Реферат: Розмноження та вікові особливості
1.РОЗМНОЖЕННЯ
Розмноження – це відтворення організмом  нових особин, одна з основних властивостей живих організмів, що забезпечує безперервність і спадкоємність життя.
Розрізняють статеве розмноження, при якому новий організм розвивається із зиготи, що утворилася в результаті запліднення або іноді – з незаплідненої яйцеклітини (партеногенез), та нестатеве розмноження, основними типами якого є спороутворення і вегетативне розмноження.

РОЗМНОЖЕННЯ
БЕЗСТАТЕВЕ СТАТЕВЕ
поділ злиття гамет
спороутворення злиття одноклітинних організмів
вегетативне
- кореневими живцями
- листком
- пагоном
- брунькуванням
- відводками
- живцями
- бульбами
 - кореневищем
- цибулиною
вусиками партеногенез

Безстатеве розмноження здійснюється однією клітиною або групою клітин. Однією клітиною – це поділ материнської клітини навпіл (амеба, евглена зелена), брунькуванням (дріжджі), утворення спор (хламідомонада).
Прикладом безстатевого розмноження може бути розмноження бактерій, кожна клітина збільшується у розмірах і поділяється навпіл. Під час поділу плазматична мембрана і клітинні оболонка вгинаються і врешті – решт перешнуровуються. Якщо клітинна оболонка поділяється неповністю, то утворюються ланцюжки бактерій. Деякі бактерії утворюють товстостінні ендоспори, стійкі до нагрівання та обезводнення. Ендоспори утворюються поділом протопласта бактеріальної клітини на дві або більше частин. Навколо ділянки протопласта, що відокремилася і містить ДНК, утворюється щільна оболонка спори. Ендоспори можуть проростати через десятки, навіть сотні років.
Таким чином безстатеве розмноження у нижчих рослин здійснюється за допомогою спеціалізованих спор із джгутиками (зооспори) та нерухомих спор (апланоспори).
Спори безстатевого розмноження утворюються в одноклітинних спорангіях. Звичайно безстатеве розмноження відбувається тоді, коли в навколишньому середовищі є достатня кількість поживних речовин і сприятливі температурні умови.
У вищих рослин нестатеве розмноження відбуваються за допомогою спор без джгутиків, вони переносяться вітром або тваринами. Спори мають дві оболонки: зовнішню і внутрішню. Рослини, що виростають з них мають статеві органи, тобто є гаметофітами.
Вегетативне розмноження – це розвиток нової особини або частини колонії з групи клітин материнської особини. Вегетативне розмноження одне з пристосувань для одержання потомства там, де немає сприятливих умов для статевого розмноження. В основі вегетативного розмноження  лежить здатність рослин до регенерації (відновлення організмом втрачених частин тіла). У рослин вегетативне розмноження відбувається за рахунок пагонів (верба, суниці), коренів (малина), листків (деякі фіалки), видозмінених підземних пагонів (кореневище, бульба, цибулина) та коренебульб (жоржина).
Деякі види організмів поєднали в собі декілька типів розмноження, а саме шапкові гриби, які розмножуються вегетативно та спорами.  Вегетативне розмноження відбувається фрагментами міцелію. Внаслідок статевого процесу на нижньому боці шапки на поверхні пластинок або всередині трубочок утворюються спори. Спори розносяться вітром, і , якщо потрапляють у сприятливі умови, проростають у новій міцелій. З часом такий міцелій утворює нові плодові тіла.
Брунькуванням розмножуються поліпи (гідра, корали), при чому в одних випадках (гідра) особини, що виникають, відбруньковуються і кожна особина стає самостійною, в інших (корали) – залишаються частиною колонії.
Штучне вегетативне розмноження рослин широко застосовується з метою селекційної роботи та швидкого відтворення багатьох особин певного сорту. При вегетативному розмноженні культурних рослин (щеплення, живцювання, розмноження відводками тощо) в порівняні з насіннєвим зберігається бажаний набір генетичних ознак.
Досить часто рослини розмножують живцями. Живці – це частина вегетативного органа (кореня, пагона) з кількома бруньками. Стеблові живці – це частина пагона з вузлами, міжвузлями та бруньками. Переконатися в тому, що рослину можна виростити із стеблового живця, ви можете самостійно. Для цього треба зрізати гілку верби і поставити її у воду. Через деякий час, після утворення додаткових коренів, цей стебловий живець слід висадити у грунт. Згодом на стеблі з пазушних бруньок виростуть молоді пагони та нова рослина.
У садівництві часто використовують і кореневі живці. Їх нарізають з бічних коренів завдовжки до 20см (наприклад у малини, сливи), на яких утворюються додаткові бруньки. Деякі рослини (наприклад богенію, сенполію) розмножують за допомогою листкових живців. Для цього окремі листки поміщають у воду або висаджують у вологий пісок. Згодом на них розвиваються додаткові корені та бруньки. В декоративному рослинництві застосовують поділ кущів ( наприклад флокси, примули): кожен кущ поділяють на частини, які мають власні корені та пагони, та висаджують у нові місця.
Отже можна відмітити, що людина для вегетативного розмноження культурних рослин часто обирає ті самі способи, що спостерігаються і у дикорослих видів.
Велике значення у рослинництві відіграє щеплення – особливий спосіб штучного об’єднання частин різних рослин, тобто приживлення частини вегетативного органа однієї рослини до іншої. Рослину, на якій роблять щеплення, називають – підщепою, а рослину, яку підщеплюють, - прищепою.
Щеплення часто проводять для того, щоб підсилити певні якості рослин. Так, наприклад, зимостійкість південних сортів плодових культур підвищують прищепленням до зимостійкої дички. Дичка – особина певного виду дерев’янистої рослини, знайдена у природі або вирощена з насіння. Таким чином вдається поєднати високі смакові якості плодів південної прищепи з морозовитривалістю підщепи. Внаслідок щеплення прищепа і підщепа зберігають свої спадкові властивості, але вони можуть певним чином змінюватися внаслідок впливу одна на одну. Крім того, завдяки такій взаємодії отримують нові корисні властивості штучно створеного організму. Відомо багато різних способів щеплення:
- окулірування – це щеплення прищепи, складеної з однієї бруньки, взято разом із тонким шаром деревини (вічком). На підщепі роблять Т-подібний надріз кори, куди і вставляють – прищепу – вічко. Краї кори загортають, притискають, обмазують садовим варом та обв’язують. Влітку часто окулірують сплячу бруньку, яка до початку зими зростається з підщепою і навесні наступного року розпочинає свій ріст;
- копулювання – спосіб щеплення, за якого навскіс зрізану прищепу переносять на так само зрізану підщепу. Його використовують за умови, що прищепа і підщепа мають однакову товщину. Навскісні зрізи дають змогу збільшити поверхню їхнього стикання, що прискорює процес зростання;
- якщо ж підщепа значно товща за прищепу, застосовують щеплення в приклад або в розщіп. При цьому підщепу розколюють і в щілину вставляють живці прищепи, кінець яких зрізують клином. Місце щеплення змазують садовим варом і теж обв’язують. Цим способом прищеплюють як дерев’янисті, так і трав’янисті рослини;
- щеплення під кору – проводять навесні, коли у рослин починається активність камбію. Кору в цей час легко відокремити від деревини. На підщепі роблять горизонтальний зріз. Потім кору надрізають у вертикальному напрямку вниз до зрізу та обережно відгинають її краї. Прищепу беруть у вигляді живця з 2-3 міжвузлями. З нижнього кінця роблять конусоподібний надріз і вставляють прищепу під кору підщепи так, щоб опукла сторона її була назовні. При цьому відігнуті кінці кори добре притискають і місце щеплення обв’язують.
Статеве розмноження властиве представникам усіх типів тварин і рослинам. Характерною формою статевого розмноження в одноклітинних є постійне (коагуляція) або тимчасове (кон’югація) злиття двох клітин, при якому відбувається обмін ядерною речовиною і цитоплазмою. Розрізняють три форми статевого розмноження:
- Ізогамія
- Анізогамія
- оогамія – статевий процес у вищих рослин, при якому гамети розвиваються в спеціальних статевих органах.
В усіх випадках статевого розмноження при злитті гамет утворюється зигота, яка проростає після періоду спокою.
Особливою формою статевого розмноження є партеногенез, при якому нова особини розвивається з незаплідненої яйцеклітини, чи рідше, сперматозоїдів (попелиці, дафнії).
Висновок. Розмноження є універсальною властивістю живих істот, завдяки якій забезпечуються безперервність і спадковість життя. Нестатеве розмноження здійснюється за допомогою окремих нестатевих клітин, вегетативне розмноження забезпечується відокремленням від материнського організму багатоклітинних частин. Статеве розмноження – це явище, коли новий організм розвивається із заплідненої яйцеклітини.
Знання про способи розмноження широко використовуються в тваринництві і рослинництві.
Порівняльна таблиця статевого і безстатевого розмноження організмів
Показник Спосіб розмноження
 нестатеве статеве
Батьки Одна особина Звичайно 2 особини
Клітинне джерело спадкового матеріалу для розвитку нащадків Багатоклітинні: одна або кілька соматичних клітин батьків; одноклітинні: сама клітина Батьки продукують статеві клітини. Кожний з батьків представлений у нащадках початково однією клітиною
Нащадки Генетично точні копії батьків Генетично відмінні від кожного з батьків
Еволюційне значення Сприяє збереженню найбільшої пристосованості в умовах існування, що не змінюються Сприяє генетичному різноманіттю, утворює передумови до освоєння різноманітних умов існування.

