ДИПЛОМНА РОБОТА
Облік та аудит видатків бюджетних установ згідно встановленого кошторису доходів та видатків, (на прикладі Отинійського ПТУ №33)
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………….4
Розділ 1 ”Теоретичні основи про видатки бюджетної установи”…………….7
1.1. Загальна характеристика установи…………………………………………….7
1.2.Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ…………...9
1.3.Система розпорядників бюджетних коштів…………………………...……...11
1.4.Порядок фінансування за відомчою структурою і через органи ДКУ з елементами порівняння……………………………………………………….……13
1.5. Кошторис, як індивідуальний фінансово-правовий акт……….……………20
1.6. Поняття бюджетної класифікації та її структура……………………….…...23
1.6.1. Склад і класифікація видатків…………………………………………...….23
1.6.2. Економічна класифікація та її роль в бюджетному обліку…………...…..28
1.7.Нормативно-правова база бюджетного обліку………………………….……32
Розділ 2 “Облік видатків у бюджетній сфері”…………………..……………..34
2.1. Видатки загального фонду…………………………………………………….34
2.1.1.Облік касових видатків………………………………………………………34
2.1.2.Облік фактичних видатків…………………………………………………...38
2.1.3.Розподіл та взаємозв’язок касових та фактичних видатків………………..41
2.2. Облік видатків спеціального фонду………………………………………….45
2.3. Облік витрат виробничих майстерень у бюджетних установах……………49
2.4.Контроль за рухом та формуванням видатків…………………………..........52
2.5Аудит видатків бюджетних установ з елементами власних досліджень……54
2.5.1.Загальна характеристика аудиту в бюджетній сфері…………………...….54
2.5.2.Аукдиторська перевірка та її результати…………………………………...59
Розділ 3 Аналіз видаткової частини кошторису доходів та видатків
ПТУ-33……...………………………………………………………………………64
3.1.Аналіз видатків загального фонду…………………………………………….64
3.2.Аналіз видатків спецфонду……………………………………………………74
3.3.Порівняльний аналіз виконання кошторису видатків спецфонду………….78
Висновок……………………………………………………………………………80
Список використаних джерел…..…………………………………….………..84
Додатки………………………………………………………………….………...86
ВСТУП
Поняття обліку є досить широким і багатогранним, оскільки він пов'яза¬ний з господарською діяльністю людей. Необхідність обліку виникла в гли¬боку давнину в процесі матеріального виробництва, а господарська діяльність сприяла його поширенню.
Облік — це процес, який складається з операцій спостереження, сприйня¬ття, вимірювання та реєстрації фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над господарськими об'єктами, то такий об¬лік називається господарським, однією із складових якого є бухгалтерський облік.
Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність бюджетної установи зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рі¬шень.
Бухгалтерський облік в бюджетних установах повинен забезпечити си¬стематичний контроль за виконанням кошторисів доходів та видатків установ, станом розрахунків з підприємствами, організаціями і працівниками цих уста¬нов, використанням матеріальних і грошових ресурсів та їх збереженням, має сприяти поліпшенню фінансово-господарської діяльності та розвитку соціаль¬ної сфери установ.
Бюджетні установи (установи чи організації, визначені або створені згідно З Конституцією України, а також установи чи організації, що створені вста¬новленим порядком органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів) [ Бюджетний Кодекс України, стаття 2 ] викори¬стовують виділені з бюджетів усіх рівнів державні кошти за цільовим призна¬ченням у процесі виконання покладених на них функцій та здійснення заходів, передбачених кошторисами.
Облікова політика бюджетної установи – це сукупність визначених в межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються бюджетною установою для складання і подання звітності. Вона базується на основних принципах бухгалтерського обліку. Принципи бухгалтерського обліку в бюджетних установах — це основні нормативні вимоги, з дотриманням яких здійснюються функції бюджетних установ.
У різних країнах принципи бухгалтерського обліку мають певні відмінності, бо сформувалися вони залежно від національних особливостей їх еконо¬мічного і суспільного розвитку, форм власності капіталу, способів господарювання і політичного ладу. Тому ці принципи для кожної держави історично обумовлені. Водночас інтеграція національних економік у світовому господарстві, інтернаціоналізація економіки сприяють формуванню міжнародних стандартів бухгалтерського обліку діяльності, в тому числі і бюджетних установ.
