваги віддає
економічним інструментам регулювання даного виду господарських стосунків країни.
Очевидною є потреба такого регулювання і насамперед це стосується держав з так
званою "трансформаційною" або "транзитивною" економікою (такий стан економіки є
нестабільним).Розглянемо вплив таких економічних регуляторів, як податок та податкова
політика.
Формування податкових систем є компетенцією регулятивних органів відповідних держав.
Однак в умовах глобалізації економік різних країн, відбувається і співробітництво в галузі
податкової політики. Так, конкурентноздатність товарів та послуг, що експортуються,
можливість тої чи іншої країни вивозити капітал за кордон, залежать не тільки від
ефективності національного господарства, а і від ступеню оподаткування, державного
стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, наприклад за допомогою пільг.
З точки зору ефективності задач податкової системи необхідно дотримуватись
неупереджених норм в оподаткуванні, тобто таких, які б не діяли ні проти ні на користь
будь-якого виду діяльності та суб'єкту господарювання.
Перше правило концепції неупередженості в оподаткуванні полягає в безпристрасності по
відношенню до експорту капіталу. В умовах ідеальної конкуренції це призводить до
ефективного розподілу капіталу. Друге правило - це безпристрасність до імпорту
капіталу, коли всі діючи на ринку суб'єкти оподатковуються за одною ставкою. Третє
правило (національна неупередженість) розуміє однаковий розподіл прибутку від капіталу
між державою та платником незалежно від того, де цей капітал інвестований. Найбільшого
застосування дані правила знаходять в національних економіках розвинених країн, які
мають потужний конкурентний потенціал та не мають потреби в жорсткому податковому
регулюванні для забезпечення власних національних інтересів.
Оподаткування, як складова економічної системи, може бути розвиненим і таким, що
розвивається. Розвиток податкового регулювання сьогодні змушує брати до уваги
зовнішні аспекти податкової політики, а конкретніше - той вплив, який здійснюють
податки на конкурентоспроможність країни на світовому ринку.
Наприклад, ріст податків відбивається на кількості робочих місць та вартості робочої
сили. Так середня вартість робочої сили в промислових розвинених країнах Західної
Європи досягає 32 тис.дол. на рік (від 40 тис.дол. у Німеччині до 10 тис.дол в Португалії).
При таких умовах (та відносної рівності в інших) звичайно західноєвропейські підприємці
все більшу увагу звертають на ринки Східної Європи.
З метою залучення іноземного капіталу загострюється конкуренція між країнами в
застосуванні податкових пільг (тут можна згадати і дії України щодо надання пільг
іноземним інвесторам по податку па прибуток з юридичних осіб до останньої редакції
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 1995 року). Але даний
податковий стимул не можна вважати суттєвим фактором залучення інвестицій. Так за
результатами інвестиційної політики крупних транснаціональних компаній, найбільші
інвестиційні потоки в Європу спрямовані до Німеччини, Великобританії, Франції, а країни,
відомі своїми податковими стимулами для іноземних інвесторів (Ірландія, Фінляндія,
Греція), вважаються несприятливими для іноземних інвесторів.
Окрім цього, слід відмітити також таку сторону податкового впливу на
зовнішньоекономічну діяльність, як митно-тарифна політика держави. Даний
інструментарій може здійснювати суттєвий вплив на експортно-імпортні потоки окремої
країни. Дані механізми регулювання перш за все несуть в собі протекціоністські тенденції
окремої національної господарської системи, або економічного угруповання та складають
порівняно малу долю в загальних податкових надходженнях до бюджету. Саме вони є
ефективним засобом захисту вітчизняних товаровиробників від сильної конкуренції ззовні.
Отже можна зробити висновок, що сучасний етап економічного розвитку України потребує
переважно жорсткого податкового регулювання, спрямованого на становлення
національного господарства.
