Зміст
РІВНІ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ КАНАДИ
МОДЕРНІЗАЦІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ
• Прибутковий податок
• Податок на приріст ринкової вартості активів
• Податок на прибуток
• Основні податкові пільги
• Податок із продажів
• Податок на товари і послуги
ВПЛИВ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ В КРАЇНІ
• Роль провінцій в економіці
• Координація податків
• Список використаної літератури
Рівні податкової системи Канади
Податкова система Канади в сучасних умовах представлена на трьох основних рівнях:
• федеральному (48% державних доходів);
• провінційному (42% державних доходів);
• місцевому (10% державних доходів).
Головну частину доходів федерального бюджету складає прибутковий податок з населення, причому частка його постійно збільшується. За 1985—1994 роки частка прибуткового податку збільшилася на 45% (з 56580 млн. до 101943 млн. канадських доларів). Значні і надходження від податку на корпорації, податку на товари і послуги, акцизів, мита і податків у фонди соціального страхування.
Податкові джерела доходів провінцій складаються з:
прибуткового податку з населення;
податку з продажів;
податку на прибутку корпорацій;
акцизів;
податків у фонди соціального страхування;
податків на дарування;
рентних платежів;
різних реєстраційних і ліцензійних зборів.
Основну частку надходжень дають прибутковий податок з населення і непрямі податки.
Податкові надходження місцевих бюджетів складаються з податку на нерухомість і податку на підприємництво.
У країні склалася чітка система податкового регулювання:
Податкова політика розробляється відділом бюджетної політики й економічного аналізу Міністерства фінансів.
Усі проекти виносяться на обговорення — насамперед у Палату Громад.
Збором податків займається Міністерство національного доходу.
Усі виникаючі суперечки з питань оподатковування дозволяє Податковий суд.
Окремим провінціям зроблені виключення. Наприклад, Квебек самостійно збирає прибутковий податок і податок на прибуток, Онтаріо, Альберта — податок на прибуток.
Основними актами в сфері податкового законодавства служать: Закон про податок на доход (регулюючий стягування прибуткового податку й податку на прибуток корпорацій) і Закон про страхування по безробіттю (системи соціального забезпечення).
Модернізація податкової системи
Першим етапом модернізації податкової системи Канади стала податкова реформа, почата в 1987 р. Вона торкнулася двох основних дохідних статей бюджету: прибуткового податку і податку на прибуток. Надалі був проведений радикальний перегляд системи непрямих податків.
Прибутковий податок
Відповідно до реформи 1987 р. у Канаді на федеральному рівні стали діяти три ставки прибуткового податку замість раніше існували десяти, і в кожнім регіоні — свої місцеві ставки прибуткового податку, (див. Таблиця 1 і Таблиця 2).
Таблиця 1. Ставки федерального прибуткового податку
Доход, тис. Дол. Максимальна федеральна ставка, %
0 –29590 17
29590 –59180 26
більш 59180 29
Таблиця 2. Ставки прибуткового податку з фізичних осіб, що діють у регіонах
Провінція, територія Основна ставка, % Основна федерально-провінційна ставка, %
Ньюфаундленд Нова Шотландія о. Принца Едуарда 21,0* 19,0** 19,0 52,3 50,3 50,3
Нью-Брансуик 20,1 51,4
Квебек 21,6 52,9
Онтаріо 21,6 52,9
Манитоба 19,1 50,4
Саскачеван 20,6 51,9
Альберта 14,8 46,1
Голений. Колумбія 22,9 54,2
Юкон 15,3 46,6
Північно-західні території 13,0 44,4
* Ставка складає 69% від основної федеральної. У Ньюфаундленду існує п'яти процентний додатковий податок на сверхдоходы.
** Основна ставка дорівнює 59,5% основний федеральний. З 1 липня 1997 р. ставка провінції знизиться до 19,5% основний федеральний. В даний час із доходу, що перевищує 10000 канадських доларів, береться додатковий податок у розмірі 10%.
В інших регіонах існують свої особливості застосування різних ставок для різних сум доходу. •
Були переглянуті податкові пільги, і частина з них скасована. Багато пільг переведені з податкових знижок у розряд податкового кредиту.
Таким чином, нова податкова система побудована на однаковому обкладанні доходів, незалежно від їхньої величини і форми вкладення капіталу, а також на обкладанні реальних величин доходів (індексація ставок і податкових кредитів відповідно до росту споживчих цін).
