Зміст:
1. Вступ……………………………………………………………………………………3
2. Процес встановлення миру в колишній Югославії………………………………….5
2.1 Операції з моніторингу та запровадження……………………………………….6
2.2 Еволюція конфлікту……………………………………………………………….6
2.3 Сили втілення під проводом НАТО (ІФОР):
2.3.1 Основні віхи діяльності ІФОР ……………………………………………14
2.3.2 Втілення цивільних аспектів………………………………………………14
2.4 Стабілізаційні сили під проводом НАТО (СФОР):
2.4.1 Від ІФОР до СФОР………………………………………………………...15
2.4.2 Роль і мандат СФОР………………………………………………………..16
3. Сприяння розвиткові мирного процесу в Боснії та Герцеговині:
3.1 Продовження багатонаціональної військової присутності під проводом НАТО……………………………………………………………………………...18
3.2 Співпраця в галузі безпеки………………………………………………………20
3.2.1 Скорочення збройних сил сторін…………………………………………21
3.2.2 Конфіскація зброї (операція “Harvest”)..…………………………………21
3.2.3 Воєнні злочини/воєнні злочинці………………………………………….22
3.2.4 Управління верхнім повітряним простором……………………………..22
3.2.5 УВКБ ООН/біженці та переміщені особи………………………………..22
4. Роль НАТО у конфлікті у Косові:
4.1 Контекст конфлікту……………………………………………………………...23
4.2 Цілі НАТО………………………………………………………………………..25
4.3 Сили в Косові під проводом НАТО (КФОР)…………………………………..27
4.4 Порушення прав людини в регіоні Косові й допомога, яку КФОР надають в гуманітарній сфері……………………………………………………………….29
4.4.1 Біженці……………………………………………………………………...29
4.4.2 Відбудова…………………………………………………………………...30
4.4.3 Безпека……………………………………………………………………...30
4.4.4 Охорона кордону…………………………………………………………..31
4.4.5 Цивільна імплементація…………………………………………………...32
4.4.6 Правопорядок………………………………………………………………32
5. Заключення……………………………………………………………………………33
Умовні скорочення………………………………………………………………………34
Бібліографія………………………………………………………………………………35
1. Вступ
Після розпаду колишньої Югославії НАТО довелося приділити Балканам чимало уваги та зусиль. НАТО не раз вдалося до військового втручання з метою припинення або запобігання конфліктам у цьому регіоні – у 1995 році у Боснії та Герцеговині та 1999 року – у Косові – а нині проводить дві миротворчих місії, здійснюючи управління Силами стабілізації (СФОР) на території Боснії та Герцеговини та Силами у Косові (КФОР) у південно-сербському краї Косово. Обидві місії спрямовані на підтримання безпечного середовища, у якому усі громадяни незалежно від етнічної приналежності могли б жити в мирі і де за допомогою світової спільноти могла б розвиватися демократія.
Боснійська криза
В 1991 році була прийнята Декларація про суверенітет Боснії та Герцеговини, а в лютому 1992 року був проведений референдум, результатом якого стало проголошення незалежності Боснії та Герцеговини. Однак протиріччя між сербською, хорватською та мусульманською спільнотами Боснії та Герцеговини невдовзі перетворилися на криваву громадянську війну.
Боснійські серби, підтримані сусідньою Сербією, прагнули розділити країну за етнічною ознакою та об’єднати зайняті ними території в Боснії та Герцеговині, де вони створили Республіку Сербську, із Сербією.
Боснійські хорвати за підтримкою Хорватії в липні 1992 року на заході Боснії та Герцеговини проголосили створення автономного району “Хорватська співдружність Герцег-Босна” й обрали курс на об’єднання з Хорватією.
Боснійські мусульмани, підтримані ісламськими країнами, відстоювали ідею єдиної суверенної держави, в якому б забезпечувалась рівність всіх мешкаючих народів.
В березні 1994 року боснійські мусульмани та хорвати, що проживають в Боснії та Герцеговині, скоротили кількість ворогуючих угруповань з трьох до двох, підписавши угоду про утворення боснійсько-хорватської Федерації Боснії та Герцеговини.
21 листопада 1995 року в Дейтоні (США, штат Огайо) усі ворогуючі сторони підписали мирну угоду, що поклала край трирічній міжетнічній громадянській війні (остаточна угода була підписана в Парижі 14 грудня 1995 року). За Дейтонськими угодами територія Боснії та Герцеговини була поділена приблизно порівну між Федерацією Боснії та Герцеговини і Республікою Сербською.
В 1995-1996 роках очолювані НАТО міжнародні миротворчі сили (ІФОР) у складі 60 000 чоловік, а також миротворчі сили інших держав під егідою ООН були присутні в Боснії та Герцеговині, забезпечуючи втілення в життя основних положень Дейтонських угод.
