Зміст

Вступ 3
Розділ 1. Правова характеристика офшорного бізнесу 7
1.1. Природа і сутність офшорних компаній 7
1.2. Правові форми офшорного бізнесу 14
Розділ 2. Аналіз механізму правового регулювання діяльності офшорних компаній 27
2.1. Джерела правового регулювання діяльності офшорних компаній 27
2.2. Створення офшорної компанії та управління нею 41
2.3. Офшорний бізнес і оподаткування 59
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку офшорного бізнесу 63
3.1. Деякі проблеми пов’язані з виконанням зобов’язань офшорними компаніями 63
3.2. Використання офшорних компаній для легальної мінімізації оподаткування в Україні 69
Висновки 76
Список використаних джерел 80

 
Вступ

 Протягом всієї історії підприємництва корпорації прагнули до того, щоб обмежити відповідальність своїх інвесторів у випадку краху корпорації. У XIX столітті уряд Британії і ряд інших країн ввели законодавче положення про обмежену відповідальність, що дозволила створювати компанії, у яких максимально можливі утрати власників обмежувалися б розмірами їхнього акціонерного капіталу. Це було необхідно для заохочення ділового інвестування, оскільки (відповідно до практики, що тоді існувала) у випадку банкрутства кредитори могли претендувати на майно власника компанії і цілком розорити його і його родину. Відповідальність інвесторів обмежувалася тим, що офіційно був визнаний принцип, який припускає розмежування поняття компанії, як юридичної особи, і її власника. Відтепер кредитори могли розраховувати лише на капітали компанії, але аж ніяк не на майно людей, що вклали в неї свої засоби.
Розподіл компаній з обмеженою відповідальністю і їх власників дійсно привів до бурхливого пожвавлення ділової активності в країнах, що прийняли подібні законодавства. Крім того, податки в цих країнах на фізичних осіб і компанії встановлювалися, як правило, різні, що виявило можливість для так званого "податкового планування", на практиці означаючого пошуки законних шляхів зниження оподатковування. У свій час лорд Клайд помітив, що "жодна людина не має ні найменших моральних, ні яких-небудь інших зобов'язань щодо ведення своїх справ таким чином, щоб збирачі податків вигребли якнайбільше з її кишень". Точно так же сучасні директори усвідомлюють, що їхній обов'язок перед власниками акцій полягає в тім, щоб законно зменшити податковий тягар на довірену їм компанію.
Одним із прикладів такого роду є широко розповсюджена практика відкриття офшорних компаній за кордоном, коли власник може проживати в країні з високим рівнем оподатковування, тоді як його компанія реєструється в іншій країні, де податки значно нижче.
Офшорні зони з їхніми невисокими податками, податковими пільгами чи взагалі безподатковим статусом, грають усе більш зростаючу роль у міжнародному бізнесі. В даний час майже половина міжнародних капіталів так чи інакше проходить через офшорні компанії.
Відкриття філії фірми за кордоном у країні зі стабільним економічним і політичним режимом, як правило, є могутнім стимулом розвитку підприємства, підвищує його стійкість, відкриває доступ до валютних ресурсів, забезпечує постійний зв'язок зі світовим ринком. Раціональне розміщення своїх підрозділів у різних країнах дозволяє розширити експортні можливості підприємства, більш глибоко вивчити запити потенційного споживача, періодично проводити ефективні рекламні компанії, здійснювати обслуговування клієнтів, нарешті, створювати попит на нові, невідомі раніше ринку товари і послуги і т.д. Відкриття своєї фірми за кордоном дає також можливість ефективно керувати рухом активів, підбирати для виробничого, торгового, фінансового й іншого підрозділів корпорації найбільш сприятливий економічний і податковий режим.
