Дума про Самійла Кішку - Народні думи - Скачать бесплатно

ДУМА ПРО САМІЙЛА КІШКУ
 
           Ой із города із Трапезонта виступала галера,
           Трьома цвітами процвітана, мальована.
           Ой первим цвітом процвітана —
           Златосиніми киндяками пообивана;
           А другим цвітом процвітана —
           Гарматами арештована;
           Третім цвітом процвітана —
           Турецькою білою габою  покровена.
           То в тій галері Алкан-паша,
           Трапезонськеє княжя,
           Гуляє,
           Собі ізбраного люду має:
           Сімсот турків, яничар штириста
           Да бідного невольника півчвартаста
           Без старшини вйськової.
           Первий старший між ними пробуває
           Кішка Самійло, гетьман запорозьський;
           Другий — Марко Рудий,
           Суддя військовий;
           Третій — Мусій Грач,
           Військовий трубач;
           Четвертий — Лях Бутурлак,
           Ключник галерський,
           Сотник переяславський,
           Недовірок християнський,
           Що був тридцять літ у неволі,
           Двадцять штири як став по волі,
           Потурчився, побусурманився
           Для панства великого,
           Для лакомства нещасного!..
           В тій галері од пристані далеко одпускали,
           Чорним морем далеко гуляли,
           Проти Кефи-города приставали,
           Там собі великий да довгий опочинок мали.
           То представиться Алкану-пашаті,
           Трапезонському княжаті,
           Молодому паняті,
           Сон дивен, барзо дивен, напрочуд...
           То Алкан-паша,
           Трапезонськеє княжя,
           На турків-яничар, на бідних невольників покликає:
           «Турки,— каже,— турки-яничари,
           І ви, біднії невольники!
           Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати,
           Міг би йому три гради турецькії дарувати;
           А которий би міг бідний невольник одгадати,
           Міг би йому листи визволенні писати,
           Щоб не міг ніхто нігде зачіпати!»
           Сеє турки зачували,
           Нічого не сказали,
           Бідні невольники, хоч добре знали,
           Собі промовчали.
           Тільки обізветься між турків Лях Бутурлак,
           Ключник галерський,
           Сотник переяславський,
           Недовірок християнський:
           «Як же,— каже,— Алкане-пашо, твій сон одгадати,
           Що ти не можеш нам повідати?»
           «Такий мені, небожата, сон приснився,
           Бодай ніколи не явився!
           Видиться: моя галера цвіткована, мальована,
           Стала вся обідрана, на пожарі спускана;
           Видиться: мої турки-яничари
           Стали всі впень порубані;
           А видиться: мої біднії невольники,
           Которії були у неволі,
           То всі стали по волі;
           Видиться: мене гетьман Кішка
           На три часті розтяв,
           В Чорнеє море помотав...»
           То скоро теє Лях Бутурлак зачував,
           К йому словами промовляв:
           «Алкане-пашо, трапезонський княжату,
           Молодий паняту!
           Сей тобі сон не буде ні мало зачіпати,
           Скажи мені получче бідного невольника доглядати,
           3 ряду до ряду сажати,
           По два, по три старії кайдани і новії ісправляти,
           На руки, на ноги надівати,
           3 ряду до ряду сажати.
           Червоної таволги по два дубця брати,
           По шиях затинати,
           Кров християнськую на землю проливати!»
           Скоро-то сеє зачували,
           Од пристані галеру далеко одпускали.
           Тогді бідних невольників
           До опачин руками приймали,
           Щироглибокої морської води доставали.
           Скоро-то сеє зачували,
           Од пристані галеру далеко одпускали,
           До города до Козлова,
           До дівки Санджаківни на зальоти поспішали.
           То до города Козлова прибували,
           Дівка Санджаківна навстрічу виходжає,
           Алкана-пашу в город Козлов
           Зо всім військом затягала,
           Алкана-пашу за білу руку брала,
           У світлиці-кам'яниці зазивала,
           За білу скам'ю сажала,
           Дорогими напитками напувала,
           А військо серед ринку сажала.