Податок на приріст ринкової вартості активів
Велике значення в системі прибуткового податку з населення має податок на приріст ринкової вартості активів. Якщо раніше тільки половина цього доходу підпадала під оподатковування, причому реальна ставка сукупного федерально - провінційного податку дорівнювала 26%, то в даний час оподатковувана частка розширилася до 75%, а реальна ставка податку на приріст ринкової вартості зросла до 30%.
Податок на прибуток
Значиму роль грає податок на прибуток і зв'язані з ним різноманітні податкові пільги, що спонукують компанії до раціонального використання основних і оборотних коштів, упровадженню НИОКР, розвитку діяльності у визначених районах і іншим суспільно корисним заходам.
Ставка податку на прибуток складається з федеральної і провінційної. Загальна федеральна ставка — 28% (для компаній обробної промисловості — 23%). Провінційні ставки податку на прибуток представлені в Таблиця 3.
Таблиця 3. Ставки податку на прибуток, що діють у регіонах
Провінція, територія Основна ставка, % Основна федерально-провінційна ставка, %
Ньюфаундленд 14,0* 43,12
Нова Шотландія 16,0" 45,12
о. Принца Едуарда 15,0 44,12
Нью Брансуик 17,0 46,12
Квебек (від виду деят-сти) 8,9-16,25 38,02-45,37
Онтаріо 15,5 44,62
Манитоба 17,0 46,12
Саскачсван 17,0 46,12
Альберта 15,5 44,62
Голений. Колумбія 16,5 45,62
Юкон 15,0 44,12
Північно-західні терр-ии 14,0 43,12
* Ньюфаундленд знижує ставку для компаній, що створюють більш 10 робітників місць з повною зайнятістю й інвестиціями не менш $500 000.
** З 1 липня 1993 р. знизилася ставка для корпорацій, що створюють робочі місця у фармацевтичній, комп'ютерній, телекомунікаційній і аерокосмічній галузях.
Основні податкові пільги
Основні податкові пільги для корпорацій включають:
інвестиційний податковий кредит;
податковий кредит на витрати НИОКР;
прискорені норми амортизації;
пільгові умови оподатковування вартості активів;
знижки на виснаження надр і ін.
Постійно збільшується дефіцит федерального бюджету привів до більш раціонального використання податкових пільг, що насамперед виразилося в звуженні сфер їхнього застосування й у зменшенні розмірів. У 1987 р. були скасовані інвестиційний податковий кредит і знижка на коректування товарно-матеріальних запасів.
Знижено норми амортизації для пасивної частини основного капіталу в гірничодобувній промисловості для бурового устаткування, робочих частин машин, рекламного устаткування.
Збережено пільги на стимулювання регіонального розвитку НИОКР. Інвестиційний кредит для атлантичних провінцій складає 15%, а для спеціально виділеної групи районів — 10%. Податковий кредит на капіталовкладення в НИОКР складає 30% для всіх компаній і 45% — для обробного сектора в окремих районах.
Для стимулювання розвитку сільського господарства і рибальства також передбачені міри податкового характеру. Існують три спеціальні пільги для компаній даних галузей.
Ціль однієї з них — залучити дітей фермерів до роботи в сільському господарстві. Після смерті батьків ферма, частка в сімейній фермерській чи корпорації сімейному фермерському партнерстві переходить до дітей без необхідності довічної сплати податку на приріст ринкової вартості активів. Його оплата відкладається до того моменту, коли діти будуть розташовувати якою-небудь іншою власністю крім даної сімейної.
Інша пільга складається в праві усереднювати доход за п'ятилітній період з метою захисту фермерів і рибалок від різких коливань доходів, властивих даним галузям.
Третя пільга зв'язана з методом числення доходу для фермерів і рибалок; дає можливість фермерам регулювати розподіл доходів по роках, чи зменшувати збільшувати суму, що залишилася в їхньому розпорядженні після сплати податку.
Велика увага в Канаді приділяється стимулюванню діяльності малого бізнесу.
До малого відносяться компанії з річними продажами від 2 до 20 млн. дол., з річним прибутком чи менше рівної 200 тис. дол., у яких зайняте чи менше 100 осіб найманої праці. Частка дрібних фірм складає 97% від числа всіх компаній. Основні сфери їхньої діяльності — послуги, роздрібна торгівля, будівництво, наукомісткі галузі. Після податкової реформи до всіх компаній малого бізнесу застосовується єдина ставка — 12%. Уряд Канади покладає великі надії на малий бізнес як на можливість підвищити рівень зайнятості в країні.