З огляду на це розглянемо методологічні аспекти застосування податкового механізму
та наслідки цього застосування в зовнішньоекономічній діяльності. Якщо вплив
митних зборів на торгівлю оцінити доволі просто, то для оцінки фінансових наслідків
застосування таких непрямих податків як ПДВ потрібен більш детальний аналіз. Це
відноситься також і до оцінки впливу прямих податків (на доход, майно), які входять до
загальної суми витрат при визначенні ціни товару, або вартості угоди.
При цьому об'єктом оподаткування зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати
угода, торгова операція, угода про позику, імпорт або експорт товару, майно (капітал), що
використовується в торговому обороті. Крім того ввіз та вивіз товарів оподатковується
специфічним видом непрямого податку - імпортними та експортними зборами.
При розробці механізмів оподаткування в сучасній практиці використовується два підходи.
Перший полягає в територіальній прив'язці, тобто країна оподатковує тільки ті доходи, які
отримані на її території. Другий підхід бере за основу резиденство ("національність")
території. На практиці більшість країн використовує поєднання обох підходів з метою
максимального захисту своїх фінансових інтересів та формування міцної бази для
врегулювання податкових спорів з іншими країнами.
В сучасній практиці залучення іноземних осіб та компаній до оподаткування
використовуються два підходи: або за основу приймається критерій наявності
(відсутності) на території даної держави постійної ділової установи чи ділової бази, за
допомогою яких іноземці здійснюють свою діяльність, або безпосередня орієнтація на
факт існування (неіснування) діяльності в даній країні. Критерій "діяльності" та "ділової
установи" мають застосування тільки для визначення режиму оподаткування прибутків від
торгівлі, промислової та інших видів діяльності.
Щодо прибутків від інвестицій, тут має застосування критерій "джерело доходу",
вирішальну роль в якому відіграє місце походження доходу. Такі доходи частіше
оподатковуються за ставкою 20-30% з кожної суми, що спрямовується за кордон як
винагорода за використання того чи іншого виду інвестиції.
В умовах міжнародного економічного співробітництва виникає проблема подвійного
оподаткування, яку зумовлює мобільність об'єктів та суб'єктів оподаткування. При
застосуванні країнами одного з принципів оподаткування (резиденства), проблема
подвійного оподаткування перестала б існувати. Однак через нерівномірність розвитку
економічних систем, країни не в змозі взагалі відмовитись від принципу територіальності.
Тому в сучасній податковій практиці існує два способи врегулювання міжнародного
подвійного оподаткування. Перший полягає в прийнятті державою внутрішніх
законодавчих заходів в односторонньому порядку. Другий врегульовує дану проблему
шляхом укладання міжнародних податкових договорів(угод).
З точки зору зовнішньоторговельної політики, регулятивні інструменти прийнято поділяти
на три великі групи: імпортні тарифи, податки на експорт, експортні й імпортні субсидії та
інструменти нетарифного характеру. Слід підкреслити, що застосування імпортних
тарифів та експортних податків безпосередньо пов'язані з впливом на ціну товару і
носять очевидний протекціоністський характер.
Митний тариф на практиці набуває двох форм - специфічного (являє собою фіксований
податок на імпортовані товари, яким обкладається кожна фізична одиниця товару) та
адвалерного (величина якого визначається як фіксована частка вартості імпортованого
товару) мита.
Можливо розглянути дію специфічного тарифу (рис. 1.1) в поєднанні впливу на ціну та
кількість імпортованого товару і бюджетні надходження:
Рис. 1.1. Механізм дії специфічного мита.
На рисунку криві імпортного попиту та пропозиції позначені відповідно D(m) та S(m).