           То Алкан-паша,
           Трапезонськеє княжя,
           Не барзо дорогії напитки уживає,
           Як до галери двох турчинів на підслухи посилає,
           Щоб не міг Лях Бутурлак
           Кішку Самійла одмикати,
           Упоруч себе сажати!
           То скоро ся тії два турчини до галери прибували...
           То Кішка Самійло, гетьман запорозький,
           Словами промовляє:
           «Ай, Ляше Бутурлаче,
           Брате старесенький!
           Колись і ти був в такій неволі, як ми тепера,
           Добро нам вчини,
           Хоч нас, старшину, одімкни —
           Хай би і ми у городі побували,
           Панське весілля добре знали».
           Каже Лях Бутурлак:
           «Ой, Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,
           Батьку козацький!
           Добро ти вчини,
           Віру християнську під нозі підтопчи.
           Хрест на собі поламни!
           А ще будеш віру християнську під нозі топтати
           Будеш у нашого пана молодого за рідного брата
           пробувати!»
           То скоро Кішка Самійло теє зачував,
           Словами промовляв:
           «Ой, Ляше Бутурлаче,
           Сотнику переяславський,
           Недовірку християнський!
           Бодай же ти того не діждав,
           Щоб я віру християнську під нозі топтав!
           Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,
           А буду в землі козацькій голову християнську
           покладати!
           Ваша віра погана,
           Земля проклята!»
           Скоро Лях Бутурлак теє зачуває,
           Кішку Самійла у щоку затинає;
           «Ой,— каже,— Кішко Самійлу, гетьмане
           запорозький!
           Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,
           Буду тебе паче всіх невольників доглядати,
           Старії і новії кайдани направляти,
           Ланцюгами за поперек втроє буду тебе брати!»
           То ті два турчини теє зачували,
           До Алкана-паші прибували,
           Словами промовляли:
           «Алкане-пашо,
           Трапезонськеє княжя!
           Безпечно гуляй!
           Доброго і вірного ключника маєш:
           Кішку Самійла в щоку затинає,
           В турецьку віру ввертає!»
           То Алкан-паша,
           Трапезонськеє княжя,
           Великую радість мало,
           Пополам дорогії напитки розділяло:
           Половину на галеру одсилало,
           Половину з дівкою Санджаківною уживало.
           Став Лях Бутурлак дорогії напитки пити-підпивати,
           Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:
           «Господи, єсть у мене що і спити і ісходити,
           Тільки ні з ким об вірі християнській розговорити».
           До Кішки Самійла прибуває,
           Поруч себе сажає,
           Дорогого напитка метає,
           По два, по три кубки в руки наливає.
           То Самійло Кішка по два, по три кубки в руки брав,
           То у рукав, то в пазуху, крізь хусту третю додолу
           пускав.
           Лях Бутурлак по єдиному випивав,
           То так напився,
           Що з ніг звалився.
           То Кішка Самійло да угадав:
           Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,
           Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав,
           На п'яти чоловік по ключу давав,
           Словами стиха промовляв:
           «Козаки -панове!
           Добре майте,
           Один другого одмикайте,
           Кайдани із ніг, із рук не кидайте,
           Полуночної години дожидайте!»
           Тогді козаки один другого одмикали,
           Кайдани із рук, із ніг не кидали,
           Полуночної години дожидали.
           А Кішка Самійло чогось догадав,
           За бідного невольника ланцюгами втроє себе приняв,
           Полуночної години дожидав.
           Стала полуночная година наступати,
           Став Алкан-паша з військом до галери прибувати,
           То до галери прибував,
           Словами промовляв;
           «Ви, турки-яничари,
           Помаленьку ячіте,
           Мойого вірного ключника не збудіте!
           Самі же добре поміж рядами прохожайте,
           Всякого чоловіка осмотряйте,
           Бо тепера він підгуляв,
           Щоби кому пільги не дав».
           То турки-яничари свічі у руки брали.
           Поміж рядів прохожали,
           Всякого чоловіка осмотряли,
           Бог поміг — за замок руками не приймали!