У податковій системі переважає пряме оподатковування, у якому основну частку займає прибутковий податок з населення. Найбільше регулююче вплив на економіку робить податок на прибуток компаній.
Останні тенденції в розвитку податкової системи зв'язані з розширенням бази оподатковування і зниженням розмірів ставок податків і спрямовані на скорочення дефіциту федерального бюджету при збереженні можливостей впливати на економічні процеси.
Податок із продажів
Податок із продажів по своїй природі — це більш зручний механізм збору доходів, чим прибутковий податок. Діючий податок із продажів має дві характерні риси:
• поширюється тільки на споживання, звільняючи від податків сам виробничий процес і тим самим не загрожуючи внутрішньому виробництву;
• спирається на більш широку базу.
До 1991 р. федеральний уряд покладався на єдину ставку федерального податку з продажів — 13,5%. Під цей податок попадали і виробничі ресурси. Ця ставка поширювалася на виробників і її ефективне значення істотно змінювалося від продукту до продукту, залежачи від системи їхнього розподілу. Податок обкладав внутрішнє виробництво більше, ніж імпортні товари, приблизно на одну третину. Половина доходів від цього податку цілком йшла від оподатковування споживаних у виробництві ресурсів, збільшуючи вартість інвестицій у середньому на 4%. У невеликій відкритій економіці, що характерна для Канади, ці фактори стали основними перешкодами до росту.
Зштовхнувши з недоліками федерального податку з продажів, федеральний уряд у 1987 р. вирішило основні зусилля направити на реформу місцевого податку з продажів. Цей крок уряду породив пропозицію розвивати і стягувати національний податок із продажів по європейській моделі податку на додаткову вартість.
Податок на товари і послуги
У 1991 р. був прийнятий податок на товари і послуги. На відміну від європейського податку на додаткову вартість податок на товари і послуги в Канаді має перевагу, що виражається у встановленій єдиній ставці — 7%. У той же час основні продукти харчування, ліки, медичні препарати й устаткування оподатковуванню не піддаються, звільняються від податків послуги охорони здоров'я й утворення.
Податок на товари і послуги приносить країні значний доход. У 1994 р. він склав 21087 млн. дол., чи 7,7% від загального надходження всіх податків. Більш широка економічна база і низька ставка дозволяють зменшити вплив, що спотворює, на ринок і досягти найбільш ефективного розподілу ресурсів.
Саме по собі введення цього податку означало істотне поліпшення податкової системи Канади, однак воно привело і до додаткових складностей. Справа в тім, що податок стягується одночасно з провінційними податками з роздрібних продажів. Два податки існують у сфері роздрібної торгівлі паралельно, приносячи масу незручностей продавцям, змушеним калькулювати два податки з різними базами і пристосовувати до них систему бухгалтерського обліку. З іншого боку, це є стимулом до уніфікації системи провінційних податків і її гармонізації з федеральним податком.
За винятком провінції Альберта і двох територій, усі провінції стягують місцеві податки з продажів.
З 1 квітня 1997 р. Нью Брансуик, Нова Шотландія Ньюфаундленд поєднують свої місцеві податки з продажів з федеральним податком на товари і послуги ("GST"). Комбінована ставка дорівнює 15% (7% —федеральна ставка і 8% — провінційна). Об'єднаний податок включається в роздрібні ціни, але вся сума сплаченого податку відображається в чеку.
З 1 вересня 1996 р. у регіонах Канади діють наступні ставки податків з роздрібних продажів:
Ньюфаундленд — 12%;
Нова Шотландія — 11%;
о. Принца Едуарда — 10%;
Нью Брансуик — 11%;
Квебек — 6,5% (у Квебеке стягується об'єднаний податок: провінційний і федеральний);
Онтаріо — 8%;
Манитоба — 7%;
Саскачеван — 9%;
Британська Колумбія — 7%, називається "податок на соціальні послуги", їм обкладається споживання товарів і визначених видів послуг.
До визначених видів товарів і послуг можуть застосовуватися інші ставки даного податку. Наприклад, у провінції Онтаріо — стандартна ставка податку — 8%, але для алкогольних напоїв, продаваних у спеціалізованих магазинах, ставка збільшена до 12%.