Точка їх перетину Е відповідає стану рівноваги ( Р(е) - ціна, Q(е) - кількість товару в стані
рівноваги). Внаслідок введення країною специфічного тарифу, крива імпортної пропозиції
буде змінювати своє положення з S(m) на S'(m), тобто зміщуватись вгору паралельно
вихідного положення. Тоді ринкова рівновага буде встановлюватись в точці Е'. В
результаті цього споживачі будуть сплачувати за імпортований товар більшу ціну Р(m1)
купуючи меншу кількість товару Q(m1). Іноземний імпортер при цьому отримуватиме
меншу ціну Р(m2), ніж раніше, в результаті зменшення кількості товару, який купують
національні споживачі. Отже специфічний тариф в даному випадку буде мати величину Р
(m1)-Р(m2). Доход від такого тарифу, який отримує країна - імпортер,
характеризуватиметься площею прямокутника Р(m2) Р(m1) Е' А. Очевидно при цьому, що
частину цього доходу сплачуватиме бюджету споживачі (Р(е) Р(m1) Е' В), а частину -
імпортери-виробники (Р(m2) Р(е) В А).
В результаті такого засобу у споживачів і іноземних імпортерів зменшується економічний
ефект від здійснення торгівельної операції. Для держави ж застосування специфічного
тарифу дозволяє досить легко збирати податок, оскільки для цього потрібна лише
інформація про кількість товарів, які імпортуються. Але для регулювання імпортних
потоків він має суттєвий недолік, особливо при постійному підвищенні ціни на
імпортований товар (скажімо при досить великих темпах інфляції), оскільки його величина
не пов'язана з вартістю товару. Отже він не є досить ефективним засобом захисту
вітчизняних товаровиробників. Для рішення даної проблеми застосовується адвалерний
тариф, дію якого доцільно також окремо розглянути (рис. 1.2):
Рис. 1.2. Механізм дії адвалерного мита.
В даному випадку після запровадження адвалерного мита, крива пропозиції імпортного
товару (S(m)) також зміщується вгору і займає положення S'(m), але зміщується не
паралельно, оскільки для кожного наступного підвищення ціни (Р) як бази розрахунку
мита, величина тарифу також зростає. Висновки з дії такого засобу можливо зробити ті,
що й в попередньому прикладі, окрім того, що величина адвалерного тарифу знаходиться
в прямій залежності від вартості імпортованого товару.
Звідси, його використання дозволяє впливати на відповідне підвищення ціни імпортних
товарів до цін на аналогічні товари національних виробників. Окрім цього помітним є й те,
що автоматично зростатимуть і доходи бюджету країни-імпортера без додаткового
законодавчого втручання до зміни тарифних ставок. Але при застосуванні даного тарифу
також можуть виникати додаткові проблеми насамперед контролюючого характеру, як то
намагання імпортера занизити вартість товару для зменшення величини мита, або
намагання держави завищити вартість товару для отримання зворотного ефекту.
В сучасній практиці оподаткування застосування митних тарифів носить різний характер.
Пільговий характер мають преференційні мита, якими обкладаються певні товари за
ставками нижчими, ніж ті що застосовуються в загальному випадку. Критерієм такого
підходу може служити, наприклад, походження товару з певної країни, певний проміжок
часу імпортування.
Необхідно відмітити таку систему пільгового митного оподаткування, яка існує в багатьох
індустріальних розвинених країнах, як загальна система преференцій. Вона передбачає
безмитний ввіз певного переліку товарів з окремих країн, що розвиваються, при чому
одночасно такий же товар з інших країн (передусім індустріальних розвинених) може
обкладатись позитивним митом. Також знаходить використання режим найбільшого
сприяння, який передбачає надання таких самих пільг конкретній країні, як і торговельним
партнерам. Інший підхід - система стягнення мита з імпортних промислових товарів,
виготовлених з використання вітчизняних та закордонних компонентів (застосовується,
наприклад, США) [ ]. В даному випадку мито стягується ні з усієї вартості товару, а з тої її
частини, яка виготовлена за кордоном. Компонент, що виготовлений національним
виробником, в даному випадку не оподатковується. Можливо помітити, що дана система
вигідна споживачам та стимулює експорт комплектуючих національних виробників.