В Україні ведення бухгалтерського обліку в бюджетних установах та складання звітності грунтуються на використанні наступних принципів: законність, достовірність, повнота бухгалтерського обліку, дата операції, прийнятність вхідного балансу, превалювання сутності над формою, суттєвість, доречність, відкритість, сталість, правильність, обережність, незалежність, співставність, безперервність, окреме відображення активів і пасивів.
Незважаючи на те, що із моменту запровадження нових принципів у веденні бухгалтерського обліку та складання звітності в бюджетній сфері минуло чимало часу, зацікавленість до цього питання не зменшується, а навпаки, з можним днем зростає. Така зацікавленість, в першу чергу, спричинена реформуванням бухгалтерського обліку в бюджетній сфері, наявністю змін у самих принципах ведення бухгалтерського обліку, наближення їх до міжнародних стандартів та нових умов господарювання, які застосовують в бюджетній установі, а виходячи з цього, є необхідність адаптування бухгалтерсько-економічних служб бюджетних установ до сучасних облікових вимог.
По-друге, на сьогодні, на жаль, при наявності в Україні понад 40 тис. бюджетних установ, які самостійно ведуть бухгалтерський облік, відсутні спеціалізованні періодичні видання, які б повно і своєчасно доводили вимоги бюджетного законодавства з питань ведення бухгалтерського обліку, давали б фахові консультації та прислухались до думки головних бухгалтерів і впливали на формування принципів ведення обліку і складання звітності.
По-третє, в умовах широкого спектру діяльності бюджетних установ фахівець бухгалтерсько-скономічного апарату має не тільки здійснювати обліковий процес, але й в повній і достатній мірі впливати на зміцнення фінансово-економічного стану уста¬нови, своїми діями уникати ймовірних недоліків та ризиків, що призводять до пору¬шень і втрат фінансових ресурсів. Все це вказує на необхідність досконалого знання вимог законодавства, яке можна досягнути за умов постійного отримання потрібної і повної інформації.
На онові вище вказаного я сформулювала мету своєї роботи, яка полягає в тому, щоб всебічно вивчити видатки бюджетної установи, які здійснюються згідно кошторису, провести їх аналіз в динаміці та структурі і зробити відповідний висновок у сфері даного питання.
Основними завданнями дипломної роботи є:
– ознайомлення з обліком бюджетної установи на прикладі Отинійського ПТУ-33;
– поглиблення та узагальнення теоретико-методичних засад видатків бюджетної установи;
– проаналізувати кошторис бюджетної установи в динаміці і його структуру;
– зробити відповідні висновки, в яких наголосити на проблемах бюджетного обліку з даного питання;
Об‘єктом дослідження моєї роботи є видатки Отинійського ПТУ-33, які воно здійснює згідно, затвердженого Державним казначейством, кошторисом.
В процесі написання роботи я використала всі методи бухгалтерського бюджетного обліку, базуючись на основних, вище вказаних принципах.
Розділ №1. Теоретичні основи про видатки бюджетної установи
1.1. Загальна характеристика установи
Професійне технічне училище №33 засноване в жовтні 1954 року в місті Коломиї під №4, тобто носило назву Коломийське ПТУ №4. На той час училище вело підготовку кадрів для сфери побуту Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької областей. Тодішній контингент учнів училища становив 170-200 чоловік.
В 1963 році училище перенесено в смт. Отинію під назвою Отинянське ПТУ №33.
З 1965 року почало вести підготовку кадрів для Запорізького тресту «Укрспецводмонтаж», який виконував роботи в південно-східних областях України по спорудженню меліоративних систем для зрошування. Учні під час виробничої практики монтували трансформаторні підстанції, високовольтні лінії електропередач.
З 1974 року почало підготовку кадрів механізаторів меліоративних робіт для об’єднання «Івано-Франківськводгосп». В цьому ж році училище переведено в категорію середніх із цього часу учні училища, крім диплому про технічну освіту, одержують атестат про повну середню освіту.
