ВСТУП

Рух неприєднання – міжнародне об'єднання країн світу, що визнають неприєднання до воєнних союзів великих держав одним з основних принципів своєї зовнішньої політики. Виникнення Руху є закономірним наслідком успішного розвитку національно-визвольного руху, ліквідації колоніальних імперій і утворення великої кількості нових держав. У Русі неприєднання відбивається прагнення народів, що звільнилися, до рівноправного співробітництва держав, визнання іншими їхніх законних прав та інтересів, усунення з міжнародного життя будь-яких виявів панування і диктату, претензій на гегемонію .
Цілі й принципи Руху неприєднання, які сформульовано в програмних доку-ментах його форумів, побудовано на загальнодемократичних засадах. Це – боротьба проти колоніалізму і неоколоніалізму, апартеїду, расизму і усіх форм гегемонізму й експансіонізму, за мирне співіснування держав, забезпечення миру і безпеки, розрядку міжнародної напруженості, припинення гонки озброєнь, особливо ядерних, досягнення загального і повного роззброєння під ефективним міжнародним контролем, прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин на справедливих і демократичних засадах, встановлення нового міжнародного інформаційного порядку .
Наприкінці 80-х – на початку 90-х років головна мета та основні завдання Руху неприєднання зазнали істотних змін. Це було пов’язане з завершенням „холодної війни”, крахом біполярної структури міжнародних відносин. Адже Рух неприєднання виник як результат протиборства двох світових систем, тому із закінченням протистояння виникла думка, що Рух неприєднання вичерпав себе, оскільки вже не постає питання про неприєднання чи приєднання до тієї чи іншої сторони.
У зв’язку з цим в даній курсовій роботі буде проведено аналіз діяльності Руху в 90-х роках, після того, як з карти світу зник СРСР – одна з країн, до якої застосовувалася політика неприєднання. Я зроблю спробу охарактеризувати основні форуми, зустрічі країн-членів Руху неприєднання, і яке значення мали прийняті на них рішення.
У 90-ті роки відбулися докорінні зрушення, які змінили геополітичне становище в світі. Однак залишається „третій світ” – незалежно від того, що деколонізація вже завершилася, і залишається Рух неприєднання, який у нових умовах набуває нового змісту.
В курсовій роботі буде висвітлено також вплив країн, що визволилися з-під колоніального впливу на основну політичну діяльність Руху неприєднання. Тут також буде охарактеризовано внутрішню взаємодію між країнами-членами Руху.
За роки свого існування Рух неприєднання виступав з трьома основними глобальними програмами: деколонізація (це процес визволення колоній і надання їм незалежності), боротьба за мир (це прагнення до мирного співіснування без війн і збройних конфліктів), боротьба за новий міжнародний економічний порядок (це перебудова міжнародних економічних відносин на засадах справедливості і рівності для всіх країн) . На кожному історичному етапі та чи інша програма займала пріоритетне місце в діяльності Руху неприєднання. Одне із завдань курсової роботи – описати основні напрямки діяльності Руху, які були характерними для нього в 90-их роках.
У 90-ті роки провідними в діяльності Руху неприєднання стають економічні аспекти. Програма утворення нового світового економічного порядку була висунута Рухом ще 20 років тому, однак тоді вона розглядалася в межах протистояння Схід – Захід і фактично виходила за межі неприєднання. Поступово характер відносин щодо утворення нового економічного порядку пересунувся з осі Схід – Захід на вісь Південь – Північ.
Головне завдання курсової роботи – визначити як змінилося значення Руху неприєднання на міжнародній арені в 90-их роках. Щоб знайти відповідь на це запитання потрібно охарактеризувати діяльність об’єднання і його кроки у спробах розширити свої сфери впливу – це і буде ціллю цієї роботи.