           «Алкане-пашо, безпечно почивай!
           Доброго і вірного ключника маєш:
           Він бідного невольника з ряду до ряду посажав,
           По три, по два старії кайдани і новії посправляв,
           А Кішку Самійла ланцюгами утроє приняв».
           Тогді турки-яничари у галеру вхожали,
           Безпечно спати полягали;
           А котрії хмельні бували,
           На сон знемагали,
           Коло пристані козловської спати полягали...
           Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,
           Сам між козаків устав,
           Кайдани із рук, із ніг у Чорнеє море пороняв;
           У галеру вхожав,
           Козаків побужає,
           Саблі булатнії на вибір вибирає,
           До козаків промовляє:
           «Ви, панове-молодці,
           Кайданами не стучіте,
           Ясини не вчиніте,
           Нікотрого турчина в галері не збудіте...»
           То козаки добре зачували,
           Самі з себе кайдани скидали,
           У Чорнеє море кидали,
           Ні одного турчина не збудили.
           Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє
           «Ви, козаки-молодці,
           Добре, братіє, майте,
           Од города Козлова забігайте,
           Турків-яничар упень рубайте,
           Которих живцем у Чорнеє море бросайте!»
           Тогді козаки од города Козлова забігали,
           Турків-яничарів упень рубали,
           Которих живих у Чорнее море бросали.
           А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,
           На три часті розтяв,
           У Чорнеє море побросав,
           До козаків промовляв:
           «Панове-молодці!
           Добре дбайте,
           Всіх у Чорнеє море бросайте,
           Тільки Ляха Бутурлака не рубайте,
           Между військом для порядку
           За яризу військового зоставляйте!»
           Тогді козаки добре мали,
           Всіх турків у Чорнеє море пометали,
           Тільки Ляха Бутурлака не зрубали.
           Между військом для порядку
           За яризу військового зоставляли.
           Тогді галеру од пристані одпускали,
           Самі Чорним морем далеко гуляли...
           Да ще у неділю барзо рано-пораненьку
           Не сива зозуля закувала,
           Як дівка Санджаківна коло пристані похожала
           Да білі руки ламала,
           Словами промовляла:
           «Алкане-пашо,
           Трапезонськеє княжату,
           Нащо ти на мене такеє великеє пересердіє маєш,
           Що од мене сьогодня барзо рано виїжджаєш?
           Когда би була од отця і матусі
           Сорома і наруги приняла,
           3 тобою хоч єдину ніч переночувала!..»
           Скоро ся теє промовляли,
           Галеру од пристані одпускали,
           Самі Чорним морем далеко гуляли.
           А ще у неділеньку,
           У полуденну й годиноньку,
           Лях Бутурлак од сна пробуджає,
           По галері поглядає,
           Що не єдиного турчина у галері немає.
           Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставає,
           До Кішки Самійла прибуває,
           У ноги впадає,
           Словами промовляє:
           «Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,
           Батьку козацький!
           Не будь же ти на мене,
           Як я був на останці віка мойого на тебе!
           Бог тобі да поміг неприятеля побідити,
           Да не умітимеш у землю християнськую входити!
           Добре ти учини:
           Половину козаків у окови до опачин посади,
           А половину у турецькев дорогеє плаття наряди,
           Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда
    гуляти,
           Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,
           Будуть Алкана-пашу  з дівкою Санджаківною
           По зальотах поздравляти,
           То як будеш  отвіт оддавати?»
           Як Лях Бутурлак научив,
           Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:
           Половину козаків до опачин у окови посадив,
           А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.
           Стали од города Козлова до города Цареграда
           гуляти,
           Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати
           І галеру із гармати торкати,
           Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаківною
           По зальотах поздравляти.
           То Лях Бутурлак чогось догадав,
           Сам на чердак виступав,
           Турецьким біленьким завивалом махав;
           Раз то мовить по-грецьки,
           Удруге по-турецьки.