З 1981 року учні училища окремих спеціальностей одержують права категорії А-Д.
З 1993 року здійснює підготовку кухарів, кухарів-кондитерів, аз 1994 року – ковалів, електрогазозварювальників.
ПТУ №33 розташоване в п’ятиповерховій будівлі, в якій міститься 34 навчальні кабінети, 8 лабораторій, актовий та спортивний зали. Крім того на території училища розташовані 7 виробничих майстерень, 4 ремонтних майстерень, 3 складські приміщення, машинно-тракторний парк, їдальня на 220 місць і гуртожиток на 360 місць.
Директор училища Іванків Петро Степанович. В училищі працює 50 осіб. В ПТУ №33 є спеціально обладнане приміщення каси, бухгалтерія, кабінет кадрів. В бухгалтерії установи працює троє осіб:
- головний бухгалтер - Ковалів Надія Петрівна;
- бухгалтер – Колибаб’юк Надія Михайлівна;
- бухгалтер-калькулятор – Григора Леся Іванівна.
Касу веде касир Цибій Галина Володимирівна.
Облік ведеться шляхом застосування меморіально-ордерної форми обліку, при якій ведеться 15 ордерів ( типові форми яких затверджені наказом Державного казначейства України від 27.07.2000р. за №68 та зареєстровані Міністерстві юстиції України 31.08.2000р. за №570\4791 із внесеними змінами і доповненнями наказом ДКУ від 28.01.02р. №12 та зареєстровані Міністерстві юстиції України 18.02.02р. за №140\6428), на основі плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.99р. за №114 та зареєстрованого Міністерстві юстиції України 20.12.99р. за №890\4183 із змінами і доповненнями.
1.2.Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ
Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів. Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.
Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом.
Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.
Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.
Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”.
Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік. Відповідно до цього Закону з Державного бюджету фінансуються установи та організації у сфері освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення.
Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:
1. Безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;• Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;
2. Фінансування в межах асигнувань передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом. Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Згідно з п. 43 Порядку № 17 здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;
3. Цільове призначення. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.
Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;
4. Контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему
1.3. Система розпорядників бюджетних коштів
Фінансування установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, здійснюється безпосередньо через розпорядників бюджетних коштів.
Залежно від ступеня підпорядкованості та від обсягу наданих прав, повноважень, відповідальності та обов’язків вони розподіляються на:
1. головних розпорядників бюджетних коштів;
2. розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (нижчі розпорядники).
До головних розпорядників бюджетних коштів належать: міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють фінансування згідно з державним бюджетом, керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, а також органів місцевого самоврядування, які здійснюють фінансування згідно з місцевими бюджетами.
Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього. До них відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ.
Виходячи з цього нижчі розпорядники коштів залежно від обсягу наданих їм прав поділяються на:
• розпорядників бюджетних коштів другого ступеня;
• розпорядників бюджетних коштів третього ступеня
Розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня є керівники установ, які одержують кошти від головних розпорядників на здійснення витрат цієї установи і для розподілу між підвідомчими установами та організаціями. Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є керівники установ, які одержують бюджетні кошти тільки на витрати цієї установи.
Головні розпорядники у порівнянні з нижчими розпорядниками наділені найбільшими правами, обов’язками і відповідно несуть більшу відповідальність:
• розглядають і затверджують кошториси і плани асигнувань підвідомчої їм установи;
• складають зведені кошториси в цілому по міністерству, відомству, управлінню, відділу;
• здійснюють в установленому порядку перерозподіл отриманих асигнувань між розпорядниками коштів нижчого рівня;
• здійснюють постійну перевірку законності та ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами;
• несуть відповідальність за виконання кошторису не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ;
• здійснюють контроль за ефективністю використання бюджетних коштів і станом обліку і звітності в цих установах.
Нижчі розпорядники другого ступеню, які мають підвідомчу мережу, одержують бюджетні кошти від головних розпорядників як на здійснення витрат по своїй установі, так і для переказу підвідомчим установам. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних асигнувань перед головним розпорядником. Що стосується розпорядників третього ступеня, які не мають у своєму підпорядкуванні підвідомчих установ, вони одержують бюджетні кошти від вищого розпорядника тільки на утримання своєї установи. Вони не користуються правом подальшого перерозподілу бюджетних коштів.
