Дума про Феська Ганжу Андибера - Народні думи - Скачать бесплатно

ДУМА ПРО ФЕСЬКА ГАНЖУ АНДИБЕРА
            
           Ой полем, полем Киліїмським,
           Битим шляхом ордиїнським,
           Ей, гуляв, гуляв козак, бідний летяга,
           Сім год і чотири
           Да потеряв з-під себе три коні воронії,
           На козаку, бідному летязі,
           Три серомязі,
           Опанчина рогожовая,
           Поясина хмеловая;
           На козаку, бідному летязі, сап'янці —
           Видні п'яти і пальці,
           Де ступить — босої ноги слід пише;
           А ще на козаку, бідному летязі, шапка-бирка —
           Зверху дірка,
           Шовком шита,
           Буйним вітром підбита,
           А околиці давно немає.
           Іще ж то козак, бідний летяга,
           До города Килії прибуває
           Та не питається, де б то стати
           Коня попасти.
           А питається, де корчма новая,
           Шинкарка молодая,
           Настя кабачна:
           «Тая на нас, на бідних летяг,
           Хоч зла, да й обачна».
           Городом Килією іде,
           Слухає-прислухається,
           Чи не радиться хто на славне Запорожжя гуляти.
           Аж тільки радяться-поражаються
           Три дуки сребраники
           На кабак іти
           Меду та оковитої горілки попивати.
           Тоді-то козак добре дбав,
           Попереду собі у кабаку кватеру займав,
           Край груби сідає,
           Плечі свої козацькі пригріває.
           Тогді дуки-сребраники у кабак уходжали,
           У стола сідали,
           По цебру меду, оковитої горілки постановляли.
           Первий дука-сребраника Гаврило Довгополенко
    переяславський,
           А ДРУГИЙ Войтенко ніженський,
           Третій Золотаренко черніговський.
           Іще ж бідного козака-летяги не вітають
           Ні медом шклянкою,
           Ні горілки чаркою;
           То козак, бідний летяга,
           На дуків-сребраників скоса поглядає;
           То один дука-сребраника був обачний,—
           Гаврила Довгополенко переяславський,—
           Із кармана людську денежку виймав,
           Насті кабачній до рук добре оддавав,
           А ще стиха словами промовляв:
           «Ей,— каже,— ти, шинкарко молода,
           Ти, Насте кабачна!
           Ти,— каже,— до сих бідних козаків-летяг
           Хоч злая, да й обачна:
           Коли б ти добре дбала,
           Сю денежку до рук приймала,
           До погреба одходила,
           Хоч норцового пива уточила,
           Сьому козаку, бідному летязі,
           На похміллє живіт його козацький скріпила».
           Оттогді-то Настя кабачна денежку приймала,
           До погреба одходила,
           Меду та оковитої горілки вточила,
           Козаку, бідному летязі,
           Коновку в руки втеребила.
           Оттогді козак, бідняй летяга,
           Як узяв коновку за ухо,
           Оглядиться — аж і в дні сухо.
           Оттогді-то козак, бідний летяга,
           Як став у собі хміль козацький зачувати,
           Став коновкою по мосту погримати, —
           Стали в дуків-сребраників
           Із стола чарки й шклянки літати.
           Оттогді ж то козак, бідний летяга,
           Як став у собі більший хмель зачувати,
           Став з-під опанчини рогожевої,
           З-під поясини хмелової,
           Щирозлотний обушок виймати.
           Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти;
           Стали дуки-сребраники
           Один до одного стиха словами промовляти:
           «Ей, шинкарко молода,
           Настя кабачна!
           Нехай сей козак, бідний летяга,
           Не мається в тебе сеї заставщини викупляти,
           Нам, дукам-сребраникам.
           Нехай не зарікається воли поганяти,
           А тобі, Насті кабачній, груб топити!»
           Оттогді-то козак, бідний летяга,
           Як став сії слова зачувати,
           Так він став по кінець стола сідати,
           Став чересок винімати,
           Став шинкарці молодій,
           Насті кабачній,
           Увесь стіл червінцями устилати.
           Тогді дуки-сребраники,
           Як стали в його червінці зоглядати,
           Тогді стали його вітати
           Медом шклянкою
           І горілки чаркою.
           Тогді й шинкарка молода,
           Настя кабачна,
           Істиха словами промовляє:
           «Ей, козаче,— каже,— козаче!
           Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?
           Ходи зо мною до кімнати,
           Сядем ми з тобою поснідаєм
           Чи пообідаєм».
           Тогді то козак, бідний летяга,
           По кабаку походжає,
           Кватиру отчиняє,
           На бистрії ріки поглядає,
           Кличе, добре покликає:
           «Ой, ріки,— каже,— ви, ріки низовії,
           Помошниці дніпровії!
           Або мені помочі дайте,
           Або мене з собою візьміте!»
           Оттогді один козак іде,
           Шати дорогії несе,
           На його козацькі плечі надіє;
           Другий козак іде,
           Боти сап'янові несе,
           На його козацькі ноги надіє;
           Третій козак іде,
           Шличок козацький несе,
           На його козацьку главу надіє.
           Тогді дуки-сребраники
           Стиха словами промовляли:
           «Ей, не єсть же се, братці,
           Козак, бідний летяга,
           А єсть се Фесько Ганжа Андибер,
           Гетьман запорозький!
           Присунься ти до нас,— кажуть,— ближче,
           Поклонимось ми тобі нижче;
           Будем радиться,
           Чи гаразд-добре на славній Україні проживати».
           Тогді стали його вітати
           Медом шклянкою
           І горілки чаркою.
           То він теє од дуків-сребраників приймав,
           Сам не випивав,
           А все на свої шати проливав:
           «Ей, шати мої, шати!
           Пийте, гуляйте:
           Не мене шанують,
           А вас поважають;
           Як я вас на собі не мав,
           Ніхто мене й гетьманом не почитав».
           Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,
           Гетьман запорозький,
           Стиха словами промовляв:
           «Ей, козаки,— каже,— діти, друзі, молодці!
           Прошу я вас, добре дбайте,
           Сих дуків-сребраників за лоб, паче волів,
           Із-за стола виводжайте,
           Перед окнами покладайте,
           У три березини потягайте!»
           Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці
           Добре дбали —
           Сих дуків-сребраників за лоб брали,
           Із-за стола, паче волів, виводжали,
           Перед окнами покладали,
           У три березини потягали,
           А ще стиха словами промовляли:
           «Ей, дуки,— кажуть,— ви, дуки!
           За вами всі луги і луки,—
           Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати
           І коня попасти!»
           Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,
           Гетьман запорозький,
           Хоча помер,
           Дак слава його козацька
           Не вмре,
           Не поляже!
           Теперешнього часу,
           Господи, утверди й піддержи
           Люду царського,
           Народу християнського
           На многая літа.