„Дипломатія - є мистецтво приборкувати силу”
Генрі Кіссінджер
План
1) Біографічна характеристика
2) Зовнішня політика
i) Розрядка та відкритість з Китаєм
ii) В'Єтнам і Камбоджа
iii) індо-пакистанської війни
iv) Африка
v) Східний Тимор і підтримка Сухар то
vi) Бізнес
vii) Кіссінджер і Україна
3) Список використаної літератури
Генрі Кіссінджер - американський державний діяч, дипломат й експерт в області міжнародних відносин. Лауреат нобелівської премії миру 1973 за завершення Паризьких переговорів про закінчення війни у В'Єтнамі в 1972-1973 (разом з Ле Дук Тхо - представником Північного В'Єтнаму). Народився 27 травня 1923 у Німеччині в м. Фюрт у єврейській родині. В 1938 був змушений разом з родиною емігрувати в США. В 1943 одержав американське громадянство й був покликаний в армію. Після закінчення Другої світової війни працював у контррозвідці в американській окупаційній зоні Німеччини. В 1947 надійшов у Гарвардський університет і захистив там дисертацію. Став професором політології й займався викладацькою й науково-дослідною роботою. В 1955 увійшов у дослідницьку групу Ради по зовнішнім зносинам США. В 1957 із книгу Ядерна зброя й зовнішня політика. У ній він пропонував відмовитися від військово-політичної доктрини "масованої відплати" і перейти до більше гнучкої стратегії обмеженого застосування ядерної зброї - тому, що одержало назву стратегії "гнучкого реагування" і стало офіційною доктриною НАТО в 1960-х.
Ця публікація принесла йому популярність у наукових і політичних колах. Він одержав за неї премію Вудро Вильсона. Його стали залучати до роботи в уряді як експерт із питань безпеки при президентах Д.Ейзенхауері, Дж.Кеннеді, Л.Джонсоні. Так він працював консультантом Об'єднаного комітету начальника штабів (1956-1960), Ради національної безпеки США (1961-1962), Агентства по контролі над озброєннями й роззброюванню США (1965-1969).
В 1969-1974 став помічником президента Р.Никсона по національній безпеці. Цей пост відіграє ключову роль в адміністрації при підготовці різних варіантів зовнішньополітичних рішень, пропонованих на вибір президентові. Можливість підбирати варіанти рішень дозволяє частково впливати на їхній вибір, оскільки саме помічник президента здійснює попередній відбір, визначаючи сам які варіанти варто пропонувати, а які - немає. Це був самий плідний період діяльності Кіссінджера в зовнішній політиці США. Його дипломатія сполучала в собі небачену раніше інтенсивність міжнародних зустрічей - як публічних, між главами держав і зовнішньополітичних відомств, так і секретних, у вигляді закулісні переговорів. По деяким підрахунках, тільки за період 1969-1972 він зробив 29 поїздок в 26 країн миру. Таке врегулювання проблем шляхом інтенсивних двосторонніх переговорів одержало назву "човникова дипломатія". Його прагматичний підхід до міжнародних відносин у дусі Realpolіtіk ("реальної політики"), урятованої від зайвої ідеологізованості дозволили йому досягти розрядки у відносинах США й Заходу в цілому з Радянським Союзом. В 1971 була підписана Чотирибічна угода по Західному Берліну, а в 1972 -угоду про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-1). Йому вдалося завершити важкі переговори про припинення війни у В'Єтнамі в 1973. Він уважається ініціатором зближення Вашингтона з комуністичним Китаєм, що США намагалися використати як противага СРСР. Він з важливу роль у близькосхідних переговорах по врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту, що завершилися підписанням двох угод про роз'єднання ізраїльських й єгипетських військ на Синайському півострові. В 1973 Кіссінджер став сполучати свою посаду з постом державного секретаря, на якому залишався й при Джеральді Форді до 1977.
Будучи поборником реальної політики, Кіссінджер зіграв ключову роль у зовнішній політиці Сполучених Штатів в період з 1969 по 1977 рік. В той період він боровся за політику „розрядки” у міжнародних відносинах, що призвело до суттєвої релаксації в США напруги по „радянському питанню” та зіграло вирішальну роль в 1971 році у перемовинах з китайським прем’єром Жоу Енлаї, які завершилися зближенням двох країн та створенням нового стратегічного антирадянського альянсу. Під час свого перебування на посаді в адміністраціях Ніксона та Форда йому вдалося доволі багато бачитись та спілкуватися з радянським керівництвом. Його зовнішня політика зробила йому ворогів чк серед антивоєнних лібералів так і консервативних анти-комуністичних „Яструбів”. Беручи до уваги недавно розсекречені документи адміністрації Ніксона та Форда про політику США щодо Південної Америки та Східного Тимору Кіссінджер підпав під жорстку критику певних журналістів та правозахисних кіл як в Сполучених Штатах так і за кордоном. Після опублікування цих документів влада низки країн, таких як: Франція, Бразилія, Чилі, Іспанія та Аргентина намагалися визвати його на допит у зв’язку з підозрою у скоєнні військових злочинів, таких як операція „Кондор”.
Зовнішня політика
Кіссінндер виконував функції радника з питань національної безпеки, заступник президента Річарда Ніксона з 1969 по 1975 рік (по сумісництву) та Державного секретаря в період з вересня 1973 року - 20 січня 1977 року, будучи як державний секретар при президенті Джеральда Форда, після того як президент Ніксон в 1974 році пітшов у відставку в результаті Уотергейтского скандалу. В інтерв'ю з Бобом Вудворд в 2004 році кекс-президент Фордом описав Кіссінджера як "першокласного державного секретаря".
Будучи прихильником реальної політики, Кіссінджер відіграв домінуючу роль у зовнішній політиці Сполучених Штатів у період з 1969 по 1977 рік. За цей час він боровся за політику розрядки, що привела до значної релаксації в США та зняття радянської напруженості й відіграла вирішальну роль в 1971 році у переговорах з китайським прем'єром Чжоу Енлаї, що завершилися зближення двох країн і створення про нових стратегічних антирадянських альянсів. Він був нагороджений в 1973 році Нобелівської премії миру за сприяння в забезпеченні припинення вогню та виведення військ США з війни у В'єтнамі.
Список використаної літерутури:
1) Міжнародні відносини. Естер Барбе. Мадрид 2004
2) В.Н. Хонін. Теорія міжнародних відносин. Загальна частина. „Академ-Пресс” Київ.
3) Генрі Кіссінджер. Дипломатія. 1994. Переклад В.В. Львов 1997 р.
4) Does America Need a Foreign Policy?: Toward a Diplomacy for the 21st Century. New York (2001)
5) Арабо-Израильские Войны, "Дневник Синайской Кампании" - Моше Даян "ЭКСМО", Москва, 2003
6) Kissinger, Henry. White House Years. P. 342. В електронному вигляді
7) Herbert G. Dorsey: “The History of the New World Order”
8) Лебедева М.М. Мировая политика. М., 2003