           Каже: «Ви, турки-яничари, помаленьку, братія ячіте,
           Од галери одверніте,
           Бо тепера він підгуляв, на упокої почиває,
           На похмілля знемагає,
           До вас не встане, голови не зведе,
           Казав: «Як буду назад гуляти,
           То не буду вашої милості і повік забувати!»
           Тогді турки-яничари од галери одвертали,
           До города Цареграда убігали,
           Із дванадцяти штук гармат гримали,
           Ясу воздавали.
           Тогді козаки собі добре дбали,
           Сім штук гармат собі арештували,
           Ясу воздавали,
           На Лиман-ріку іспадали,
           К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
           «Хвалим тя, господи, і благодарим!
           Були п'ятдесят штири годи у неволі,
           А тепер чи не дасть нам бог хоч час по волі!»
           А у Тендрові-острові Семен Скалозуб
           3 військом на заставі стояв
           Да на тую галеру поглядав,
           До козаків словами промовляв:
           «Козаки, панове-молодці!
           Що сія галера чи блудить,
           Чи світом нудить,
           Чи много люду царського має,
           Чи за великою добиччю ганяє?
           То ви добре майте,
           По дві штуки гармат набирайте,
           Тую галеру із грозної гармати привітайте,
           Гостинця їй дайте!
           Єслі турки-яничари, то упень рубайте!
           Єслі бідні невольники, то помочі дайте!»
           Тогді козаки промовляли:
           «Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
           Батьку козацький!
           Десь ти сам боїшся
           І нас, козаків, страшишся,
           Єслі сія галера не блудить,
           Ні світом нудить,
           Ні много люду царського має,
           Ні за великою добиччю ганяє,
           Се, може, є давній бідний невольник із неволі
    утікає».
           «Ви віри не доймайте,
           Хоч по дві гармати набирайте,
           Тую галеру із грозної гармати привітайте,
           Гостинця їй дайте!
           Як турки-яничари, то упень рубайте,
           Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»
           Тогді козаки, як діти, негаразд починали,
           По дві штуки гармат набирали,
           Тую галеру із грозної гармати привітали,
           Три доски у судні вибивали,
           Води дніпровської напускали...
           Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,
           Чогось одгадав,
           Сам на чердак виступав,
           Червонії, хрещатії давнії хорогви із кишені виймав,
           Розпустив, до води похилив,
           Сам низенько уклонив:
           «Козаки, панове-молодці!
           Сія галера не блудить,
           Ні світом нудить,
           Ні много люду царського має,
           Ні за великою добиччю ганяє —
           Се єсть давній, бідний невольник
           Кішка Самійло із неволі утікає;
           Були п'ятдесят штири годи у неволі,
           Тепер чи не дасть бог хоть на час поволі...»
           Тогді козаки у каюки скакали.
           Тую галеру за мальовані облавки брали
           Тогді: златосинії киндяки — на козаки,
           Златоглави — на отамани,
           Турецькую білую габу — на козаки, на біляки,
           А галеру на пожар спускали,
           А срібло, злато — на три часті паювали:
           Первую часть брали, на церкви накладали,
           На святого Межигорського спаса,
           На Трехтемирівський монастир,
           На святую Січовую покрову давали,
           Которі давнім козацьким скарбом будували,
           Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,
           Милосердного бога благали;
           А другую часть поміж собою паювали;
           А третюю часть брали,
           Очертами сідали,
           Пили да гуляли,
           Із семип'ядних пищалей гримали,
           Кішку Самійла по волі поздоровляли:
           «Здоров,— кажуть,—здоров. Кішко Самійле,
           Гетьмане запорозький!
           Не загинув єси у неволі,
           Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»
           Правда, панове,
           Полягла Кішки Самійла голова
           В Києві — Канові монастирі...
           Слава не вмре, не поляже!
           Буде слава славна
           Поміж козаками,
           Поміж друзями,
           Поміж рицарями,
           Поміж добрими молодцями!
           Утверди, боже, люду царського,
           Народу християнського,
           Війська запорозького,
           Донського,
           3 усією черню дніпровою,
           Низовою,
           На многія літа,
           До кінця віка!