1.4. Порядок фінансування за відомчою структурою і через органи Державного казначейства з елементами порівняння
На сьогоднішній день у зв’язку з тим, що не всі бюджетні установи перейшли на казначейське обслуговування, фінансування здійснюється як за відомчою структурою, так і через органи Державного казначейства.
За відомчою структурою фінансуються установи, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, та інші розпорядники коштів, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням Міністерства фінансів України.
При фінансуванні за відомчою структурою Головне управління Державного казначейства перераховує бюджетні кошти на поточні бюджетні рахунки головних розпорядників коштів на підставі поданих ними розподілів бюджетних коштів (2 примірники). Один примірник розподілу залишається у головного розпорядника коштів і реєструється в журналі реєстрації розподілу коштів, а другий передається Головному управлінню Державного казначейства.
Управління оперативно-касового планування видатків на підставі наданого розподілу складає в 2-х примірниках розпорядження на перерахування коштів з єдиного казначейського рахунка, яке реєструється в журналі реєстрації розпоряджень, підписується начальником цього управління і затверджується заступником міністра фінансів – начальником Головного управління Державного казначейства. Перший примірник розпорядження передається в управління бухгалтерського обліку і звітності, де здійснюється звірка суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого передається оперативно-контрольному управлінню для перерахування коштів за призначенням. Другий примірник розпорядження залишається в управлінні оперативно-касового планування видатків.
Перерахування бюджетних коштів з єдиного казначейського рахунка здійснюється платіжним дорученням, яке подається до уповноваженого банку у вигляді електронних розрахункових документів каналами зв’язку в системі “клієнт-банк”. Отримавши від уповноваженого банку виписки з єдиного казначейського рахунка, управління бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Державного казначейства перевіряє повноту проведених платежів, а управління оперативно-касового планування видатків відображає суму проведеного фінансування головного розпорядника коштів у картці обліку асигнувань. Подальший рух фінансування здійснюється за схемою: головний розпорядник коштів розпорядник коштів другого ступеня розпорядник коштів третього ступеня.
Головним розпорядникам коштів в уповноважених установах банків відкриваються такі поточні рахунки:
• на видатки установи
• для переказу підвідомчим установам.
Бюджетні установи, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, фінансуються за другою формою – через органи Державного казначейства, яким в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, відкриваються єдині казначейські рахунки відповідно до наказу Головного управління Державного казначейства України. У перспективі органи Державного казначейства виконуватимуть функції бюджетного банку.
Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі державного бюджету і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджетних установ як у безготівковому порядку, так і готівкою.
При фінансуванні розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і в свою чергу їм в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.
Реєстраційні рахунки за багатьма ознаками відрізняються від поточних рахунків:
Таблиця № 1.4.1.
“Порівняльна характеристика поточних і реєстраційних рахунків”.
Ознака Поточний рахунок Реєстраційний рахунок
Сфера застосування В установах, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів В установах, що утримуються за рахунок державного бюджету
Регламентація порядку відкриття Інструкція НБУ Інструкція ГУДКУ
Місце відкриття Установа уповноваженого банку Орган Державного казначейства
Термін дії Постійно Бюджетний рік
Функціональне призначення Розрахунково-касове обслуговування Розрахунково-касове обслуговування, контроль за касовими видатками установи
Реєстраційний рахунок – це рахунок, що відкритий в органах Державного казначейства розпорядникам коштів для обліку їх видатків.
Для відкриття реєстраційних рахунків у відповідних органах Державного казначейства на кожного розпорядника коштів заводяться особові справи. Розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи:
• заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником установи і головним бухгалтером.
• довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;
• копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою чи нотаріусом
• доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань, що передбачений у бюджеті України, з розподілом по розділах, главах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;
• затверджений кошторис доходів і видатків із поквартальним розподілом;
• картку із зразками підписів осіб, які мають юридичне право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку установи, і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, а також зі зразком відтиску печатки;
• звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку.
При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків – код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки – код відомчої класифікації видатків, а наступні п’ять знаків – код отримувача бюджетних коштів.