З 1997 року ІФОР змінив менший за чисельністю контингент очолюваних НАТО стабілізаційних сил (СФОР), чиїм завданням було пресікання спроб поновлення військових дій. В цей час СФОР залишаються в Боснії та Герцеговині, однак їхня чисельність скорочена до 19 000 чоловік.
Косівська криза
В 1997 році уряд СРЮ (Союзної Республіки Югославія) розпочав репресії проти албанського населення регіону Косова. В результаті виникли перші збройні сутички між сербами та албанцями. Озброєні загони албанців Косова об’єдналися в Армію визволення Косова (KLA). Окрім KLA, на території регіону діяли збройні сили Національного руху визволення Косова – радикальної організації албанських емігрантів з центром в Швейцарії, а також озброєні загони Народного руху Косова, які вели боротьбу проти режиму Мілошевича під лозунгами марксизма-ленінізма.
1 березня 1998 року керівництво СРЮ направило сербські війська до Косова, щоб витіснити місцеві військові формування албанців. В липні близько 1/3 сербів (200 000) залишили автономний край. Почалися військові дії. Армія СРЮ окупувала практично всю територію Косова. Потік албанських біженців дедалі більше посилювався, насувалася гуманітарна катастрофа. Восени 1998 року під тиском світової спільноти Мілошевич погодився на часткове виведення своїх військ, але перемир’я було надто слабким. Насилля з обох боків не зупинялось ні на день.
Жорстоке вбивство сербськими військовослужбовцями 45 мирних албанців в селі Рачак, яке мале місце 15 січня 1999 року, підштовхнуло західні країни втрутитися в конфлікт на боці косовських албанців. Після низки невдалих дипломатичних кроків з їхнього боку, спрямованих на мирне врегулювання конфлікту, і фактичний зрив переговорів з боку делегації СРЮ, авіація НАТО 24 березня 1999 року почала бомбардування території Югославії.
Акція НАТО носила безкомпромісний характер. Від СРЮ негайно вимагалося вивести свої війська і поліцію з Косова і прийняти мирний план врегулювання на основі визнання автономії края. Військова операція, яка тривала до 10 червня 1999 року, не була розцінена з боку ООН як агресія.
З ціллю закріплення результатів бомбардувань, повернення албанських біженців, а також виводу Косова з-під влади уряду СРЮ НАТО ініціювало миротворчу операцію в цій провінції.
2. Процес встановлення миру в колишній Югославії
Політичне підґрунтя ролі НАТО в колишній Югославії було закладене на засіданні Північноатлантичної ради на рівні міністрів у червні 1992 року в Осло. Тоді міністри закордонни справ країн НАТО оголосили про свою готовність надавати у кожному окремому випадку допомогу згідно з своїми власними процедурами діяльності з підтримки миру під проводом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (з часом перейменованої в Організацію з безпеки та співробітництва в Європі – ОБСЄ). Ця допомога передбачала надання ресурсів Альянсу та досвіду проведення операцій з підтримки миру.
У грудні 1992 року міністри закордонних справ країн НАТО заявили, що Альянс також готовий підтримати операції з підтримки миру під керівництвом Ради Безпеки ООН, яка несе головну відповідальність за міжнародний мир та безпеку. Міністри переглянули миротворчу діяльність та заходи, спрямовані на забезпечення дотримання санкцій або ембарго, які вже здійснювались країнами – членами НАТО як індивідуально, так і всім Альянсом – на підтримку виконання Резолюції Ради Безпеки ООН щодо конфлікту в колишній Югославії. Вони зазначили, що Альянс був готовий позитивно відповісти на подальші ініціативи Генерального секретаря ООН, якщо він захоче скористатись підтримко Альянсу в цій галузі.
2.1 Операції з моніторингу та запровадження
Між 1992-м та 1995-м роками Альянс прийняв декілька ключових рішень, які привели до участі ВМС країн НАТО, у координації із Західноєвропейським Союзом, в моніторингу і подальшому забезпеченні дотримання ембарго і санкцій ООН в Адріатиці; а також участі ВПС країн НАТО спочатку у моніторингу, а згодом у забезпеченні зони ООН, вільної від польотів, над Боснією і Герцеговиною. Альянс також надав тісну повітряну підтримку Силам захисту ООН (АНПРОФОР) в Боснії і Герцеговині та санкціонував повітряні удари з метою зняття блокади Сараєва та інших районів, що були визначені ООН як “зони безпеки”, але перебували під загрозою. Рішучі дії Альянсу на підтримку ООН, поєднані з рішучими дипломатичними зусиллями, дозволили зняти облогу Сараєва, привели до реального припинення вогню і зробили восени 1995 року можливим врегулювання конфлікту згідно з рішеннями, прийнятими н переговорах.
2.2 Еволюція конфлікту
Еволюція конфлікту і процесу, який завершився підписанням мирної угоди в Боснії, була тривалою і виснажливою. Дії Альянсу на підтримку ООН між 1992-м і 1995-м роками наведені нижче у послідовності їх здійснення.
Протягом цього періоду НАТО проводило