 Цілий ряд привілеїв мають засновники таких фірм. Вони можуть приїжджати в країну реєстрації і проводити там необмежений час. На них не поширюються обмеження на в'їзд у країну з метою працювати за наймом. Крім того, керівники можуть не одержувати заробітну плату на своїй фірмі і реінвестувати свої доходи в розширення виробництва без сплати високих персональних податків і внесків по соціальному страхуванню. Вони можуть переводити свої засоби за межі країни по пільгових валютних правилах. Здійснення комерційної діяльності в закордонних країнах може здійснюватися в різних формах: через відділення чи представництво, через філію (дочірню місцеву компанію), через фірми зі спеціальним статусом. У принципі, допускається і безпосереднє ведення комерційної діяльності.
Нерідко виникає запитання: "Яка країна чи територія є найкращою для відкриття офшорних компаній?". На таке питання неможливо дати стандартну відповідь, оскільки воно залежить від того що за компанія має намір здійснювати свій бізнес, а також деяких інших обставин.
 Однак, є кілька факторів, що при ухваленні рішення про відкриття офшорної компанії повинні прийматися в розрахунок завжди. По-перше, це, звичайно ж, податковий режим у країні. Не менш важливу роль грає політична й економічна стабільність. Країна не повинна піддаватися ризику різких політичних змін чи іноземного вторгнення.
Важливими факторами є також рівень розвитку засобів комунікації, мова, на якій говорять місцеві жителі, законодавство, рівень конфіденційності в ділових відносинах, ступінь контролю держави за зовнішніми валютними операціями, банківська система.
Необхідно приймати до уваги і ті обмеження, що накладаються в тих чи інших країнах на визначені види діяльності, і специфіку місцевого законодавства взагалі.
 Цілком очевидним фактором є і фінансові розуміння: яка мінімальна плата за реєстрацію компанії в даній офшорній зоні? Які будуть інші витрати? Не слід забувати і про те, що реальні вигоди можуть серйозно залежати і від законодавства власної країни, оскільки не виключено існування та поява нових норм і правил, спрямованих проти зниження оподатковування її громадян. Це і обумовлює актуальність вивчення проблем правового регулювання офшорного бізнесу, адже в кінцевому рахунку ефективність його залежить саме від знання законодавства і уміння скористатися ним.
Отже, головне правило, якого необхідно дотримуватися при створенні і використанні офшорних компаній - враховувати норми вітчизняного законодавства і закони країни реєстрації компанії. Недотримання елементарних вимог законодавства при реєстрації і використанні офшору може привести до жалюгідних результатів. Краще подбати про виконання всіх необхідних формальностей, щоб забезпечити захист своїх накопичень від можливих зазіхань податкових органів.
Привабливість саме офшорного механізму для українських підприємців посилюється також двома дуже важливими на сьогоднішній день обставинами, по-перше, нестабільністю фінансових інститутів України, по-друге, високим ступенем ризику. У цьому плані фінансові юрисдикції є більш захищеними, оскільки вони працюють, як правило, у стійкій валюті і діють у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієнтів, тому що в іншому випадку вони постраждають від форс-мажорних обставин у першу чергу
Метою даної роботи є дослідження поняття та сутності офшорного бізнесу, вивчення особливостей регулювання діяльності офшорних компаній в найвідоміших сучасних офшорних зонах, з’ясування найкращих схем легального, з дотриманням вимог законодавства, зниження податкового тиску для українських підприємців за рахунок використання офшорних схем.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо створення і функціонування офшорних компаній, а предметом – механізм правового регулювання їх діяльності.
Відповідно до обраної теми та поставленої мети дослідження сформовано і структуру дипломної роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків та списку використаних джерел.
Висновки

Думки більшості сучасних науковців сходяться сьогодні в тому, що лібералізація міжнародної торгівля є необхідним напрямком розвитку світової економіки. Позитивні наслідки звільнення міжнародних торгових зв'язків від існуючих пут торкнуться всіх шарів суспільства: споживачів – тому що вибір пропонованих ними товарів і послуг розшириться, а виникла конкуренція приведе до зниження цін; і виробників – тому що лібералізація збільшить число їхніх потенційних клієнтів, скорочуючи тим самим загрозу безробіття і т.д.