Через дробову риску проставляється код коштів:
• 0 – кошти загального фонду державного бюджету;
• 1 – спеціальні кошти;
• 2 – кошти за виконання окремих доручень;
• 3 – депозитні суми;
• 4 – інші власні надходження;
• 5 – субвенції, отримані з бюджетів інших рівнів;
• 6 – інші кошти спеціального фонду, що надходять згідно з розподілом вищих розпорядників коштів;
• 7 – інші кошти спеціального фонду, зараховані безпосередньо на рахунки установи.
У випадку зміни адреси установи та органу Державного казначейства розпорядник коштів надає витяг з його особової картки.
Відкриттю реєстраційних рахунків передує укладання договорів, що регулюють відносини між органами державного казначейства та розпорядником коштів.
Реєстраційні рахунки відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Відкриття реєстраційних рахунків стає здійсненим фактом після письмового повідомлення про це розпорядника коштів.
При зміні юридичної адреси розпорядник коштів повинен протягом одного тижня повідомити про зазначені зміни відповідні органи Державного казначейства. В разі, якщо змінюється й адміністративно-територіальна підпорядкованість розпорядника коштів, реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства за старим місцем знаходження закривається. При цьому розпоряднику коштів надається витяг із особової картки, в якому фіксується інформація щодо підсумкового результату проведених бюджетною установою видатків. Витяг подається в органи Державного казначейства за новою адресою, після чого між розпорядником коштів та органом Державного казначейства укладається договір на розрахункове обслуговування.
Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.
Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їх зобов’язань та (або) фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників. Підставою для оплати видатків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти виконаних робіт тощо).
Органи Державного казначейства приймають від розпорядників бюджетних коштів платіжні доручення і підтверджують документи:
• за загальним фондом – відповідно до кошторисних призначень, помісячних планів асигнувань, зареєстрованих зобов’язань та в межах залишку коштів на рахунку за певним кодом економічної класифікації видатків;
• за спеціальним фондом – в межах загального залишку коштів на спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків, залишків кошторисних призначень та зареєстрованих зобов’язань.
Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства України у двох примірниках, на першому з яких ставляться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб установи. Дата платіжного доручення повинна відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу.
З метою забезпечення попереднього контролю за витрачанням коштів державного бюджету документи, які підтверджують необхідність проведення оплати рахунка, перевіряються відносно доцільності та ефективності витрат. Суми, які підлягають перерахуванню, звіряються з кошторисом доходів і видатків установи, з залишками невикористаних асигнувань за кодами економічної класифікації.
Оформлення розрахункових документів на оплату здійснюється відповідним управлінням (відділом) Державного казначейства в день їх надходження. Відмітка про дозвіл на проведення оплати ставиться на першому екземплярі прийнятих платіжних доручень у вигляді відтиску штампа казначея. У випадках, коли доцільність проведення оплати рахунка викликає сумнів, строк надання дозволу на оплату може бути продовжений. Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до здійснення оплати залишаються в органі Державного казначейства. Підготовлені платіжні доручення надаються в уповноважений банк у вигляді електронних розрахункових документів в системі “клієнт-банк”.
1.5.Кошторис як індивідуальний фінансово-плановий акт
Базовими принципами для кошторисно-бюджетного фінансування є ті самі принципи, що визначають суть бюджетного фінансування.
Кошторисно-бюджетне фінансування - це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі відповідних фінансових планів - кошторисів бюджетних установ.
Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто вся бюджетна сфера. Отже, забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних обсягів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Правові засади складання, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ визначені Кабінетом Міністрів України. Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.
На відміну від практики попередніх років, з 2000 р. в Україні є два види кошторисів: індивідуальні та зведені, що складаються відповідно до бюджетної класифікації. Вони різняться рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ. Зокрема, бюджетна установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).
План асигнувань із загального фонду бюджету являє собою помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом. Як і форму кошторису, форму плану асигнувань затверджує Міністерство фінансів України.
У свою чергу зведені кошториси і зведені плани асигнувань містять узагальнену інформацію щодо всіх розпорядників бюджетних коштів, які фінансуються через головного розпорядника і використовуються як для здійснення контролю за своєчасним витрачання бюджетних ресурсів, так і на етапі формування планованих показників доходів та витрат при складанні проектів актів про бюджет.