2.ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Вікові особливості вказують на якому етапі розвитку перебуває той чи інший організм. Для рослинних і тваринних організмів характерна певна класифікація вікових особливостей.

Класифікація вікових особливостей рослинних організмів:
1.насінина – матеріал, який потрапляє в землю;
2.проросток – перші сходи майбутньої рослини;
3.ювенільна рослина – ця рослина має перші два листочки на стеблі;
4.имматурна рослина – характеризується наявністю чотирьох листів на стеблі;
5. вергінільна рослина – характеризується наявністю всіх листків на стеблі та появою квітки;
6.генеративна рослина – це рослина, яка здатна до розмноження;
7. субсенільна рослина – це рослина, яка залишила після себе «потомство», тобто на ній утворилися плоди;
8.сенільна рослина – рослина, яка вже закінчила період плодоношення, процеси життєдіяльності в ній поступово затихають;
9.відмираюча стадія – характеризуються припиненням всіх процесів життєдіяльності.

 Класифікація вікових особливостей тваринних організмів:
 Пропоную вам розглянути вікові особливості метелика:
1.яйце;
2.личинка – росте, живиться та накопичує поживні речовини, для наступних перетворень. Несхожа на дорослу комаху;
3.лялечка, нагадує футляр в якому личинка не живиться, а перетворюється на дорослу особину;
4.імаго – доросла особина не линяє і не росте, а виконує функцію розмноження і розселення.

Отже, вікові особливості допомагають оцінити інтенсивність розмноження, рівень смертності та швидкість зміни поколінь.