Сьогодні перед учасниками економічної діяльності стоїть мета легального планування податків: не просто добре поставлений бухгалтерський облік і правильне складання звітних балансів, але і ціль законним шляхом звільнитися від надмірно високих митних тарифів, валютного контролю, імпортних і експортних квот, інших фіскальних і бюрократичних проблем, чи ж не платити ніяких податків узагалі, або звести їхній рівень до мінімального в порівнянні з рівнем діючих ставок. Одним з методів для планування і мінімізації оподатковування є офшорний бізнес (створення й організація діяльності офшорних зон і компаній), що одержав у даний час широке практичне застосування в усьому світі. Цей метод являє собою використання компаній, заснованих у зонах з низьким оподатковуванням при відсутності валютного контролю.
У світовій практиці вже цілком сформувався інститут фінансової юрисдикції як форми легального механізму нагромадження капіталу, і до його послуг прибігають компанії не лише тих країн, що тільки розвиваються, але і розвинутих країн.
Хочеться ще раз акцентувати увагу на тому, що механізм фінансових юрисдикцій являє собою тактику роботи в сфері міжнародного бізнесу. Однак не тільки це. Він можемо бути корисний і в загальній стратегії політики держави як тимчасова міра при виході з кризи і створення стійкої економіки, минаючи міжнародні "подачки" у виді різних кредитів від фінансових установ під визначені умови, що не відповідають національним інтересам сторони, яка їх одержує, і впливають на її політику.
Разом з тим необхідно відзначити, що як іноді буває, нововведення, що не мають під собою достатнього обґрунтування і не пройшли адаптації, приймають в Україні гіпертрофовані, перекручені форми, що багато в чому обумовлено не тільки економічними, але і політичними причинами, як боротьба за владу, прагнення набрати голоси перед виборами і т.п.
Дуже не хочеться, щоб ідея офшорного бізнесу повторила подібні помилки і не принесла того результату, який могла б, виходячи з теоретичних умов (транспортне положення України, її трудовий, економічний потенціал). Успіх наступних експериментів можна буде забезпечити, якщо із самого початку застосовувати той набір правил, що до сьогодення уже відпрацьований у практиці офшорних зон. По-перше, створення зон повинне головним чином переслідувати цілі залучення іноземного капіталу. Пільги податкового, митного й іншого характеру повинні встановлюватися тільки у випадку реальних вкладень засобів з-за кордону. У більшості випадків передбачається, що власниками й акціонерами офшорних компаній можуть бути тільки іноземні юридичні і фізичні особи. Весь необхідний капітал вони повинні ввозити з-за кордону. По-друге, необхідно також обмежити можливість виходу офшорної компанії на внутрішній ринок, щоб не допустити використання ними пільгового статусу для конкурентної боротьби з національними компаніями і підриву національного валютного, митного і податкового законодавства і контролю.
Запорукою успіху функціонування може служити і конкретно визначена заздалегідь мета створення і спеціалізації офшорної зони.
Офшорна зона – не тільки засіб для підняття і зміцнення власної економіки, але й один з аспектів успішної інтеграції України у світове господарство.
В той же час, використання офшорних схем має як свої позитивні так і негативні наслідки.

До позитивних слід віднести:
Як свідчить світовий досвід, досягнення офшорних зон пов’язані з вирішенням як традиційних для світової практики так і нових, ще не апробованих соціально-економічних задач. Коротше говорячи досягненнями вільних економічних зон можна вважати:
- підвищення ступеня інтегрованості приймаючої країни у світове господарство;
- ефективне залучення до національної економіки іноземних інвестицій;
- зміцнення експортного потенціалу приймаючої країни;
- стимулювання вітчизняних фірм у підвищенні свого технічного і технологічного рівня, усе більшою мірою піддаючи ці фірми контрольованим видам конкуренції;
- ефективна зайнятість населення;
- підвищення рівня життя населення спочатку визначеного регіону, а згодом і всієї країни;
- здатність офшорних зон виконувати функцію полігона, дослідницької лабораторії для апробації різних ринкових нововведень;
- здатність зони стати джерелом структурних перетворень у приймаючій країні, що модернізує вплив на економіку приймаючої країни через демонстраційний і навчальні ефекти;
- полегшення переходу від закритої до більш відкритої економіки;
- підвищення інноваційних можливостей території.