Зведені кошториси та плани асигнувань - це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються.
Враховуючи наявність двох фондів у бюджетах - загального та спеціального, а також необхідність посилення контролю за витрачанням бюджетних ресурсів та їх економією, було визнано за доцільне скасувати позабюджетні фонди бюджетних установ і запровадити, відповідно, дві складові частини, кошторису:
- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;
- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.
Установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, встановлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної вищестоящої установи. Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.
1.6. Поняття бюджетної класифікації та її структура
1.6.1. Склад і класифікація видатків
.
Бюджетні установи не можуть одержувати доходи і використовувати отримані кошти без затвердженого кошторису - основного планового документа бюджетних організацій, що дає право на отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг та цільове призначення коштів, визначених на бюджетний період. Бюджетним періодом для всіх бюджетів, які складають бюджетну систему України, визначено один календарний рік, що починається 1 січня кожного року та закінчується 31 грудня цього ж року.
Кошторис бюджетними установами складається відповідно до вимог Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 р. № 228. Видатки бюджетних установ, які вони здійснюють в процесі надання нематеріальних послуг, за економічним змістом відрізняються від витрат госпрозрахункових підприємств та організацій.
Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню (тобто не створюють і не компенсують фінансові вимоги). Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису, його аналізу з метою виявлення резервів зниження видатків.
Видатки можуть бути відплатними, тобто такими, що обмінюються на товар чи послугу, або невідплатними – здійснюються в односторонньому порядку.
Видатки – це суми коштів, витрачених бюджетними установами в процесі господарської діяльності в межах сум, встановлених кошторисом.
Видатки на утримання бюджетних установ є одним із основних напрямів видатків бюджету. Але не завжди видатки на утримання установи відповідають видаткам бюджету. Наприклад, в квітні 2003 року ПТУ-33 перерахувало СП ”Зодіак” 430 гривень як оплату за одержані матеріали. Ця операція характеризує суму видатків бюджету, але, водночас, для даної установи вона характеризує всього лиш зміну складу активів – були гроші на рахунку в банку, а в результаті проведеної операції одержали матеріали на склад.
Як уже зазначалося вище кошторис для бюджетних установ складається з двох частин – доходи і видатки загального фонду та доходи і видатки спеціального фонду. При цьому всі видатки бюджетної установи поділені на видатки загального і спеціального фондів.
Видатки, які здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань, називаються видатками із загального фонду.
Видатки мають досить складну структуру, а тому представлені у вигляді бюджетної класифікації [Затверджена наказом Міністерства фінансів України за №604 від 27.12.2001 року “Про бюджетну класифікацію та її запровадження”].
Бюджетна класифікація – це перерахунок і науково обгрунтоване групування доходів і витрат бюджету, приведених у визначену систему. Вона забезпечує єдність аналітичного обліку в усіх ланках, спрощує як облік, так і складання звітності – в цьому заключається її значення для бухгалтерського обліку.
Бюджетна класифікація видатків багаторівнева і представляє собою розмежування видатків за економічними ознаками. Тобто класифікаційною ознакою виступають єдині економічні категорії.
Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування на фонд оплати праці тощо). Саме такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету. Крім того, нова класифікація видатків дає можливість оперувати поняттям “видатки” не тільки на мікроекономічному рівні щодо бюджетних установ як господарських одиниць, але й на рівні загальних державних видатків, тобто на макроекономічному рівні.
Бюджетна класифікація складається з таких розділів:
• класифікація доходів бюджету;
• класифікація видатків бюджету;
• класифікація фінансування бюджету;
• класифікація боргу.
В свою чергу, видатки бюджету класифікуються за:
• функціональною ознакою;
• відомчою ознакою;
• економічною ознакою.
Функціональна класифікація характеризує склад видатків бюджету за галузями народного господарства (державне управління, судова влада, національна оборона, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення, охорона здоров’я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт та ін.).
Відомча класифікація представлена у вигляді переліку головних розпорядників бюджетних коштів (міністерства, управління, відомства, комітети, служби та ін.).
