ПЛАН
Вступ.
1. Державна політика інформаційної безпеки: ключові напрями.
2. Інформаційний простір України.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.
Інформаційна безпека – стан забезпечення завдань національної безпеки на інформаційному рівні, при якому досягається захищеність та реалізація основних інтересів, гармонійного розвитку та потреб в інформації особистості, суспільства, держави, незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх загроз.
В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки — вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації. З історичних причин українська мова є державною де–юре, але не де–факто, має місце певна функціональна неповнота, недостатня унормованість сучасної української мови, дуже слабка лексикографічна підтримка мовних процесів.
Невирішення проблем інформаційної безпеки призводить до уповільнення процесів становлення в Україні інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн.
Державна політика забезпечення інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, ґрунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення і поширення інформації у будь–який законний спосіб.
Аналіз показує, що в процесі формування й розвитку інформаційного простору України мають бути досягнуті такі цілі:
- забезпечення конституційних прав громадян на інформацію; створення й підтримка інформаційного потенціалу, достатнього для стійкого й безпечного розвитку українського суспільства;
- забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів та їхнє включення в інформаційний простір України за умов доступності до них на законній підставі - органів державної влади, господарюючих суб'єктів і громадян;
- подолання інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур на відкриті інформаційні ресурси — перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації;
- підвищення рівня узгодженості рішень, що приймаються органами державної влади, регіональними (обласними) органами влади й органами місцевого самоврядування;
- надання можливості громадянам і громадським організаціям на законних підставах здійснювати контроль за діяльністю органів державної влади й органів місцевого самоврядування;
- підвищення рівня правосвідомості, ділової й суспільної активності громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, які визначають їхні права й обов'язки, а також, рівної можливості користатися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною інформацією, інформаційними фондами сфер освіти, культури тощо;
- побудова інформаційного суспільства в Україні та її входження у світове інформаційне співтовариство за умов забезпечення захисту всіх елементів національного інформаційного простору, прав і свобод суб`єктів України, що діють у ньому, як важливому чинникові збереження інформаційного суверенітету України.
Оскільки національний інформаційний простір - важлива ознака суверенної й незалежної держави, яка дбає про формування й розвиток його на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави, на рівні законодавчого акту його слід визначити як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб`єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.
Висновок
Подальше зволікання з визначенням інформаційного простору держави не сприяє подоланню розбіжностей у розумінні різними політичними силами напрямів державної діяльності щодо його забезпечення та наближає Україну до критичної межі, за якою втрата інформаційного суверенітету, неможливість захистити національні інформаційні ресурси, власну інформаційну інфраструктуру, свідомість суспільства від негативних інформаційних впливів як важливих складових національної безпеки держави.
Крім того, огляд законопроектів, що знаходяться на опрацюванні у Верховній Раді України та інформаційних джерел свідчать, що концептуально й законодавчо в Україні не визначено поняття “інформаційна безпека” як системний комплекс взаємопов`язаних запобіжних заходів захисту інформаційного суверенітету та інформаційного простору України.
Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, можна стверджувати, що нині в Україні проблема забезпечення інформаційної безпеки набуває нового забарвлення та ще більшої гостроти. І, відповідно, потребує значного посилення уваги держави.
Список використаної літератури
1. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України. Аналітична доповідь УЦЕПД //Національна безпека і оборона. –К.: 2001. -№1. –С.2-59;
2. Баранов А. Информационный суверенитет или информационная безопасность? // Національна безпека і оборона. –К.:2001. –С.70-76;
3. Бондаренко В. О., Литвиненко О. В. Глобальна ідейно-політична гегемонія та становлення нових незалежних держав//Стратегічна панорама. –К.: 2000. -№3-4. –С.156–160;
4. Дешко А. І., Слівак А. Є. Проблеми організації єдиного інформаційного простору України // Науково-технічна інформація. –К.:2000. -№3. –С.14-18;
5. Закон України „Про основи національної безпеки України” (2003).
6. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. Схвалено постановою Верховної Ради України від 16.01.97, №3/97-ВР. –К.,1997.
7. Лазарєв Г. Захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах//Національна безпека і оборона.–К.: 2001. –№1. –С.80-83; 10.
8. Національна безпека України 1994-1996рр.:Наукові доповіді НІСД/ Редкол.: Бєлов О. Ф. (голова) та ін. –(Сер. “Загальноінститутські доповіді”). –К: НІСД, 1997. –200с.
9. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку / Редкол: Бєлов О.Ф.(голова), Гончаренко Н.М., Марченко Б.О., та інш. Монографія. –К.:НІСД, 1999. –384с.;