Вирішення цієї останньої проблеми є перспективним і зв'язане з практичною реалізацією ідеї створення в національній економіці так званих "центрів росту" (чи точніше "центрів розвитку").
Негативні наслідки:
Невдачами чи недоліками офшорних зон на етапі планування розробки і функціонування можна вважати:
- невиправдано великі засоби, вкладені в організацію зони порівняно з обсягом закордонних інвестицій;
- прагнення фірм, розташованих у зонах, використовувати внутрішній ринок як поле для демпінгу не відповідних міжнародним стандартам товарів;
- слабість зворотних зв'язків фірм зони з приймаючою країною, що приводить у неможливість ефективно реалізувати порівняльні переваги країни, зокрема її природних ресурсів;
- культурне потрясіння закордонних інвесторів вільної економічної зони (на думку західних експертів, це буде являти собою значний недолік у нових державах у плані міжнародних порівнянь);
- ігнорування психологічного бар'єра, що виникає при організації в'їзду громадян приймаючої країни на територію офшорної зони, а також невиправдана спроба вирішення політичних і національно-культурних проблем за допомогою створення офшорних зон (на це і вказують і українські учені. Виявлено при аналізі проектів зон в Україні);
- високий рівень непередбачуваності, неможливість точних економічних прогнозів, щодо подальшого функціонування зони;
- необґрунтоване поширення пільг практично на усі види діяльності в зоні і на операції будь-яких суб'єктів зони, що виникають в результаті великої множинності і неясності цілей, що ставлять перед зоною її проектувальники й організатори.
Зазначені вище досягнення і недоліки офшорних зон могли б служити корисними уроками для нових незалежних держав, що вважають потрібним використовувати офшорні зони як один зі способів, що сприяють економічному росту держави й інструментів світової господарської інтеграції, але на сьогоднішній день виносити чіткі й остаточні уроки з досвіду інших країн є передчасним. По-перше тому, що в нових державах офшорні зони імовірніше всього будуть відрізнятися від уже діючих в інших країнах; по-друге - дотепер не робилося системної спроби створити експертну систему, що зосереджувалася б на дослідженні розвитку таких зон.
 
Список використаних джерел

1. Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.: Офіційний  текст Міністерства юстиції України. – К., Юрінком Інтер, 2003. – 364 с.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.: Офіційний  текст Міністерства юстиції України. – К., Юрінком Інтер, 2003. – 304 с.
4. Закон України “Про нотаріат” від  2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1993. -№39. - Ст. 383.
5. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. - №27. - Ст. 181.
6. Закон України “Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” від 10 січня 2002 р. //       Відомості Верховної Ради. – 2002. -  №23. - Ст. 153.
7. Указ Президента України “Про Консульський статут України” №127/94 від 2 квітня 1994 р. // www.rada.gov.ua
8. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 77-р. “Про перелік офшорних зон” // www.rada.gov.ua
9. Асеев Ю. Луганский оффшор // Зеркало недели. - № 43 (518). – 2004. - 23 - 29 октября.
10. Балашов А. Оффшорный бизнес за рубежом и в России. - М., 1995. – 123 с.
11. Бренд М., Шаповал С.Г. Бизнес в Украине и за ее пределами.: (Прак. Рекомендации) – К.: Вид. Центр “Просвіта”, 1997. – 368 с.  
12. Булатов А.С. Оффшорные компании: обзоры, комментарии, рекомендации. - М., 1996.  - 87 с. 