Економічна класифікація відповідає класифікації доходів і складається з:
• поточних видатків, які пов’язані з оплатою товарів і послуг, субсидій і поточних трансфертів;
• капітальних видатків, пов’язаних з придбанням основного капіталу (придбанням предметів і обладнання терміном служби більше року, капітальне будівництво і капітальний ремонт), створенням державних запасів і резервів, придбанням землі і нематеріальних активів, капітальних трансфертів.
Залежно від джерел покриття видатки поділяються на:
• видатки загального фонду;
• видатки спеціального фонду.
Залежно від етапу руху бюджетних коштів видатки поділяються на:
• касові;
• фактичні
Касовими видатками вважаються всі суми, видані установою банку чи органами Держказначейства з поточних бюджетних, реєстраційних рахунків шляхом як безготівкової оплати рахунків, так і готівкою.
Фактичні видатки — це дійсні видатки установи, оформлені відповідними документами, включаючи видатки за неоплаченими рахунками кредиторів, щодо нарахованої зарплати та стипендій. Вони відображають фактичне виконання норм затверджених кошторисом, є показником кінцевого виконання кошторису установи, тому при виконанні планового обсягу робіт вони повинні відповідати сумам асигнувань за кошторисом.
Таблиця № 1. 5. 2.
“Приклади касових та фактичних видатків в квітневому обліку ПТУ-33 цього року”.
№ КЕКВ Фактичні видатки Касові видатки
1. 2. 3. 4.
1 1110 Нараховано зарплату Отримано в касу гроші для виплати зарплати
2 1120 Нараховано внески до Державних цільових фондів Отримано в касу (або перераховано) кошти для виплати за лікарняними листами, перераховано з рахунка внески у фонди
3 1131 Списано канцелярське, господарське приладдя Перераховано за рахунками постачальникам за канцтовари господарські товари
4 1133 Списано продукти харчування Перераховано постачальникам за продукти харчування
5 1135 Списано бензин, запчастини, нараховано податок з власників транспортних засобів Перераховано за рахунками постачальникам, сплачено податок
6 1137 Списано видатки на поточний ремонт приміщення згідно акта виконаних робіт Перераховано за рахунками виконавцям
7 1140 Списано видатки на відрядження згідно авансового звіту Отримано готівку для видачі під звіт
8 1161 Списано суму видатків за фактичну кількість спожитої теплоенергії на підставі підтверджуючих документів Перераховано згідно з платіжним документом теплопостачальної організації
9 1342 Нараховано стипендію Отримано в касу гроші для виплати стипендії
10 2110 Списано видатки при оприбуткуванні матеріальних цінностей згідно накладної Перераховано постачальникам за меблі, комп’ютерну техніку
1.6.2. Економічна класифікація видатків та її роль в бюджетному обліку.
Для бухгалтера важливе значення має економічна класифікація видатків, за кодами якої організовується аналітичний облік фактичних видатків бюджетної установи.
Економічна класифікація видатків бюджету забезпе¬чує чітке розмежування видатків за економічними оз¬наками з детальним розподілом коштів за їх предмет¬ними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іме¬нуються як трансферти населенню, та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отриму¬вачів з точки зору виконання бюджету.
Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони бувають відплатними, тобто здійсненими в обмін на товар чи послугу, або не¬відплатними (односторонніми). Категорія видатків не включає платежі в рахунок погашення державного бор¬гу, які класифікуються як фінансування. Видатки бюд¬жету за економічною класифікацією групуються в єдині блоки і поділяються на поточні і капітальні.
Видатки на проведення тендерів по закупівлі то¬варів, робіт та послуг (а саме: видатки на розробку і розсилання тендерної документації, запрошення до участі у процедурах закупівель та підготовці засідань тендерного комітету по закупівлі товарів та послуг тощо) здійснюються за відповідними кодами еконо¬мічної класифікації видатків залежно від економічної суті платежу.
Оплата податку на додану вартість, який включений до ціни товару, робіт, послуг, здійснюється за тим ко¬дом економічної класифікації видатків, за яким здійснюється основний платіж. Крім того, за відповід¬ними кодами економічної класифікації видатків
