БІДО ЖОРЖ

Бідо Жорж народився 5 жовтня 1899 року у Мулені, що поблизу провінції Овернь у Франції. Після закінчення школи, Бідо вступив до університету.  Невдовзі він закінчив один в найпрестижніших університетів Франції – Сорбонну. Він обрав для себе професію викладача історії і деякий час працював за фахом. Але невдовзі у 1932 заснував на батьківщині Католицьку асоціацію французької молоді. Політика виявилася йог призначенням, але на той час він ще не повністю це усвідомлював. З 1934 Бідо стає головним редактором лівокатолицької газети «Об» (LAube), органу католицької партії народних демократів.
На той час у світі була дуже нестабільна ситуація. Старий світ був втягнений частково у ідеологічну пропагандистську діяльність фашистів, країни Європи, що дотримувались демократичної позиції та виступали за підтримання миру та формування системи колективної безпеки, були нажахані фашистською ідеологією та хвороби ідеями Німеччини. Все це обурювало Бідо Жоржа, ще молодого, але демократа від природи. На сторінках газети, редактором якої на той час він був, Бідо обурливо виступав проти фашизму, диктатури і антисемітизму.
У 1938 Бідо, продовжуючи дотримуватись своїх ідеалів демократії, різко виступав проти підписання Мюнхенських угод. З початком 2-ої світової війни в 1939 році його було прикликано до армії. Під час бойових дій на боці Франції, він був узятий в полон і до липня 1941 знаходився в таборі для військовополонених. Після звільнення з полону він не покинув фронт і не повернувся до дому, а почав дуже рішучу діяльність: переїхав в не окуповану зону, де створив підпільну групу Опору. Результатом цієї діяльності був підпільний листок Опору. Це було початком його кар’єри та першим поштовхом до більш рішучих дій у боротьбі з фашизмом.
З 1943 по серпень 1944 року Жорж Бідо стає головою Національної ради Опору (Conseil National de la Resistance; CNR) - він прийшов на зміну на той час заарештованого Ж. Мулена. Під час головування у раді, він проводить дуже серйозну роботу по формування опірного руху у Франції, залучає нових людей та всіма силами опирається неминучим подіям. Фактично, за весь час він був основним керівником та беззаперечним лідером руху опору у всій Франції.
Після керівництва рухом опору Франції, він  став одним із засновників і керівників католицької партії народно-республіканський рух (МРП), що була створена у 1944 році.
Вже в 1944 році Жорж Бідо керував серпневим повстанням у Франції під час заворушень. Після вступу французьких військ до Парижа 25 серпня 1944 року Жорж Бідо зайняв пост міністра закордонних справ у складі Тимчасового уряду Шарля де Голля. Першим його досягненням у політичній діяльності було підписання радянсько-французького договору про взаємодопомогу 1944 року. Після цих подій у життя Франції він знов таки заснував нову організацію, але на цей раз не для боротьби з фашистами, а для здійснення політичної діяльності та отримання влади – Жорж Бідо став засновником першої післявоєнної центристської партії - Республіканського народного руху. Це був вагомий крок нагору.
Діяльність на посту Прем’єр-міністра
Найвищим постом, який займав Бідо Жорж, був пост прем'єр-міністра – у червні — листопаді 1946 року і жовтні 1949 — червні 1950. За цей період Франція відчула помітних змін. Загалам, діяльність Бідо Жоржа на посту прем’єра не можна охарактеризувати, як позитивну або негативну. Скоріше можна сказати, що не у всіх питаннях та рішеннях він дотримувався своїх старих ідеалів демократії, що потім буде мати негативні наслідки для його життя та кар’єри. Багато рішень, які він приймав, будучи головою уряду Франції, були відверто агресивними та антидемократичними. Детальніше його позиції можна розглядати з огляду на загальні події в світі, розстановку сил на міжнародній арені та відношення з іншими країнами. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що позиція Жоржа Бідо як голови уряду значно піддавалася впливу загальних настроїв на міжнародній арені та у самій країні. Прикладом можна назвати діяльність другого кабінету Жоржа Бідо, яка була відмічена посиленням репресій проти страйкуючих, а також ухваленням закону, що передбачав суворі покарання за виступи в захист миру, що відбулося у березні 1950 року.