Вплив податкової системи на економічні процеси в країні
Податкова система Канади впливає на економічні процеси країни. У середині 1990-х років податкове регулювання було спрямовано на стимулювання сукупного попиту, але першорядна увага все-таки приділялася державним витратам. У результаті федеральний уряд і уряди провінцій вимагали належні частини найважливіших податків. Частка прибуткових податків у 1994 р. складала близько 45% усіх податкових надходжень (37% приходиться на прибутковий податок з фізичних осіб, 8% — на податок з корпорацій); податки на споживання — приблизно 30%. Частка податків, зібраних у провінціях, відносно значна (і в зборах прибуткових податків, і в податках на споживання). Бюджет провінції поповнюється більш, ніж на 100 млрд. дол. щорічно (з них 40% приходиться на частку прибуткових податків і майже половина на податки на споживання).
Роль провінцій в економіці
Канада — децентралізована держава, де, незважаючи на сильний вплив федеральних органів влади, провінції мають велике значення в ключових областях національної економіки і соціального розвитку. Так, провінції мають сферу повноважень у таких областях, як утворення, охорона здоров'я, коло соціальних програм по страхуванню.
Маючи настільки широкий спектр відповідальності, провінції відіграють фундаментальну роль у національній економіці. На їхню частку приходиться більше половини всіх урядових витрат Канади.
Роль провінцій в економіці країни різко підсилилася в останні роки: з 15% валового внутрішнього продукту (ВВП) на початку 1960 р. — до 26% у 1994 р. На долю федерального уряду приходиться усього 22%.
Розширення ролі провінцій у національній економіці вимагає координації політики між федеральним урядом і урядом провінцій. Незважаючи на широкі повноваження в зборі податків, провінціям необхідна підтримка з боку федерального уряду. У середньому близько 28% усіх доходів складають трансферти — кошту, передані центральним урядом провінціям з метою компенсації невідповідності між їх потребами в коштах і наявними в їхньому розпорядженні ресурсами. Наприклад, у провінціях Онтаріо, Альберта і Британська Колумбія ця частка досягає 20%, а в провінціях менш багатих — більш 40%.
Координація податків
Велику роль в економічному регулюванні грає координація податків, що покликана сприяти:
зміні ролі провінцій у федерації;
забезпеченню політичних компромісів між рівнями уряду;
збільшенню інтересу всіх урядів до системи податку на доход як до інструмента політики збільшення надходжень;
поліпшенню системи розподілу доходу між индивидами з метою просування економічного і соціального розвитку.
Механізм координації податків на доход зберігає для провінцій два найважливіших обмеження.
Перше — відсутність структури ставок. Податкові надбавки і знижки по суті своєї обмежені у впливі на розподіл доходу, тому що вони торкаються лише два полюси дохідної шкали, залишаючи недоторканими численні проміжні ставки. Також провінції стягують і основний федеральний податок, що означає прийняття федеральної податкової структури і наслідків розподілу доходу. Якби провінції могли встановлювати окремі податкові ставки і дохідні рівні, у них було б набагато більше коштів досягнення бажаного ступеня прогресивності. Однак це знижувало б погодженість і ускладнювало податкову систему в цілому.
Друге — хоча споконвічно провінції мають можливість збільшувати податкові надходження, вимога накладення провінційного податку на федеральний обмежує маневреність провінцій до порівняно вузької бази, знижуючи тим самим цінність кожного податкового пункту і вимагаючи дуже високих податкових ставок.
Як ми бачимо, обмеження досить істотні. Проте, у такій великій країні, як Канада, децентралізація допомагає адаптувати соціальну політику до місцевих нестатків, у той же час забезпечуючи урядам провінцій доходи, достатні для підтримки єдиних стандартів суспільних послуг при рівних рівнях оподатковування.
Список використаної літератури
1. Податкові системи закордонних країн. За редакцією д-ра економічних наук професора Князєва В.Г., д-ра економічних наук професора Чорниця Д.Г. Москва «Закон і право», видавниче об'єднання «ЮНИТИ», 1997 рік.
2. Мещерякова О.У, Податкові системи розвитих країн світу (довідник). М. :Фонд “Правова культура”,1995. - 240 с.
3. Пушкарева В.М. Історія фінансової думки і політики податків: Навч. посібник. - М.: ИНФРА-М, 1996. 192 с.