13. Вершинин Н. Плескачева Л. Этот трудный оффшор // Бизнес. - №51. –1999. – С. 9-11 
14. Внешняя торговля, офшор, налоги, банки: Справочник / Совет по внешней политике Комитета Госдумы по международным делам с участием МИД РФ, журнала "Коринф" Минэкономразвития РФ / Г.Н. Вачнадзе (гл.ред.), И... Ермаченков (сост.). — М., 2002. — 146 с. 
15. Вовк Н. Новое в украинском законодательстве относительно оффшоров. Оберегая доходы // “Капитал”. - №10. - 1997. – С. 8-11.  
16. Гаркуша В Оффшорная "оговорка // Юридическая практика. - №23(105). - 1-15 декабря 1999.
17. Горбунов А.Р. Оффшорный бизнес и управление компаниями за рубежом. - М., 1997.  –  267 с.
18. Денберг Р.Л. Международное налогообложение: краткий курс. - М., 1997. – 123 с.
19. Загадка 79-го розпорядження. Знайдено офшорну базу “Демократичної опозиції”? // День. - №146. - 16 серпня 2001. – С. 4.
20. Кирш А.В. Легальные экономические манёвры. - Харьков: АО "Бизнес-Информ", 1997. – 234 с.
21. Кульчинський Р. Офшорні компанії участь у приватизації братимуть. З інших офшорів // Галицькі контракти. - № 25. - Червень 2000.
22. Маскалевич И. Игры без патриотов, или чей оффшор круче // Зеркало недели. - №11 (486). – 2004. - 20 - 26 марта.
23. Маслов С. Государственное регулирование оффшорного бизнеса в РФ // “Бизнес”. - № 41. - 1997. – С. 13-14.  
24. Матвієнко П. В Україні є офшорні зони. Стверджує головний “митар” Харківщини Олександр Бандурка // День. -  №138.  - 24.07.2004. – С. 5.
25. Миргородский Д. О легализации документов // “Бизнес”. - №4. - 1998. – С. 26-27.  
26. Назарец Д. “Нормальные” островитяне: применение оффшорных компаний в условиях украинской правовой системы // “Капитал”. - №9. - 1998. – С. 17-19.  Нетесова Н. Оффшор и закон: дуэль или...? // Юридическая практика. - №22(104). - 16-30 ноября 1999.
27. Немає нiчого прекраснiшого за вiльну людину, або кілька економічних есе // День. - №23. - 7 лютого 2003. – С. 8.
28. Облік і аудит / Ф.Ф.Бутинець, І.В.Жиглей, В.М.Пархоменко, за ред.проф. Ф.Ф.Бутинця. 2-е вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП "Рута", - 2001. – 544 с.
29. Оффшор по-южноафриканский // Финансовый Директор. - №18. –2004. – С. 11-13.
30. Оффшорные фирмы в международном бизнесе: принципы, схемы, методы. - М., 1997. – 145 с. 
31. Офшор, еще офшор... // Финасис. -   №26. – 2003. – С. 13.-14.
32. Передумови та економічна доцільність формування офшорних зон в Україні: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.10.01 / О.А.Гарасюк / Наук.-дослід. екон. ін-т М-ва економіки України. — К., 2001. — 19 с.
33. Рубченко М. Оффшор по российски. –М., 1998. – 40 с.
34. Сидоров М. Индийский слон тебе товарищ // "Профиль". - №19(386). – 24 мая 2004.
35. Тарнавский В. Белиз: новые возможности для оффшора // “Рынок капитала”. - №11. –1999. – С. 5.-7  
36. Терентьев А. Ярославский оффшор // Инфобизнес. - № 22. – 2001. –    С. 12.-13.
37. Трубарова М. Коллизии международного и национального права в определении правового статуса нерезидентов в Украине // “Бизнес”. - №4. – 1998. – С. 21-25.
38. У свiтi є рiзнi зони...// Урядовий кур'єр. - №208-209. – 1998.
39. Чернявский Д. Оффшорная альтернатива страхового бизнеса // Юридическая практика. - №19(101). - 1-16 октября 1999.
40. Энциклопедия оффшорного бизнеса. Практическое руководство. – М.,  1996. – 425 с.