Звертаючись до іншої сторони зовнішньоторговельної політики, експорту, необхідно
розглянути такий інструмент її регулювання як експортні податки. Вони, як і імпортні
мита, можуть виступати у специфічній та адвалерній формі і мати практично однаковий
вплив на зовнішню торгівлю. Для вивчення такого впливу доцільно застосувати вже
відомий підхід, скориставшись також кривими пропозиції та попиту на експортні товари,
при чому остання є ні чим іншим, як кривою попиту на імпортні товари в країні –
торговельному партнері (розглядувана країна поставляє товар на один закордонний)
(рис. 1.3):
Рис.1.3. Механізм дії експортного податку.
До запровадження експортного податку стану ринкової рівноваги відповідала ціна Р(е) та
кількість товару Q(е). В результаті запровадження експортного податку крива експортної
пропозиції буде зміщуватись вгору паралельно вихідному положенню, якщо мова йде про
специфічний експортний податок, та не паралельно (як в даному випадку на рис. 1.3),
коли застосовується адвалерний податок. Наслідками даного механізму маємо зменшення
пропозиції товару до Q(х1), що в свою чергу веде до збільшення на нього ціни Р(х1) на
світовому ринку. Отриманою ціною за реалізований товар експортерами буде ціна Р(х2) -
менша за вихідну завдяки зменшенню обсягів реалізації товару на кількість товару, яку
експортери вимушені будуть реалізувати на національному ринку, але за меншою ціною.
Доход держави в цьому випадку від експортного податку характеризується площею
прямокутника Р(х2)Р(х1)Е'А та має два джерела: верхня частина прямокутника - доход,
який забезпечується іноземними покупцями; нижня -експортерами-виробниками.
Запровадження такого механізму регулювання експорту насамперед є вигідним
споживачам країни-експортера, але погіршує становище підприємств-експортерів. Для
держави (особливо що економічно розвивається та має дефіцит валютних ресурсів)
виникає проблема вибору: або забезпечувати національних споживачів високоякісними
товарами і збільшувати джерело бюджетного доходу, або сприяти збільшенню
надходження до країни валютних ресурсів. Окрім регулювання даних економічних
характеристик, експортний податок дозволяє поліпшити певною мірою умови торгівлі
країни (наприклад, в сторону більш позитивного сальдо торговельного балансу), якщо
імпортні ціни залишатимуться без змін. Також варті уваги такі його дії як можливість
перерозподіляти прибутки в межах країни та боротьба з інфляцією.
Застосування митних тарифів великою країною (Україна є прикладом перехідної економіки
саме у великій країні) веде до ефекту перерозподілу здобутків від торгівлі в міжнародних
масштабах. Виграш великої країни реалізується за рахунок її торговельних партнерів,
проти яких застосовуються митні тарифи. З точки зору світової економіки дані регулятори
викликають негативні наслідки, оскільки спричинюють зменшення ефективності
виробництва та споживання, що веде до втрати частини виграшу від міжнародної торгівлі.
Торговельні обмеження впливатимуть на розподіл прибутків між факторами виробництва.
Введення митних тарифів у модель Хекшера-Оліна дозволяє зробити висновок про те, що
вигідніше використовувати дефіцитні фактори, ніж надлишкові ресурси. Експортний
податок стимулює національних виробників збільшувати обсяги продажу на внутрішньому
ринку, внаслідок чого експорт товарів зменшується та на нього зростають ціни на
світовому ринку. Ці два процеси триватимуть поки попит на імпортні товари на
закордонному ринку за вищою ціною не зрівняється з пропозицією експортних товарів за
нижчою ціною в країні-експортері, при чому різниця між цінами дорівнюватиме
експортному податку. Щодо фіскального змісту, то в обох випадках (імпортних тарифів та
експортних податків) частина бюджетного доходу надходить з-за кордону і частина
податку перекладається на торгового партнера. При чому чим більша еластичність
попиту та пропозиції