ВИСНОВОК

Рух неприєднання створювався як сила, що мала протидіяти двом великим політичним системам – СРСР та США. Новоутворені країни входили до цього об’єднання для того, щоб не потрапити у сферу впливу однієї з конфронтаційних сторін. Діяльність об’єднання заключалася в боротьбі за деколонізацію світу, в прагненні до загального миру, а також в боротьбі за економічну рівноправність всіх країн. В той час Рух неприєднання мав певний авторитет на політичній арені, з ним рахувалися.
Але ситуація змінилася на початку 90-их років ХХ століття, коли розпався СРСР, коли не залишилося на земній кулі колоній, Рух неприєднання залишився майже без роботи. Саме тоді він і почав втрачати свій авторитет, свою силу, бо йому вже не було до кого „не приєднуватися”. Деякі країни починають покидати лави Руху – вони матимуть кращі перспективи, наприклад, у Європейському Союзі (Кіпр, Мальта), ніж у Русі неприєднання, адже він більше нічого не може їм дати.
Провідними напрямками діяльності Руху неприєднання залишилися боротьба за мир і роззброєння, встановлення і поглиблення співробітництва країн, що не приєдналися, із високорозвинутими країнами Півночі. Для вирішення цих питань проводилися саміти (Картахенський, Дурбанський), але вони не мали великого значення, бо їхні рішення мали лише рекомендаційний, декларативний характер.
Однією з тенденцій існування Руху була внутрішня розрізненість держав-учасниць за інтересами, політичними міркуваннями і, навіть, за культурою. Це виявилося в тому, що:
1) мусульманські країни виправдовували тероризм, коли він здійснюється для того, щоб досягти державної незалежності, а християнські держави, навпаки, засуджували;
2) деякі країни-учасниці (латиноамериканські) об’єднання підпадали під вплив розвинутих країн і вже не брали активної участі у роботі Руху;
3) між державами-членами існували певні двосторонні протиріччя, які робили атмосферу в об’єднанні ще більш напруженою;
4) деякі країни-учасниці боролися за надання їм ядерного статусу (Індія, Пакистан).
Отже, Рух неприєднання остаточно і безповоротно втратив свої позиції. Хоча і робилися якісь незначні спроби переорієнтувати діяльність об’єднання (саміти в Джакарті та Картахені), але вони не дали бажаного результату. Я вважаю, що ряди Руху неприєднання будуть рідішати з кожним роком, бо країни інтегруватимуться в ті організації, які можуть надати їм гарантії безпеки, підвищать їх авторитет та допоможуть підняти внутрішню економіку та суспільну організацію держави на більш високий щабель розвитку.
На мою думку, які б кроки не робилися для зміцнення позицій Руху неприєд-нання на світовій арені, все одно, він приречений на „вимирання”. Мені здається – найбільше, що чекає його у майбутньому, - це вирішення певних незначних регіональних конфліктів, прийняття певних постанов в сфері міжнародного миру, безпеки і роззброєння, на які просто ніхто вже не звертатиме ніякої уваги.











СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

http://www.nmnby.org/articles/090204/belfyears.html
http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=prnb3&issue=2001_1-2
http://www.mfa.gov.by/rus/index.php?d=policy/intorg&id=20
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980 – 2000 роки): Підручник / Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губернський та ін. К.: Либідь, 2001. – с. 133-134.
Final Document of the XIIth Summit of the Non-Aligned Movement. 2-3 September 1998, Durban. South Africa. - Р. 4.
The Durban Declaration for the New Millennium. - Р. 1.
http://www.nasledie.ru/oboz/N04_01/4_10.HTM
http://www.nasledie.ru/oboz/10_03/10_05.HTM
http://www. nasledie.ru/oboz/N01_00/01_05.HTM
Соколов Б. В. 100 великих войн. – М.: Вече, 2004. – 544 с.
Всесвітня історія: Навч. посіб. / Б. М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слісаренко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 565 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945 – 70-ті роки): Підручник / В. А. Манжола, М. М. Білоусов, Л. Ф. Гайдуков та ін. – К.: Либідь, 1999. – 558 с.
Бураков Ю. В.,Кипаренко Г. М., Мовчан С. П. Всесвітня історія: новітні часи: Підруч. для 11-го кл. серед. загальноосв. навч. закл. – Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Генеза, 2005. – 416 с.: іл..
Газін В. П., Копилов С. А. Новітні історія країн Європи та Америки (1945 – 2002 роки): Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004. – 624 с.